вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/49/25
За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про стягнення 9 315, 34 грн
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач), за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа) про стягнення 9 315, 34 грн, з яких: 3 320, 67 грн основний борг, 3 938, 34 грн пеня, 360, 83 грн 3% річних та 1 695, 50 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором оренди №2245 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 18.04.2019, в частині повної та своєчасної оплати орендної плати.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що акти приймання-здачі виконаних послуг з боку відповідача не підписані, що ставить під сумнів надання вказаних послуг, позивачем порушено територіальну юрисдикцію (підсудність), оскільки місцезнаходженням відповідача є місто Київ, а тому позивач повинен був звернутися до Господарського суду міста Києва та звертає увагу, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, відповідач виконує надважливу функцію з евакуації громадян України, перевезення військових, поранених, державного майна тощо, та звертає увагу, що організація евакуаційних заходів і самі перевезення здійснюється за його рахунок, що приносить значні фінансові втрати.
3. Стислий виклад пояснень третьої особи
Зазначає, що станом на 24.01.2025 у відповідача наявна заборгованість з орендної плати за договором.
4. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотання позивача про залучення до участі в справі третьої особи задоволено та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
24.01.2025 від третьої особи надійшли пояснення.
28.01.2025 від відповідача надійшов відзив.
03.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
06.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
12.02.2025 від позивача надійшло письмове підтвердження, що станом на 12.02.2025 ціна позову залишається незмінно.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
18.04.2019 між третьою особою (далі - орендодавець) та відповідачем (далі - орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №2245 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м (далі - майно), що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі позивача (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.11.2018 і становить за незалежною оцінкою 385 950, 00 грн (триста вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 00 коп.) без врахування ПДВ.
Згідно із п.1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення квиткової каси для продажу проїзних документів у залізничному внутрішньому та міжнародному сполученнях.
Пунктом 2.1. договору погоджено, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
У пункті 3.1. договору сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 4 824, 37 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять чотири грн 37 коп.).
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п.3.2. договору).
Відповідно до п.3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно із п.3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 3.7. договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу в визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Відповідно до п.10.10. договору в разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець).
У пункті 10.11. договору сторони погодили, що майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.04.2019 до 17.03.2022 (п.10.1. договору).
18.04.2019 третьою особою, позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі орендованого майна (додаток №2 до договору), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове користування майно - частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі позивача.
У зв'язку із припиненням договору оренди 06.04.2021 позивачем та відповідачем укладено акт повернення з оренди нерухомого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до якого датою припинення договору оренди є 06.04.2021 та орендар передає, балансоутримувач приймає із строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт.
Також сторонами підписано анкету про стан майна і розрахунків за договором (додаток до вказаного акта), відповідно до якої, станом на 06.04.2021 позивачу підлягає сплаті 13 296, 57 грн орендної плати (без урахування суми орендної плати за березень 2021 року та з 01.04.2021 по 06.04.2021).
Позивачем складено акти приймання-здачі виконаних послуг згідно з договором за період березня - квітень 2021 року на загальну суму 7 969, 61 грн (з ПДВ), а саме: від 31.03.2021 на суму 6 633, 60 грн, від 30.04.2021 на суму 6 680, 04 грн та від 29.06.2021 на суму -5 344, 03 грн.
Відповідно до вказаних актів сума до сплати позивачу 30% складає 3 320, 67 грн, а саме 2 764, 00 грн (акт від 31.03.2021), 2 783, 35 грн (акт від 30.04.2021) та -2 226, 68 грн (акт від 29.06.2021).
Для внесення орендної плати за період березня - квітень 2021 року, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 7 969, 61 грн (з ПДВ), а саме: №76/920 від 31.03.2021 на суму 6 633, 60 грн, №76/1140 від 30.04.2021 на суму 6 680, 04 грн та №76/1532 ввід 29.06.2021 на суму -5 344, 03 грн, відповідно до яких сума до сплати позивачу 30% складає 3 320, 67 грн.
23.07.2024 позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих..№35-28/5-89 від 17.07.2024, в якій просив сплатити заборгованість з орендної плати за договором в розмірі 3 320, 67 грн у місячний строк з моменту отримання вказаної претензії. Претензія отримана відповідачем 31.07.2024, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0830107642393
Відповідач надав позивачу відповідь на вказану претензію за вих.№01-16/5Е-9 від 09.08.2024, у якій зазначив, що не згоден із вимогою позивача, оскільки претензія не містить доказів, що підтверджують обставини на підставі яких її пред'явлено.
У подальшому розглянувши вказану відповідь 12.09.2024 позивачем на адресу відповідача направлено лист за вих.№35-22-223 від 10.09.2024, у якому зокрема просив сплатити заборгованість з орендної плати за договором в розмірі 3 320, 67 грн, також до вказаного листа позивачем долучено акти приймання-здачі виконаних послуг згідно з договором: від 31.03.2021, від 30.04.2021, від 29.06.2021 та рахунки-фактури №76/920 від 31.03.2021, №76/1140 від 30.04.2021 та №76/1532 ввід 29.06.2021.
Вказана відповідь з додатками отримана відповідачем 18.09.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0830100014966.
