вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2025 р. Справа № 910/11250/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024
у справі №910/11250/24 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів"
до Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект"
про стягнення заборгованості.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів" звернулося з позовом до Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 14331,87 грн, з яких: 14149,62 грн - основний борг, 97,35 грн - 3% річних та 84,90 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу DAF XF 105.460, держ. номер. НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 (наряд-замовлення №ТС00-004035 від 11.06.2024).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 відкрито провадження у справі №910/11250/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/11250/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів" задоволено повністю. Також вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 12425,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Виробничо-будівельне мале приватне підприємство "Респект" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.
Аргументи відповідача зводяться до наступного:
- у водія, який підписував акт виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024, були зауваження щодо якості наданих послуг;
- у водія були відсутні повноваження на підписання документів, що стосуються виконання робіт;
- підписання документів відбувалось в умовах тиску з боку працівників позивача, оскільки останні вимагали у водія підписати документи для того, щоб забрати автомобіль;
- правочин є недійсним у зв'язку з підписанням документів неуповноваженою особою;
- адвокатом позивача навмисно завищено дійсну вартість виконаних ним робіт з надання правової допомоги, оскільки така вартість не є співмірною зі складністю справи, витраченим часом, обсягом послуг та ціною позову.
Крім того, скаржник просить суд поновити пропущений строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи наступні докази:
- статут Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект", затверджений рішенням засновника №1 від 19.09.2018;
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" від 24.01.2024;
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект", отриманий через сервіс "Опендатабот";
- посадову інструкцію водія вантажного автомобіля Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект", затверджену директором підприємства 24.04.2024;
- скріншоти з електронної пошти Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" (ІНФОРМАЦІЯ_1) щодо відсутності повідомлень з підсистеми електронний суд про надходження матеріалів до електронного кабінету підприємства;
- письмову заяву свідка - водія ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/11250/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/11250/24, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву та заперечень на клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи.
21.01.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Того ж дня позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про поновлення строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи.
27.01.2025 відповідачем подано письмові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу та заперечень на клопотання про долучення доказів, а 30.01.2025 позивачем подано заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Апеляційний суд, проаналізувавши приписи процесуального закону, приходить до висновку про відмову у задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи з огляду на наступне.
Відповідач стверджує, що він не отримував до електронного кабінету жодних повідомлень про розгляд даної справи, оскільки електронна пошта, що зазначена в ЄДР та на яку здійснювалась реєстрація, не використовується через втрату до неї доступу.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 відкрито провадження у справі №910/11250/24. Дана ухвала надійшла до електронного кабінету відповідача 01.10.2024, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Як встановлено ч. 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 4 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього кодексу.
Відповідно до приписів ч. ч. 5 та 6 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
За правилом, встановленим ч. 6 ст. 6 ГПК України, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Таким чином, доставлення ухвали Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 про відкриття провадження у справі №910/11250/24 до електронного кабінету відповідача 01.10.2024 є належним повідомленням останнього з точки зору вимог процесуального закону.
Зазначеною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Одночасно, пунктом 6 резолютивної частини ухвали відповідача було попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в порядку, встановленому ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з пунктом 7 резолютивної частини ухвали додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, мали бути подані у строк до 29.10.2024 з дотриманням вимог до форми та змісту, встановлених ст. 170 ГПК України.
Пунктом 8 резолютивної частини ухвали звернуто увагу сторін, що відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З наведеного вбачається, що відповідач мав достатньо часу для надання відзиву на позов та подання доказів на підтвердження своїх заперечень.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва даної справи, мав доступ до матеріалів судового провадження №910/11250/24 через електронний кабінет, але не скористався правом реалізувати свої права, надані йому господарським процесуальним законом.
Водночас, відповідач не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів, які б підтверджували відсутність у нього доступу до матеріалів справи в електронному кабінеті.
Відповідач також стверджує, що він не отримував повідомлення про розгляд справи на офіційну електронну пошту avtorespekt-aa2019@ukr.net через втрату доступу до неї.
Відповідно до п. 38 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021, інформація про надходження до електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ додатково може надсилатися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту. Дані про електронну пошту зазначаються користувачем у профілі його електронного кабінету.
