вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2025 р. Справа№ 910/8607/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Корець О.Г.,
від відповідача - Курдюмов М.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/8607/24 (суддя Ковтун С.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" до Державного підприємства "Гарантований покупець" стягнення 25994932,30 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
До суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" з позовом до державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 26140826,03 грн, у тому числі: 23182773,68 грн боргу, 906692,91 грн 3% річних, 2051359,14 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог до 25825936,17 грн. Позивач зменшив розмір боргу з 23182773,68 грн до 22305305,19 грн, водночас збільшив розмір 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог до 25994932,30 грн (збільшив розмір 3% річних до 1047704,12 грн та інфляційних втрат до 2641922,99 грн).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/8607/24 закрито провадження в частині стягнення 2093553,68 грн боргу; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 20211751,51 грн боргу, 1043577,65 грн 3% річних, 2641922,99 грн інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої суми за період з 24.09.2024 до моменту виконання рішення суду, які розраховуються за таким правилом: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100, 286767,02 грн судового збору.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати, отриманої електроенергії.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/8607/24 задоволено частково заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут юг"; стягнуто з держаного підприємства "Гарантований покупець" (вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032, код 43068454) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" (вул. Володимирська, 97/37, м. Київ, 01033, код 37893907) 61987,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи за критерієм співмірності та відповідності понесених витрат позивачем на послуги професійної правничої допомоги суд дійшов висновку, що співрозмірним є витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) час 20 годин (62000,00).
Не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати.
Апелянт, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує в апеляційній скарзі на відсутність прострочення виконання зобов'язання, з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 №206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" (далі - Наказ № 206), якими врегульовано здійснення ДП "Гарантований покупець" розрахунків з виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні.
Також, скаржник вказує на положення п. 11.4 Порядку № 641 та зазначає про недоотримання від Національної енергетичної компанії "Укренерго" коштів, в результаті чого відповідач не може своєчасно виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем.
Окрім наведеного, апелянт вважає наявними підстави для зменшення 3% річних та інфляційних, а також не погоджується із зазначенням в оскаржуваному рішенні про нарахування 3 % річних до моменту його виконання.
Крім цього скаржник вказує про те, що стягнута судом сума цих витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
27 лютого 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" (ВАД) та державне підприємство "Енергоринок" (ДПЕ) уклали договір № 14903/01 (далі - Договір), відповідно до умов якого ВАД продає, а ДПЕ купує електроенергію, вироблену ВАД, та сплачує за неї.
Згідно з додатковою угодою № 269/1 від 30.06.2019 до Договору в преамбулі Договору слова "Державне підприємство "Енергоринок", що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від № 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" змінити на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - гарантований покупець), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця".
У додатковій угоді від 08.04.2020 до Договору сторони замінили в преамбулі Договору слова "виробник за "зеленим тарифом" на слова "продавець за "зеленим тарифом" та виклали статті 1-7 Договору в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 Договору продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 за № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Відповідно до пункту 2.4 Договору продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені регулятором.
Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці (п. 2.5 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
У додатковій угоді від 26.02.2021 до Договору сторони доповнили Договір новим пунктом 1.2 в такій редакції: "За цим договором гарантований покупець зобов'язується надавати, а продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку № 641 або Порядку продажу електричної енергії споживачами".
Відповідно до пункту 3.3 Договору (в редакції додаткової угоди від 26.02.2021) оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку № 641 або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Пунктом 10.4 Порядку № 641 (у редакції, що діяла до 26.01.2024) було встановлено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Згідно з пунктом 3.3 Договору (у редакції додаткової угоди № 478/07/2424 від 25.01.2024) оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом від 26.04.2019, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 641 від 26.04.2019.
Згідно з пунктом 11.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.01.2024 № 178) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги з забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
У рамках виконання Договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу у жовтні 2021 року, лютому-грудні 2022 року, лютому-липні, вересні-жовтні 2023 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.
Внаслідок неналежного виконання умов Договору у відповідача утворився борг на суму 22305305,19 грн (155021,44 грн за жовтень 2021 року, 15523165,12 грн за лютий-грудень 2022 року, 6627118,63 грн за лютий-липень, вересень-жовтень 2023 року), з позовом про стягнення якого (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Також, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1047704,12 грн та інфляційні втрати в сумі 2641922,99 грн.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість вказаних вимог, задовольнив позов.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 10.4 Порядку № 641 (у редакції, що діяла до 26.01.2024) було передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Згідно з пунктом 11.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює держане регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24.01.2024 № 178) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги з забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець", затверджено:
у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року - постановою НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117;
у липні 2022 року - постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190;
у серпні 2022 року - постановою НКРЕКП від 14.03.2023 № 473;
у січні, лютому та липні-вересні 2023 року - постановою від 30.04.2024 № 858 (оприлюднена 01.05.2024);
у грудні 2022 року, у березні-червні 2023 року та у листопаді та грудні 2023 року - постановою від 08.05.2024 № 896 (оприлюднена 10.05.2024)
у вересні-листопаді 2022 року та у жовтні 2023 року - постановою від 15.05.2024 № 946 (оприлюднена 16.05.2024).
Оскільки затвердження тарифів відбувалось як до 24.01.2024, так і після, слід керуватися різними редакціями Порядку № 641 щодо строків розрахунків.
Як вже було вказано, відповідач неналежно виконував свої зобов'язання щодо оплати електричної енергії у зв'язку з чим, у нього утворився борг в сумі 22305305,19 грн.
Апелянт, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує в апеляційній скарзі на відсутність прострочення виконання зобов'язання, з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" (далі - Наказ № 206), якими врегульовано здійснення ДП "Гарантований покупець" розрахунків з виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні.
Здійснюючи оцінку наведених доводів скаржника, колегія суддів враховує наступні висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21 червня 2024 року у справі № 910/4439/23.
Відповідно до частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.
Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі є Міністерство енергетики України [пункт 1 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507 (далі - Положення №507)].
Згідно із статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до приписів частини другої статті 11 Закону України «Про функціонування паливно енергетичного комплексу в особливий період» забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу, в особливий період покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у паливно-енергетичному комплексі.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.
У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, з урахуванням вимог частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", Міністерством енергетики України в межах повноважень, передбачених пунктом 8 Положення № 507, видано накази від 28.03.2022 № 140, який був чинний до 05.07.2022 (втратив чинність на підставі наказу від 05.07.2022 № 221) та № 206 від 15.06.2022 № 206 (втратив чинність на підставі наказу від 01.04.2024 № 136). Накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 зареєстровані в Міністерстві юстиції України і є нормативно-правовими актами.
Як вбачається із нормативно-правового регулювання, яким керується гарантований покупець при розрахунках, в тому числі, з позивачем, враховуючи пункт 8 Положення № 507, Накази № 140 та № 206 є обов'язковими для виконання.
Окрім того, позивач та відповідач при укладенні Договору погодили, що гарантований покупець зобов'язаний здійснювати оплату електричної енергії відповідно до умов Договору та законодавства України (пункт 1.1 Договору), а також що сторони керуються положеннями законодавства при виконанні Договору (пункт 2.1 Договору).
Так, Наказом № 140 Державне підприємство "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Державного підприємства "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням таких положень:
- за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1.1.1 наказу № 140);
- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (пункт 1.2 наказу № 140);
- за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (пункт 1.3 наказу № 140).
Аналогічний механізм розподілу коштів після втрати чинності наказу Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 запроваджено наказом Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022 (діяв протягом періоду з 24.06.2022 до 16.04.2024).
Наказом № 206 Державне підприємство "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 наказу:
- установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників:
- сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1 пункту 2);
- у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту 2, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника (підпункт 6 пункту 2);
- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 пункту 2 (підпункти 7 пункту 2);
- установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.
У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу (пункт 3).
Правомірність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" була предметом дослідження Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/10894/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Груп" до Міністерства енергетики України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом". Рішенням адміністративного суду у цій справі від 06.12.2022 у позові відмовлено, і це рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023.
