65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5402/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Шевчик Марії Василівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" (код ЄДРПОУ 41488403, 67531, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Кордон, вул. Шкільна, буд. 24)
про стягнення 714372,64 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач фізична особа-підприємець Шевчик Марія Василівна звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" про стягнення заборгованості в розмірі 714372,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №25072022 від 25.07.2022.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою від 18.12.2024 позовну заяву фізичної особи-підприємця Шевчик Марії Василівни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
22.01.2025 та 23.01.2025 до суду від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву, клопотання про витребування оригіналів доказів, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, клопотання про перехід із спрощеного провадження до загального.
05.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 11.02.2025 постановлено перейти від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи №916/5402/24 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.02.2025; визнано обов'язковою явку в судове засідання керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" Жовтобрух О.І.; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без розгляду; прийнято до розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" про призначення експертизи, запропоновано позивачу до 24.02.2025 надати письмово викладену позицію щодо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи; учасникам провадження - до 24.02.2025 надати питання, роз'яснення яких потребує висновку експерта та узгодити експерта або експертну установу для призначення експертизи; зобов'язано фізичну особу-підприємця Шевчик М.В. надати на огляд в судовому засіданні оригіналі всіх доказів, доданих до позовної заяви.
21.02.2025 позивачем подано до суду оригінали доказів, доданих до позовної заяви.
24.02.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення судової експертизи.
Ухвалою суду від 26.02.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" про призначення судової експертизи відмовлено; закрито підготовче провадження у справі №916/5402/24; призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 12.03.2025.
У судове засідання 12.03.2025 представники сторін не з'явились; про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом досліджено матеріали справи, оглянуто оригінали доказів, доданих позивачем до позовної заяви.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, після закінчення судового розгляду.
В судовому засіданні 12.03.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 25.07.2022 між ТОВ "Жовтобрух 1" (далі - орендар) та ФОП Шевчик Марією Василівною (далі - орендодавець) укладено договір №25072022, за умовами п.1.1 якого орендодавець зобов'язався передати у тимчасове володіння і користування орендарю сільськогосподарську техніку, а саме комбайн Claas Lexion 600, та забезпечити своїми силами його керування і технічну експлуатацію, а орендар - прийняти в тимчасове володіння та користування техніку під керуванням екіпажу (водія) орендодавця.
Відповідно до п.1.2, об'єктом договору є комбайн Claas Lexion 600 (надалі - сільськогосподарська техніка).
За умовами п.2.2 договору, орендар зобов'язаний: своєчасно сплачувати орендні платежі; нести витрати, що виникають з комерційною експлуатацією с/г техніки, у тому числі витрати на оплату пального; за свій рахунок забезпечити екіпаж (водія) умовами для проживання і триразовим харчуванням; забезпечити заходи протипожежної безпеки і охорону с/г техніки орендодавця та нести за неї повну матеріальну відповідальність в період оренди; по закінченню терміну дії договору, а також у разі його дострокового розірвання повернути протягом 10 днів з дня настання назначеного терміну с/г техніку в технічно справному стані в комплектації, отриманої від орендодавця.
Згідно з п.3.1 договору, розрахунки орендаря з орендодавцем за цим договором здійснюються в грошовій формі в національній валюті України - гривні, згідно офіційно опублікованому Національним банком України курсу гривні на день платежу.
За умовами п.3.2 договору, оплата за оренду проводиться орендарем в національній валюті України шляхом безготівкових розрахунків на підставі договору та рахунків, які виставляє орендодавець протягом 10 банківських днів.
Відповідно до п.4.2 договору, у разі несвоєчасної оплати, орендар виплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,2% від вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п. 6.2, в частині, не врегульованій цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, з боку відповідача підпис скріплено печаткою.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу в оренду обумовлену в пункті 1.1 договору сільськогосподарську техніку (комбайн) з екіпажем.
На підтвердження обставин надання послуг з оренди комбайну з екіпажем позивачем надано суду копію акту надання послуг №1 від 25.07.2022, в якому відображено найменування робіт, послуг (оренда комбайна з екіпажем); їх кількість (460 га); ціна (1200) та сума наданих послуг (552000,00 грн.). Також у акті зазначено, що замовник (відповідач) претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Акт підписаний між сторонами без будь-яких зауважень, з боку відповідача підпис скріплено печаткою.
25.02.2022 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 552000,00 грн.
05.10.2022 та 06.10.2022 відповідач сплатив на рахунок позивача 89000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №133 та №138, з призначеннями платежу: "Част. надання послуг оренди комбайну згiдно акту над. посл. №1 вiд 25.07.2022 без ПДВ".
Також, позивачем надано до суду заключну виписку АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.10.2022 по 31.10.2022, з якої вбачається зарахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 89000,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем зобов'язання за договором виконано частково, що і зумовило звернення до суду із даним позовом про стягнення з ТОВ "Жовтобрух 1" 463000,00 грн. залишку несплаченої заборгованості, 123701,37 грн. пені, 95473,89 грн. збитків від інфляції та 32197,38 грн. 3% річних.
У відзиві на позовну заяву відповідачем заперечується факт отримання від позивача в орендну комбайну Class Lexion 600. Наголошено, що спірний договір та акт товариством не підписувався, матеріали справи не містять доказів отримання акту та рахунку на оплату, а відтак, за твердженнями відповідача, позивачем не доведено факт, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед ним.
ТОВ "Жовтобрух 1" повідомляє, що між сторонами велися переговори щодо отримання в орендне користування комбайну Class Lexion 600. За попередньою домовленістю відповідач перерахував 05.10.2022 позивачу в якості авансу суму в розмірі 52000,00 грн. та 06.10.2022 суму в розмірі 37000,00 грн. із усно узгодженим між сторонами формулюванням призначення платежу: "Часткове надання послуг оренди комбайну згідно акту надання послуг №1 від 25.07.22". Оскільки, на думку відповідача, матеріали справи не містять доказів передачі об'єкту оренди йому в користування, сплачені грошові кошти у розмірі 89000,00 грн. він тлумачить як безпідставно набуті позивачем кошти.
Позивачем у відповіді на відзив зазначено, що здійснені відповідачем оплати 05.10.2022 та 06.10.2022 не є авансовими платежами чи попередньою оплатою, а є частковим погашенням заборгованості за надані послуги згідно акта № 1, про що, власне, і зазначено самим відповідачем у призначеннях платежу в платіжних інструкціях №133 та №138. Наголошує, що відповідач двічі, в різні дні проводив оплату послуг оренди комбайна із посиланням саме на акт №1 від 25.07.2022, а в цьому акті міститься посилання, що він складений на виконання договору оренди №25072022.
Позивач наголошує, що твердження відповідача про те, що оплати, проведені 05.10.2022 та 06.10.2022, здійснені як авансові оплати, а призначення платежу узгоджено усно, є сумнівними, оскільки передана згідно договору сільськогосподарська техніка, а саме - комбайн Class Lexion 600, є зернозбиральною, її призначенням є збір урожаю, сезон якого припадає на літню пору року, тобто саме на той період, коли між позивачем та відповідачем були підписані договір та акт.
Додатково, ФОП Шевчик Марією Василівною наголошено, що на договорі та акті окрім підпису керівника відповідача наявні відтиски печатки товариства, обставину наявності відтиску його печатки у цих документах відповідач на коментує.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що між сторонами склались договірні відносини на підставі укладеного 25.07.2022 між ТОВ "Жовтобрух 1" (орендар) та ФОП Шевчик Марією Василівною (орендодавець) договору №25072022, за умовами п.1.1 якого орендодавець зобов'язався передати у тимчасове володіння і користування орендарю сільськогосподарську техніку, а саме комбайн Claas Lexion 600, та забезпечити своїми силами його керування і технічну експлуатацію, а орендар - прийняти в тимчасове володіння та користування техніку під керуванням екіпажу (водія) орендодавця.
Надання послуг з оренди комбайну з екіпажем підтверджено підписаним сторонами актом надання послуг №1 від 25.07.2022, в якому відображено найменування робіт, послуг (оренда комбайна з екіпажем); їх кількість (460 га); ціна (1200) та сума наданих послуг (552000,00 грн.). Також у акті зазначено, що замовник (відповідач) претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
25.02.2022 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату на загальну суму 552000,00 грн.
05.10.2022 та 06.10.2022 відповідач сплатив на рахунок позивача 89000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями №133 та №138, з призначеннями платежу: "Част. надання послуг оренди комбайну згiдно акту над. посл. №1 вiд 25.07.2022 без ПДВ" та заключною випискою АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.10.2022 по 31.10.2022, з якої вбачається зарахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 89000,00 грн.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 463000,00 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основної заборгованості позивач нарахував та заявив до стягнення 123701,37 грн. пені, 95473,89 грн. інфляційних втрат та 32197,38 грн. 3% річних.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
Приписами частини 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Так, відповідно до п. 4.2. договору, у разі несвоєчасної оплати, орендар виплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,2% від вартості несплаченої орендної плати за кожен день прострочення платежу.
З урахуванням наведеного, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та збитки від інфляції, розрахунки яких суд перевірив, встановив їх вірність, відповідність умовам договору та нормам чинного законодавства України. При цьому суд зауважує, що відповідачем розрахунки позивача не спростовані.
Щодо тверджень відповідача про не підписання спірного договору та акту надання послуг, то суд, застосовуючи стандарт вірогідності, враховуючи змагальний характер судового процесу, вважає, що надані на підтвердження укладення та виконання договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем докази є більш вірогідними, ніж відсутність будь-яких доказів в спростування даних обставин зі сторони відповідача.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Суд, із врахуванням ст.79 ГПК України, дійшов висновку, що подані позивачем докази є більш вірогідними в підтвердження укладення договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №25072022 від 25.07.2022 та надання відповідачу в оренду визначеної у договорі техніки.
Суд враховує, що підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" Жовтобрух О.І. на договорі скріплено печаткою цього товариства, яка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тому, встановивши наявність відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" на договорі, суд доходить висновку про те, що відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки.
Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття її з володіння відповідача або використання її іншою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" не надано, як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, а тому відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі останнього.
Отже, з огляду на викладене, доводи відповідача про те, що спірний договір ним не укладався, суд визнає неспроможними та такими, що не відповідають дійсності, з огляду на встановлені судом обставини.
Відповідачем жодними належними і допустимими доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності його наміру створити правові наслідки на момент укладення спірного договору.
Також, суд визнавав обов'язковою явку у судове засідання 26.02.2025 керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" Жовтобрух О.І. особисто для надання відповідних пояснень з приводу не укладання договору та не підписання акту (про що зазначено у відзиві на позовну заяву), проте керівник відповідача у судове засідання не з'явився.
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Як зазначалося вище, на виконання договору №25072022 від 25.07.2022 сторонами без зауважень було підписано та скріплено печаткою відповідача акт надання послуг.
За означеним актом послуги з оренди комбайну з екіпажем на загальну суму 552000,00 грн. були прийняті відповідачем у повному обсязі та без жодних зауважень.
Отже, факт надання послуг з оренди комбайну з екіпажем підтверджено даним актом.
Також, суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено вчинення відповідачем дій, які свідчать про схвалення спірного договору, а саме здійснення часткової оплати із посиланням в платіжних інструкціях на акт наданих послуг №1 від 25.07.2022, складений за результатами надання сільськогосподарської техніки в оренду за договором №25072022.
Так, відповідач двічі, 05.10.2022 та 06.10.2022, проводив часткову оплату послуг оренди комбайна з призначенням плажежу: "Част. надання послуг оренди комбайну згiдно акту над. посл. №1 вiд 25.07.2022 Без ПДВ".
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), в якому зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
При цьому, твердження відповідача щодо перерахування цих грошових коштів в якості авансового платежу судом не беруться до уваги, з огляду те, що відповідач шляхом свого вільного волевиявлення зазначив на підставі чого (акту № 1 від 25.07.2022) та за які послуги (оренда комбайну) він здійснює часткову оплату.
Інших доводів/доказів, що спростовують обставини, викладені позивачем у позовній заяві, відповідачем не надано.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру в загальній сумі 714372,64 грн., тобто за подання цієї позовної заяви повинно бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 10715,59 грн. (714372,64 грн. * 1,5% = 10715,59 грн.).
Разом з цим, позовна заява подана через підсистему Електронний суд, у зв'язку з чим при розрахунку судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. З урахуванням вказаного, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви, становить 8572,47 грн. (10715,59 х 0,8).
При цьому, при зверненні з позовом до суду через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір в розмірі 10715,59 грн. згідно з платіжною інструкцією №460 від 29.11.2024, замість 8572,47 грн. Таким чином, позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 2143,12 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було, тому наразі судом не вирішується питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в розмірі 2143,12 грн.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 8572,47 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтобрух 1" (код ЄДРПОУ 41488403, 67531, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Кордон, вул. Шкільна, буд. 24) на користь Фізичної особи-підприємця Шевчик Марії Василівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - 463000 (чотириста шістдесят три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 123701 (сто двадцять три тисячі сімсот одну) грн. 37 коп. пені, 95473 (дев'яносто п'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 89 коп. інфляційних втрат, 32197 (тридцять дві тисячі сто дев'яносто сім) грн. 38 коп. 3% річних, 8572 (вісім тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 47 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 24 березня 2025 р.