Відповідач у відповідь на вказаний вище лист повідомив позивача листом за вих.№ПК-07/2323 від 24.10.2024, що не погоджується з вимогами позивача, оскільки заборгованість не знайшла свого підтвердження.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, у частині своєчасної та повної оплати орендної плати, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 3 320, 67 грн, 3 938, 34 грн пені, 360, 83 грн 3% річних та 1 695, 50 грн інфляційних втрат.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом наведених вище норм, в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.
18.04.2019 третьою особою, позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі орендованого майна (додаток №2 до договору), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове користування майно - частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі позивача.
У зв'язку із припиненням договору оренди 06.04.2021 позивачем та відповідачем укладено акт повернення з оренди нерухомого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до якого датою припинення договору оренди є 06.04.2021 та орендар передає, балансоутримувач приймає із строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт.
Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 3.1. договору сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 4 824, 37 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять чотири грн 37 коп.).
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п.3.2. договору).
Відповідно до п.3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно із п.3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Положеннями п.3 ч.1 ст.3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.
Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 ЦК України.
У відповідності до положень статтей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи викладене вище та положення п.3.6. договору, відповідач мав сплачувати позивачу 30% орендної плати визначеної договором, з урахуванням її корегування відповідно до п.3.3. договору та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Крім цього, позивачем та відповідачем підписано акт повернення з оренди нерухомого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності 06.04.2021, відповідно до якого відповідач передає, позивач приймає із строкового платного користування частину приміщення №2 на 1-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв. №47578) загальною площею 4,0 кв. м, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт.
Отже, строк виконання зобов'язання з сплати орендної плати за договором не пов'язується з моментом отримання рахунку на оплату або ж підписання між сторонами акта приймання-здачі виконаних послуг, та враховуючи, що відповідачем повернено майно з платного користування 06.04.2021, посилання останнього на не підписання ним актів приймання-здачі виконаних послу, а тому не підтвердження надання позивачем послуг оренди, є безпідставними та необґрунтованими.
Доказів сплати орендної плати за державне майно за період березня - квітень 2021 року на суму 3 320, 67 грн матеріали справи не містять і відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано та вказана заборгованість не спростована.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості з орендної плати в сумі 3 320, 67 грн, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості за договором.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 16.04.2021 по 03.12.2024 в сумі 360, 83 грн та 1 695, 50 грн інфляційних втрат за період з травня 2021 року по жовтень 2024 року.
Також, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 16.04.2021 по 03.12.2024, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним , а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з травня 2021 року по жовтень 2024 року в розмірі 1 695, 50 грн, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за загальний період 16.04.2021 по 03.12.2024 в розмірі 3 938, 34 грн.
Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.2 ст.232 ГК України).
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Приписами ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України унормовано, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Пунктом 3.7. договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу в визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Разом з тим, відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч.2 ст.653 ЦК України в разі розірвання договору припиняються зобов'язання сторін, що виникли з такого договору. При цьому, виходячи з норми ч.3 ст.653 ЦК України, моментом припинення договору є момент досягнення сторонами згоди щодо цього.
У той же час розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов'язань за договором. Це випливає з аналогії з передбаченими ч.4 ст. 631 ЦК України наслідками закінчення терміну дії договору.
Договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до моменту розірвання договору
У зв'язку із припиненням договору оренди 06.04.2021 позивачем та відповідачем укладено акт повернення з оренди нерухомого індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до якого датою припинення договору оренди є 06.04.2021.
Як убачається з матеріалів справи договір припинений 06.04.2021, отже нарахування позивачем пені з 07.04.2021 на підставі договору, тобто після припинення його дії, є неправомірним та безпідставним.
Враховуючи викладене вище та, те що позивачем заявлено до стягнення пеню нараховану за загальний період 16.04.2021 по 03.12.2024, тобто після припинення дія договору (06.04.2021), яким було погоджено договірну санкцію (пеню), позовні вимоги про стягнення пені за вказаний період є безпідставними та неправомірними, а тому задоволенню не підлягають.
Також, суд зазначає, що посилання відповідача, на те що позивачем порушено територіальну юрисдикцію (підсудність) є безпідставними та необгрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено що спори, які виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2021 року в справі № 911/2390/18 дійшла висновку про те, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Тому до вимог, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, укладеним щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини 3 статті 30 ГПК України.
Вказана правова позиція у подібних правовідносинах також викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 вересня 2020 року в справі № 910/6644/18 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року в справі № 910/10647/18.
Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, укладеним щодо користування державним нерухомим майном, що розміщене за адресою: Київська область, м. Бориспіль, аеропорт, а тому спір в даній справи підлягає розгляду в Господарському суді Київської області.
З приводу клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Разом з тим, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в такій редакції: « 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Отже, стоки позовної давності спочатку були продовжені на строк дії карантину, тобто з 12.03.2020 по 30.06.2023, та в подальшому зупинені на строк дії воєнного стану, який триває з 24.02.2022.
У відповідача обов'язок зі сплати основного боргу в даній справі виник у квітні та травні 2021 року.
Відтак позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 320, 67 грн основного боргу, 360, 83 грн 3% річних та 1 695, 50 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Акціонерного товариства «Українська залізниця», за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про стягнення 9 315, 34грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єджи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069) 3 320 (три тисячі триста двадцять) грн 67 коп. основного боргу, 360 (триста шістдесят) грн 83 коп. 3% річних, 1 695 (одну тисячу шістсот дев'яносто п'ять) грн 50 коп. інфляційних втрат та 1 398 (одну тисячу триста дев'яносто вісім) грн 26 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова