65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1023/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (вх. 2-380/25 від 19.03.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1023/25
за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Головківська, № 1, м. Одеса, 65091) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (пл. Думська, № 1, м. Одеса, 65026)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Сервіс Південь» (вул. Жуковського, № 15, м. Одеса, 65026)
про припинення володіння правом приватної власності, скасування реєстрації декларації та знесення об'єкту самочинного будівництва,
19.03.2025 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Сервіс Південь», в якій просить суд:
- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція нежитлової будівлі без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (вул. 25-ї Чапаєвської Дивізії) 9б; 1220.9. Будівлі для конторських та адміністративних цілей» № ОД 141180331580 від 02.02.2018, здійсненої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради;
- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою шляхом припинення володіння ТОВ «Газ Сервіс Південь» правом приватної власності на нежитлову будівлю, літ «А» площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б з одночасним закриттям реєстраційного розділу об'єкта нерухомого майна № 1281638851101;
- зобов'язати ТОВ «Газ Сервіс Південь» усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради земельною ділянкою площею 578,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б шляхом її звільнення та знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б.
Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області заступником керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси було подано заяву (вх.№ 2-380/25 від 19.03.2025) про забезпечення позову, відповідно до якої він просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- накласти арешт на нежитлову будівлю, літ. «А» площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1281638851101);
- заборонити суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі, літ. «А» площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1281638851101).
В обґрунтування поданої заяви прокурором було зазначено суду, що набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Газ Сервіс Південь» права на нерухоме майно - нежитлові будівлі площею 26 кв.м. (у подальшому - 28,8 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 відбулось внаслідок зайняття земельної ділянки територіальної громади міста Одеси за відсутності відведення її в установленому законом порядку на будь-якому праві жодному з зареєстрованих власників об'єкту, а також належного документу, що посвідчує початок виконання будівельних робіт та готовність закінченого будівництвом об'єкту, відтак, свідчить про самовільну забудову земельної ділянки комунальної власності самочинно побудованим об'єктом нерухомості.
На переконання прокурора, метою забезпечення є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (у даному випадку держави) від можливих недобросовісних дій з боку відповідача для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання рішення задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.
За ствердженням прокурора, самовільним зайняттям та забудовою земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 9-Б порушуються правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій, спрямовані на забезпечення сталого розвитку населених пунктів, що загалом суперечить державній політиці в сфері містобудування, так як відбувається самочинна забудова міста. Також, порушується право комунальної власності територіальної громади міста на відповідну земельну ділянку за вказаною адресою.
В свою чергу, як вважає прокурор, обрані ним заходи забезпечення позову відповідають його предмету, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням.
При цьому, прокурор наголошує, що необхідність у забезпеченні вказаної позовної заяви шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна за вищевказаною адресою викликана тим, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, оскільки нова реєстрація права власності на нерухоме майно призведе до необхідності звернення з новим позовом до нового власника, а відчуження об'єкту самовільного будівництва, що фактично вибуло з цивільного обороту (оскільки його власники в силу вимог ч. 2 ст. 236 ЦК України не набули право власності на нього) знівелює мету судового провадження, ініційованого прокурором.
Водночас, на думку прокурора, саме вжиття усіх наведених видів забезпечення позову забезпечить можливість виконання судового рішення (у випадку задоволення позову) та убезпечить від повторного звернення міської ради чи прокурора за судовим захистом.
При цьому, прокурор зауважує, що спільною властивістю судового арешту і заборони вчинення реєстраційних дій є те, що вони зобов'язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо того чи іншого об'єкта нерухомого майна, проте вони не є тотожними за своєю природою та мають низку відмінностей у наслідках, оскільки наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав і законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію за її наявності.
Отже, за висновком прокурора, тільки у поєднанні судового арешту та заборони вчинення реєстраційних дій можливе повне попередження від зловживань з боку сторонніх сторін щодо спірного майна. При цьому, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що їх незастосування призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а забезпечення позову в даному випадку виступає запорукою виконання рішення суду у разі ухвалення його на користь прокурора, а тому вимоги про забезпечення позову є, на його думку, співмірними з позовними вимогами.Також прокурор повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
Дослідивши текст описаної вище заяви заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на предмет відповідності нормам українського законодавства, та докази, подані в її обґрунтування, господарський суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з такого.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Забезпечення позову врегульовано главою 10 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
В силу приписів ч. 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам, викладеним у заяві про забезпечення позову, суд виходить із наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожному, гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі «Горнсбі проти Греції» виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 пункт 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» v. Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), (GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).
Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу («Бурдов проти Росії», комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
По суті, забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанови Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 902/775/20 від 27.01.2021 у справі № 910/3480/20).
Суд також зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися наданими йому правами.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 911/2930/17.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Близькі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 27.12.2022 у справі №916/1324/22).
Водночас, системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, припинення володіння правом приватної власності на нежитлову будівлю, звільнення земельної ділянки та знесення об'єкту самочинного будівництва.
Підставою позову зазначено, зокрема, що набуття ОСОБА_1 права на спірне майно та подальше його відчуження відбулось за наявності ознак самовільного будівництва, а саме: будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без належного дозволу. При цьому, рішення про передачу у власність, надання в користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності не прйималось, а право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано за відсутності документів, передбачених законом для реєстрації відповідного речового права.
