"19" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4857/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ 26275763, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, буд. 56)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" (код ЄДРПОУ 45053838, 12701, Житомирська обл., Звягельський р-н, м.Баранівка, вул. Коновальця Євгена, буд. 39, кв. 2)
про стягнення 332924,85 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ірина Тюпа
від відповідача: не з'явився
Позивач Білгород-Дністровська міська рада звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" про стягнення 332924,85 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 18.11.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано сторонам надати заяви по суті справи.
12.11.2024 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2024 заяву Білгород-Дністровської міської ради про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" на користь Білгород-Дністровської міської ради 287952,33 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 28710,92 грн. пені, 10013,95 грн. інфляційних втрат, 3823,66 грн. 3 % річних.
Ухвалою суду від 17.02.2025, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 05.03.2025.
У судовому засіданні 05.03.2025 господарський суд оголосив перерву до 12.03.2025, а у судовому засіданні 12.03.2025 - до 19.03.2025.
05.03.2025 від позивача на виконання вимог суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку заборгованості відповідача з орендної плати.
У судове засідання 19.03.2025 з'явилася представник позивача, яка підтримала позовні вимоги в повному обсязі.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч.7 ст.6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвали суду у цій справі були доставлені відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджено відповідними довідками.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, заяви та клопотання від відповідача не надходили, отже останній не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
В судовому засіданні 19.03.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Рішенням Білгород-Дністровської міської ради №480-VIІI від 22.12.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки в оренду АТ Комерційний Банк "Приватбанк" було передано в оренду АТ КБ "Приватбанк" строком на 25 років земельну ділянку площею 2,4652 га, місце розташування якої: м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, 40-а, з видом цільового призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для обслуговування будівель та споруд, з кадастровим номером земельної ділянки 5110300000:01:002:0949; затверджено технічну документацію із землеустрою та зобов'язано здійснити заходи щодо укладення договору оренди землі.
28.09.2022 між Територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради (орендодавець) та АТ КБ "Приватбанк" (орендар) укладено договір оренди землі.
Згідно з п.1 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування, на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради №480-VIII від 22.12.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки в оренду AT Комерційний Банк "Приватбанк" в оренду строком на 25 років, цільове призначення якої - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для обслуговування будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:002:0949, площею 2,4652 га, яка розташована: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вул.Портова, 40-а. Категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,4652 га, в тому числі за земельними угіддями згідно КВЗУ (11.02): 2,4652 га - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
За умовами п. 3 договору, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на момент укладання договору оренди на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, нафтобаза у складі: контора літ. "А", будівля, адміністративна будівля літ. "Б", пожежне депо літ. "В", розливочна літ. "С", вагова з навісом літ. "Д", трансформаторна підстанція літ. "Ж", нежитлова будівля літ. "І", лабораторія літ. "К", лабораторія літ. "Л", механічна майстерня літ. "М", гараж літ. "Н", мазутна насосна, гараж літ. "Р", вбиральня літ. "О", резервуарний парк світлих нафтопродуктів, 1, резервуарний парк темних нафтопродуктів, 2, резервуарний парк темних нафтопродуктів, 3, роздаточна естакада, 4, огорожа, 5, ворота, 6 загальною площею 1641 кв. м.
Пунктом 4 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, складає 8996007,84 грн.
Відповідно до п. 7, цей договір укладено строком на 25 років.
Згідно з п.п. 8-11 договору, орендна плата вноситься орендарем щомісяця у сумі 22490,02 грн. без урахування ПДВ. Річна орендна плата складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та становить 269880,24 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством України та затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься щомісячно, але не пізніше 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Розмір орендної плати щорічно переглядається орендодавцем. Розмір орендної плати переглядається також у випадках: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; зміни ставок орендної плати, визначених рішеннями Білгород-Дністровської міської ради; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки (земельних ділянок) державної та комунальної власності; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.12 договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку.
За умовами п.п. 13-14 договору, земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель та споруд. Цільове призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Пунктами 22-26 передбачені права та обов'язки сторін договору.
Відповідно до пункту 22, права, обов'язки і відповідальність сторін, що не передбачені в цьому договорі, визначаються відповідно до чинного законодавства України.
Згідно пункту 23 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати та перерахунку розміру орендної плати у випадках, передбачених цим договором, в тому числі збільшення розміру нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до п.34, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Договір підписано між Територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради та АТ КБ "Приватбанк" без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:01:002:0949 АТ КБ "Приватбанк" підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04.10.2022 № 311524530.
Позивач зазначає, що сторонами договору сумлінно виконувались свої обов'язки, зокрема, заборгованість з орендної плати у АТ КБ "Приватбанк" за цим договором оренди була відсутня.
На земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 5110300000:01:002:0949 розташоване нерухоме майно: будівлі та споруди, нафтобаза, загальною площею 1641 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вулиця Портова, 40-а. Наразі, власником даного об'єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2023 є ТОВ "УКРПРОМ-ТРАНС 2023", що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 394483322 від 11.09.2024.
Позивач у позові наголошує, що з огляду на положення частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України, після купівлі відповідачем 09.11.2023 вище вказаного нерухомого майна, ТОВ "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" автоматично (на тих ще умовах що і АТ КБ "Приватбанк") стало стороною договору оренди землі від 28.09.2022.
11.09.2024 Фінансовим управлінням Білгород-Дністровської міської ради надано інформацію, що грошові кошти по сплаті земельного податку, орендної плати від ТОВ "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" з 09.11.2023 по 01.09.2024 до бюджету громади не надходили.
В матеріалах справи наявний розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку, розташовану: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Портова, 40-а, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:002:0949, площею 2,4652 га .
Також, позивачем долучено витяги з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (станом на дату формування витягу 24.12.2021), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110300000:01:002:0949 становить 8996007,84 грн.
Згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9901163422023 від 16.01.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 11392214,62 грн.
Згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9938698962024 від 08.05.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 11930429,49 грн.
В якості вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем направлено відповідачу повідомлення від 13.12.2023 про необхідність сплати поточної заборгованості з орендної плати.
Разом з тим, означене повідомлення залишено без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Земельного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України, державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.3 ст.78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст.62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до положень ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно ст.60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, житловий і нежитловий фонд, тощо. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. При цьому, комунальне майно має використовуватися ефективно та сприяти наповненню бюджету, внаслідок чого територіальна громада буде спроможна реалізувати програму економічного та соціального розвитку населеного пункту.
Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 1 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (ст. 96 ЗК України).
Згідно з ст.206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст.21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Згідно зі ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Аналогічні положення містяться в абз.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі", згідно яких, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта на праві оренди, до набувача такого об'єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об'єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.
З наведеного можна дійти висновку, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщено це майно, у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщено. Тобто особа, яка набула право власності на таке майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщено, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Верховний Суд, здійснюючи тлумачення вказаних вище норм матеріального права, а саме статті 7 Закону України "Про оренду землі", у постановах від 29.08.2018 у справі № 920/675/17 та від 18.02.2020 у справі № 907/132/19, серед іншого, дійшов висновку, що у розумінні наведених положень, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки; відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 04.07.2019 у справі № 911/2244/18, від 02.12.2020 у справі № 638/8597/18, від 30.06.2023 у справі № 127/18239/20, від 19.06.2023 у справі № 678/1127/21.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 28.09.2022 між Територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради та АТ КБ "Приватбанк" було укладено договір оренди землі.