Адміністративні суди дійшли висновку про наявність повноважень та компетенції у Міністерства енергетики України щодо прийняття наказу № 206. Суди зазначили, що:
- Міненерго здійснює нормативно-правове регулювання відносин у електроенергетичному комплексі в особливий період шляхом видання наказів, які мають відповідати вимогам Конституції та законів України, а електроенергетичні підприємства у своїй діяльності в особливий період повинні керуватись прийнятими актами Міненерго;
- наказ від 15.06.2022 № 206 прийнятий в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії;
- державна реєстрація наказу відбулась відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 № 34/5;
- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2022 № 172 "Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади" передбачено, що у невідкладних випадках, пов'язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб'єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб'єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами;
- приймаючи оскаржуваний наказ Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64;
- регулювання порядку здійснення ДП "Гарантований покупець" протягом періоду дії воєнного стану в Україні перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", не відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо управління ДП "Гарантований покупець", а тому підстави стверджувати про те, що видання оскаржуваного наказу є перевищенням повноважень Міненерго, є необґрунтованими.
Оцінюючи зміст наказу № 206 адміністративні суди констатували, що:
- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії;
- оскаржуваний наказ не надає необґрунтованих переваг іншим виробникам електричної енергії, реалізація якої здійснюється за "зеленим" тарифом та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях, отже прояви дискримінації відсутні.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Концепція справедливого судового розгляду також включає вимогу правової певності. Одним із аспектів правової певності є те, що сторони можуть покластися на остаточне рішення суду і діяти відповідним чином. У справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) Європейський суд з прав людини зазначив таке: "Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд справи, гарантоване пунктом 1 статі 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка проголошує - у відповідній частині - верховенство права як складову спільної спадщини Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не піддавалися сумнівам".
Накази № 140 та № 206 хоча і закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел, мінімальною оплатою, однак не звільняють відповідача від обов'язку повного розрахунку.
Слід зазначити, що метою Наказів №140 та № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Разом з цим, об'єднана палата наголосила на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку №641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206.
Враховуючи наведені у цій постанові висновки, об'єднана палата погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.
Оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та №206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.
Поряд з цим, об'єднана палата звернула увагу на те, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 року скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022 року, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.
Таким чином, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:
- Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує про наявність у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206.
Стосовно посилань в апеляційній скарзі на положення п. 11.4 Порядку № 641 та недоотримання від Національної енергетичної компанії "Укренерго" коштів, в результаті чого відповідач не може своєчасно виконати свої зобов'язання, зокрема, перед позивачем, слід зазначити наступне.
Згідно п. 11 Порядку № 641 при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Так, правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Ні Договір, ні Порядок не містять умов та правил, які би визначали стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за Договором в залежності від виконання приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія "Укренерго" обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
При цьому, умова про те, що для здійснення остаточного місячного платежу враховується сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, не пов'язує настання строку виконання гарантованим покупцем зобов'язання з оплати електричної енергії з надходженням коштів від ОСП.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо настання строку виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати електричної енергії за "зеленим" тарифом та задоволення позову в частині стягнення основного боргу.
Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 1047704,12 грн та інфляційних втрат в сумі 2641922,99 грн, слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1043577,65 грн та інфляційних втрат у розмірі 2641922,99 грн.
Стосовно доводів скаржника про необхідність зменшення розміру 3% річних, з посиланням при цьому на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, слід зазначити наступне.
Так, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Так, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
При цьому, Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Водночас у справі, яка переглядається, відсотки річних було стягнуто у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %. Також, суд апеляційної інстанції не встановив відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).
Колегія суддів вважає помилковим висновок скаржника щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір задоволених відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем доводи не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
Стосовно зменшення інфляційних втрат, колегія судді вказує, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23.
Суд бере до уваги, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про право суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, проте про можливість зменшення інфляційних втрат не зазначала.
Отже, підстави для зменшення 3% річних та інфляційних відсутні.
Щодо непогодження апелянта із зазначенням в оскаржуваному рішенні про нарахування 3 % річних до моменту його виконання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Частині 10 статті 238 ГПК України кореспондують норми частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Слід також зазначити, що застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Відповідачем не доведено обставин та не надано відповідних доказів, за яких відсутні підстави для встановлення судом порядку виконання судового рішення в частині нарахування 3 % річних за період з 24.09.2024 до моменту виконання рішення.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Стосовно оскарження додаткового рішення, Суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позовній заяві позивач зазначив, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть подані ним на підставі ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем в межах вказаного строку було подано до суду першої інстанції докази понесення витрат правничої допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 200 000 грн. заявник надав: договір про надання правової допомоги № 250/2024 від 14.05.2024; заявку про надання правової допомоги від 14.05.2024; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 23.11.2024; платіжна інструкція №194 від 26.06.2024
Згідно п. 4.1 договору гонорар Адвокатського об'єднання Клієнт оплачує у розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними у додатку №2 до цього договору.
Відповідно до п. 1 додатку №2 від 14.05.2024 вартість послуг з надання правничої допомоги у суді першої інстанції - 200 000 грн.
Згідно із звітом адвокат витратив для надання послуг 64,5 годин (200000,00 грн), а саме: 40 годин на підготовку та подання позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред'явлення позову до суду; 3 години на підготовку відповіді на відзив; 4 години на підготовку та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог з розрахунком боргу; 6 годин на участь адвоката у шести судових засіданнях (09.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, 04.11.2024, 11.11.2024, 24.11.2024); 3 години на підготовку та подання заяви про збільшення розміру позовних вимог; 6 годин на підготовку заперечень на клопотання відповідача від 06.11.2024 про зупинення провадження у справі; 2 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Оцінюючи за критерієм співмірності та відповідності понесених витрат позивачем на послуги професійної правничої допомоги суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що співрозмірним є витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) час 20 годин (62000,00), а саме: 5 годин на підготовку та подання позовної заяви, розрахунку боргу та додаткових матеріалів для пред'явлення позову до суду; 3 години на підготовку відповіді на відзив; 1 година на підготовку та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог з розрахунком боргу; 6 години на участь адвоката у шести судових засіданнях (09.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, 04.11.2024, 11.11.2024, 24.11.2024); 2 години на підготовку та подання заяви про збільшення розміру позовних вимог; 2 години на підготовку заперечень на клопотання відповідача від 06.11.2024 про зупинення провадження у справі; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості; 0,5 години на підготовку клопотання про закриття провадження в частині (з урахуванням часткової оплати основного боргу відповідачем) з наданням розрахунку заборгованості.
Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 62000,00 грн.
Водночас враховуючи, що позов було задоволено частково суд поклав на відповідача 61987,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 62 000 грн. із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 61987,60 грн колегія суддів не вважає завищеним.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Стосовно заявлених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу витрат правничої допомоги в розмірі 100 000 грн. колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 100 000 грн. заявник надав: договір про надання правової допомоги № 250/2024 від 14.05.2024; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.02.2025.
Згідно п. 4.1 договору гонорар Адвокатського об'єднання Клієнт оплачує у розмірі та в порядку згідно з умовами, викладеними у додатку №2 до цього договору.
Відповідно до п. 1 додатку №2 від 14.05.2024 вартість послуг з надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції - 100 000 грн.
Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19.02.2025 надано правничу допомогу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу відповідача та інші процесуальні заяви, участь адвоката в судовому засіданні.
Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу відповідача містить узагальнену позицію позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ТОВ "Азімут юг" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги за усіма наведеними послугами є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, а також за участь у 2 судових засіданнях) є 15 000 грн.
З огляду на викладене вище, судова колегія задовольняє частково заяву позивача про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/8607/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" про розподіл витрат правничої допомоги задовольнити частково.
3.1. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут юг" 15 000 грн. витрат правничої допомоги, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
3.2. У задоволенні решти заяви - відмовити.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 24.03.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
Л.В. Кропивна