Так, оскільки у цій справі предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою, тобто позовні вимоги немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.
Також, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 911/266/22 зазначено, що у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Не аналізуючи на даному етапі розгляду справи позовні вимоги про усунунення перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, площею 578,4 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, № 9-Б, шляхом скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, припинення права володіння правом приватної власності на нежитлову будівлю та зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 28,8 кв.м. за вказаною адресою, суд констатує, що викладені заступником керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси обставини, дійсно породжують обґрунтоване припущення стосовно можливості настання зазначених прокурором обставин, у зв'язку з чим суд вважає, що наразі наявні реальні передумови для вжиття заходів забезпечення позову згідно ст.ст.136, 137 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що оскільки за відповідачем вже зареєстровано право власності на спірний об'єкт нерухомості, тобто останній існує як об'єкт цивільних правовідносин, відповідно, право власності чи користування на нього, або на його частину, може у будь-який час перейти до третіх осіб.
Суд звертає увагу, що положення ч. 1 ст. 319 ЦК України надають власникові майна право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у тому числі здійснювати його відчуження на користь третіх осіб. При цьому, відчуження у будь-який спосіб майна призведе до зміни власника, а тому прокурор або позивач будуть змушені знову звертатися до суду за захистом своїх, як вважає прокурор, порушених прав, до нового власника майна.
Тобто до вирішення спору по суті, наявні сприятливі обставини, коли відповідач вправі до моменту ухвалення/виконання рішення, розпорядитися належним йому майном на власний розсуд, у зв'язку з чим таке майно може зменшитись за кількістю або взагалі вибути з розпорядження/володіння відповідача на момент виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Відповідно припущення того, що у випадку відчуження майна позивач не захистить свої права в межах одного судового провадження є обґрунтованим.
У випадку відчуження майна та проведення будь-яких реєстраційних дій, позивач (прокурор) змушений буде звертатися з новим позовом про визнання недійсними таких записів та звертати свої вимоги про знесення вже до нового власника. Така ситуація є недопустимою, оскільки Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Прокурором у заяві наведено достатньо переконливі та мотивовані підстави, які свідчать про реальну імовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду в межах цієї справи, у разі задоволення позову.
Відповідно суд констатує, що у випадку відчуження майна та невжиття заходів забезпечення позову позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Отже, з огляду на предмет спору за позовом та викладені в заяві обставини щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що у випадку відчуження відповідачем права власності на нерухоме майно на користь інших осіб, це призведе до порушення балансу інтересів сторін, що може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення можливо порушених чи оспорюваних прав або інтересів Одеської міської ради, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Газ Сервіс Південь», а також заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовного нього.
Вжиття заявлених прокурором заходів забезпечення позову сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню в подальшому рішення суду у разі задоволення вказаних вище позовних вимог. Тоді як невжиття заявленого прокурором заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність зв'язку між зазначеним заходом забезпечення позову і предметом спору. Вжиття наведеного заходу забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача до моменту вирішення спору в суді та в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Тоді як, невжиття зазначеного заходу до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача (заявника).
Спірне нерухоме майно може бути відчужене, як наслідок, остаточне рішення суду (у випадку задоволення позову), прийняте через певний час після ініціювання судового провадження, вже не зможе належним чином ефективно захистити порушені права та інтереси держави, а також зумовить необхідність звернення з іншими позовами до суду.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 904/3168/18.
Суд також зазначає, що спірні заходи забезпечення позову стосуються виключно предмету позову та за цією ознакою є такими, що відповідають критеріям адекватності.
По суті, такі заходи спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей і є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що предметом позову є вимоги немайнового характеру.
При цьому, такими заходами забезпечення позову не вирішується спір по суті, а необхідність їх застосування покликана насамперед наявністю судового спору щодо права власності на нерухоме майно, під час розгляду якого відповідачем можуть бути вчинені дії, які можуть призвести до відчуження його на користь третіх осіб, а також щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.
Запропоновані прокурором заходи забезпечення позову не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача, в інтересах якого прокурор звернувся із цим позовом, в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
З огляду на викладене, за встановлених обставин цієї справи суд вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову відповідають приписам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін та за даних фактичних обставин справи є співрозмірними із заявленими вимогами, за наявності реальних передумов для висновку про імовірність утруднення ефективного захисту прав позивача.
Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, встановивши безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заяви прокурора про застосування заходів забезпечення позову по справі №916/1023/25.
Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
В даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.
Отже, оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Сервіс Південь» не позбавлене права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси (вх. 2-380/25 від 19.03.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1023/25 - задовольнити.
2. Накласти арешт на нежитлову будівлю, літ «А» площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, № 9-Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1281638851101).
3. Заборонити суб'єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі, літ «А» площею 28,8 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, № 9-Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1281638851101).
4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, обов'язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України, виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень та може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Стягувачем за даною ухвалою є: Малиновська окружна прокуратура міста Одеси (вул. Головківська, № 1, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 03528552).
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Сервіс Південь» (вул. Жуковського, № 15, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 41774768).
Ухвала набрала законної сили 21.03.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Цісельський Олег Володимирович