Згідно з п.1 вище вказаного договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування, на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради №480-VIII від 22.12.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки в оренду AT КБ "Приватбанк" в оренду земельну ділянку строком на 25 років, цільове призначення якої - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для обслуговування будівель та споруд, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:01:002:0949, площею 2,4652 га, яка розташована: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вул.Портова, 40-а. Категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
За умовами п.3 договору, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на момент укладання договору оренди, на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, нафтобаза у складі: контора літ. "А", будівля, адміністративна будівля літ. "Б", пожежне депо літ. "В", розливочна літ. "С", вагова з навісом літ. "Д", трансформаторна підстанція літ. "Ж", нежитлова будівля літ. "І", лабораторія літ. "К", лабораторія літ. "Л", механічна майстерня літ. "М", гараж літ. "Н", мазутна насосна, гараж літ. "Р", вбиральня літ. "О", резервуарний парк світлих нафтопродуктів, 1, резервуарний парк темних нафтопродуктів, 2, резервуарний парк темних нафтопродуктів, 3, роздаточна естакада, 4, огорожа, 5, ворота, 6 загальною площею 1641 кв. м.
09.11.2023 право власності на об'єкт нерухомого майна (будівлі та споруди, нафтобаза, загальною площею 1641 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вулиця Портова, 40-а), розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 5110300000:01:002:0949, зареєстровано за ТОВ "УКРПРОМ-ТРАНС 2023".
З моменту переходу до ТОВ "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" права власності на нерухоме майно (яке розташоване на орендованій земельній ділянці), право оренди земельної ділянки за договором від 28.09.2022 в силу прямої вказівки закону автоматично припинилося для попереднього орендаря та перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМ-ТРАНС 2023". Таким чином, відповідач на тих самих умовах (що і для попереднього орендаря) набув право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов'язки орендаря, у тому числі і зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.
Згідно з підп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
За змістом підп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до п. 271.1. ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відповідно до п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
За умовами п.п. 8-11 договору, орендна плата вноситься орендарем щомісяця у сумі 22490,02 грн. без урахування ПДВ. Річна орендна плата складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 269880,24 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством України та затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься щомісячно, але не пізніше 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Листом від 13.12.2023 позивач повідомив відповідача, що в 2023 році розмір орендної плати за користування земельною ділянкою складає 341766,44 грн. у рік, відповідно, 28480,54 грн. в місяць.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за період листопад 2023 - серпень 2024 за ним обліковується заборгованість в розмірі 287952,33 грн.
Станом на день розгляду справи доказів виконання обов'язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі відповідач не надав.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 287952,33 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім основного боргу позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 28710,92 грн. пені, 10013,95 грн. інфляційних втрат, 3823,66 грн. 3% річних.
За приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини першої статті 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України, одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини першої статті 230 цього Кодексу визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч.5 ст.231 Господарського кодексу України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 Господарського кодексу України).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п. 6.31).
Так, пунктом 12 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку.
Отже, сторонами у договорі не визначено розміру та бази нарахування пені, а законодавчими актами не встановлено її обов'язкової сплати у спірних відносинах.
За наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 28710,92 грн.
Щодо нарахування 10013,95 грн. інфляційних втрат та 3823,66 грн. 3% річних.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановив його необґрунтованість та помилковість, оскільки позивач не врахував положень п.10 договору, згідно з яким орендна плата вноситься щомісячно, але не пізніше 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначення позивачем періоду нарахувань по 31.08.2024.
Так, належними періодами нарахувань 3% річних та інфляційних втрат є:
1) з 31.12.2023 по 31.08.2024 (за листопад 2023 року);
2) з 31.01.2024 по 31.08.2024 (за грудень 2023 року);
3) з 02.03.2024 по 31.08.2024 (за січень 2024 року);
4) з 31.03.2024 по 31.08.2024 (за лютий 2024 року);
5) з 01.05.2024 по 31.08.2024 (за березень 2024 року);
6) з 31.05.2024 по 31.08.2024 (за квітень 2024 року);
7) з 01.07.2024 по 31.08.2024 (за травень 2024 року);
8) з 31.07.2024 по 31.08.2024 (за червень 2024 року);
9) з 31.08.2024 по 31.08.2024 (за липень 2024 року).
Розрахунок інфляційних втрат:
1) з 31.12.2023 по 31.08.2024
IIc (100,40 : 100) x (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.04885460
Інфляційне збільшення:
20863,20 x 1.04885460 - 20863,20 = 1019,26 грн.
2) з 31.01.2024 по 31.08.2024
IIc (100,30 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.04467589
Інфляційне збільшення:
28480,54 x 1.04467589 - 28480,54 = 1272,39 грн.
3) з 02.03.2024 по 31.08.2024
IIc (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.04155124
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.04155124 - 29826,07 = 1239,31 грн.
4) з 31.03.2024 по 31.08.2024
IIc (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.03636939
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.03636939 - 29826,07 = 1084,76 грн.
5) з 01.05.2024 по 31.08.2024
IIc (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.03430079
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.03430079 - 29826,07 = 1023,06 грн.
6) з 31.05.2024 по 31.08.2024
IIc (102,20 : 100) x (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.02813200
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.02813200 - 29826,07 = 839,07 грн.
7) з 01.07.2024 по 31.08.2024
IIc (100,00 : 100) x (100,60 : 100) = 1.00600000
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.00600000 - 29826,07 = 178,96 грн.
8) з 31.07.2024 по 31.08.2024
IIc (100,60 : 100) = 1.00600000
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.00600000 - 29826,07 = 178,96 грн.
9) з 31.08.2024 по 31.08.2024
Інфляційне збільшення:
29826,07 x 1.00000000 - 29 826,07 = 0,00 грн.
Розрахунок 3 % річних:
1) з 31.12.2023 по 31.12.2023
20 863,20 x 3 % x 1 : 365 : 100 = 1,71 грн.
з 01.01.2024 по 31.08.2024
20 863,20 x 3 % x 244 : 366 : 100 = 417,26 грн.
2) з 31.01.2024 по 31.08.2024
28 480,54 x 3 % x 214 : 366 : 100 = 499,58 грн.
3) з 02.03.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 183 : 366 : 100 = 447,39 грн.
4) з 31.03.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 154 : 366 : 100 = 376,49 грн.
5) з 01.05.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 123 : 366 : 100 = 300,71 грн.
6) з 31.05.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 93 : 366 : 100 = 227,36 грн.
7) з 01.07.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 62 : 366 : 100 = 151,58 грн.
8) з 31.07.2024 по 31.08.2024
29 826,07 x 3 % x 32 : 366 : 100 = 78,23 грн.
9) з 31.08.2024 по 31.08.2024
29826,07 x 3 % x 1 : 366 : 100 = 2,44 грн.
Отже, за розрахунком суду належними до стягнення є 2502,76 грн. 3% річних та 6835,77 грн. інфляційних втрат. У задоволенні вимог в частині 1320,90 грн. 3% річних та 3178,18 грн. збитків від інфляці слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Так з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 287952,33 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 2502,76 грн. 3% річних та 6835,77 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти позову суд відмовляє.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
При обрахунку судового збору судом враховано, що після відкриття провадження у цій справі позивач зменшив розмір позовних вимог, тому частина судового збору в розмірі 29,99 грн. відповідно до вимог ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" підлягає поверненню з Державного бюджету за клопотанням позивача.
Наразі відповідне клопотання позивачем не подано, тому при ухваленні рішення судом не вирішується питання щодо повернення позивачу судового збору в розмірі 29,99 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМ-ТРАНС 2023" (код ЄДРПОУ 45053838, 12701, Житомирська обл., Звягельський р-н, м. Баранівка, вул. Коновальця Євгена, буд. 39, кв. 2) на користь Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ 26275763, 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, буд. 56) - 287952 (двісті вісімдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 33 коп. заборгованості зі сплати орендної плати, 2502 (дві тисячі п'ятсот дві) грн. 76 коп. 3% річних, 6835 (шість тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 77 коп. інфляційних втрат, 3567 (три тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн. 43 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові втрати зі сплати судового збору у розмірі 398,58 грн. покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 24 березня 2025 р.