Згідно з п. 9 Положення процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Користувачі зобов'язані вносити повну та актуальну інформацію в електронний кабінет в обсязі, визначеному функціональними можливостями ЄСІТС, невідкладно після створення, отримання або зміни такої інформації.
Відповідач стверджує, що електронна пошта ним не використовується через втрату доступу. Проте, Виробничо-будівельне мале приватне підприємство "Респект" не надало жодних доказів на підтвердження цих доводів та вчинення дій, спрямованих на зміну адреси електронної пошти в електронному кабінеті.
Враховуючи наведене вище, Північний апеляційний господарський суд позбавлений правових підстав для прийняття нових доказів, поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою, та, відповідно, враховувати їх під час розгляду апеляційної скарги відповідача.
Тому, у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи слід відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 11.06.2024 між Виробничо-будівельним малим приватним підприємством "Респект" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів" (виконавець) укладений договір шляхом складання наряду-замовлення №ТС00-004035, згідно з яким відповідач доручає, а позивач зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу DAF XF 105.460, держ. номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 .
Транспортний засіб був переданий відповідачем позивачу за актом прийому-передачі КТЗ, його складових для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту від 11.06.2024.
14.06.2024 транспортний засіб був повернутий після технічного обслуговування та ремонту відповідачу, що підтверджується актом прийому-передачі КТЗ після ТО і ремонту №ТС00-004035.
Згідно з актом виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024 вартість запасних частин, матеріалів та проведених робіт становить 14149,62 грн.
Відповідно п. 7 акту прийому-передачі КТЗ, його складових для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту від 11.06.2024 оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем протягом 2 (двох) робочих днів з дня виконання робіт або повідомлення про закінчення робіт: готівкою через електронний касовий апарат позивача або безготівково - на розрахунковий рахунок позивача.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що ним було надано послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу, однак відповідач їх вартість в сумі 14149,62 грн в обумовлений у акті строк не оплатив, а тому в останнього обліковується заборгованість на вказану суму. Крім того, за порушення строків здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 97,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 84,90 грн.
Відповідач жодних заперечень щодо позовних вимог в суді першої інстанції не надав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, встановив, що між сторонами у зв'язку з підписанням наряду-замовлення №ТС00-004035 від 11.06.2024 склалися правовідносини підряду. На виконання умов договору позивач здійснив технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу відповідача, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі КТЗ після ТО і ремонту. Згідно акту виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024 вартість запасних частин, матеріалів та проведених робіт становить 14149,62 грн. Вказаний акт підписаний представниками сторін без жодних зауважень та претензій, що підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем. Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт у розмірі 14149,62 грн, як і не містять заперечень відповідача щодо викладених у позові обставин та наданих доказів на підтвердження позовних вимог. Як наслідок, відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 14149,62 грн є обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим.
Окрім цього суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12425,00 грн, врахувавши при цьому фактичний обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час, зважаючи на ступінь складності цієї справи, ціну позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру витрат, а також відсутність заперечень відповідача.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заявленого позову, а також щодо покладення на відповідача в повному обсязі витрат на професійну правничу допомогу та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо розгляду спору по суті та доводів апеляційної скарги Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" в зазначеній частині.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень ст. ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Між сторонами у зв'язку з підписанням наряду-замовлення №ТС00-004035 від 11.06.2024 склалися господарські правовідносини, а саме правовідносини підряду.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач здійснив технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу відповідача, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі КТЗ після ТО і ремонту.
Згідно акту виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024 вартість запасних частин, матеріалів та проведених робіт становить 14149,62 грн.
Вказаний акт підписаний представниками сторін без жодних зауважень та претензій, що підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем.
Водночас, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт у розмірі 14149,62 грн, як і не містять заперечень відповідача щодо викладених у позові обставин та наданих доказів на підтвердження позовних вимог.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем порушено свої договірні зобов'язання з оплати послуг, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що у водія, який підписував акт, були зауваження щодо якості наданих послуг.
Однак, суд вказує на те, що акт виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024 не містить жодних зауважень чи заперечень водія стосовно обсягу та якості наданих послуг.
Частиною 1 ст. 853 ЦК України саме на відповідача, як замовника, покладено обов'язок прийняти виконану за договором підряду роботу і за наявності будь яких зауважень щодо виконаної позивачем роботи негайно заявити про це.
Доказів на підтвердження надання мотивованої відмови від прийняття робіт та підписання акту виконаних робіт, а також доказів на підтвердження направлення такої відмови позивачу відповідачем не надано.
Відповідачем не заявлено жодних зауважень щодо обсягів та якості наданих позивачем послуг з ремонту та технічного обслуговування транспортного засобу, а тому він позбавлений права посилатися на відступи позивачем від умов договору підряду чи неякісно надані послуги.
Поряд з цим, відповідач також стверджує, що у водія були відсутні повноваження на підписання документів.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2021 у справі №910/16308/20 виклав правову позицію, за змістом якої передання та прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором. Підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. При цьому сам собою факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання підрядником робіт. Обов'язок прийняти виконані роботи, а в разі виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.
Відтак, твердження відповідача щодо відсутності у водія повноважень на підписання документів від імені підприємства не скасовує висновків, зроблених судом першої інстанції, щодо існування між сторонами правовідносин підряду, надання позивачем послуг в межах домовленості з відповідачем та нездійснення відповідачем оплати наданих йому послуг.
Стосовно доводів відповідача, що підписання вказаних документів відбувалось в умовах тиску з боку працівників позивача, оскільки останні вимагали у водія підписати документи для того, щоб забрати автомобіль, то доказів вчинення вказаних дій не надано.
Право підрядника вимагати підписання документів замовником кореспондується з обов'язком замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, який встановлений ч. 1 ст. 853 ЦК України.
Поряд з цим, ст. 856 ЦК України підряднику надано право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду.
Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження обставин підписання водієм первинних документів під тиском, то такі доводи підлягають відхиленню судом, як необґрунтовані.
Щодо тверджень відповідача про те, що ремонт транспортного засобу був виконаний на іншій ремонтній станції, то, як зазначає відповідач, у нього відсутні докази на підтвердження цих обставин. Отже, такі обставини є недоведеними та не можуть встановлюватися судом.
Окрім цього, відповідач стверджує про недійсність правочину у зв'язку з підписанням документів неуповноваженою особою.
Як убачається з матеріалів справи, всі документи, що стосуються надання позивачем послуг з ремонту транспортного засобу DAF XF 105.460 держ. номер НОМЕР_1 , підписані водієм ОСОБА_1 , який безпосередньо звернувся до позивача з приводу ремонту вказаного транспортного засобу.
Питання відсутності у водія ОСОБА_1 повноважень діяти від імені підприємства та, відповідно, перевищення ним своїх повноважень при підписанні первинних документів від імені Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" лежить в площині правовідносин, які існують між роботодавцем та працівником. Ці обставини не стосуються предмету спору у даній справі та не були предметом доказування під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Тому, доводи скаржника щодо відсутності у водія ОСОБА_1 повноважень діяти від імені підприємства та перевищення ним своїх повноважень при підписанні акту виконаних робіт №ТС00-004035 від 14.06.2024 за відсутності правових підстав на вчинення юридично значимих дій від імені юридичної особи не можуть враховуватися апеляційним судом, оскільки такі обставини перебувають поза межами предмета спору.
Щодо доводів відповідача про недійсність договору підряду, оскільки документи підписані неуповноваженою особою, слід звернути увагу на наступне.
Якщо одна зі сторін договору вважає, що наявні підстави для визнання правочину недійсним, така сторона має реалізувати право на захист своїх законних інтересів у належний та ефективний спосіб передбачений чинним законодавством.
Водночас, ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Такий правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010. Таким чином, договір підряду №ТС00-004035 від 11.06.2024 є укладеним та діючим і породжує права та обов'язки для його сторін, допоки не буде доведено зворотного.
Як наслідок, зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності обов'язку відповідача з оплати ремонту транспортного засобу.
Окрім суми основного боргу у зв'язку з порушенням строку оплати робіт позивач просив стягнути з відповідача 84,90 грн інфляційних втрат та 97,35 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків, погоджених сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в наведеній частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
З рахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості за договором, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про задоволення позову.
Щодо розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу та доводів апеляційної скарги Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" в зазначеній частині.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції позивачем надано договір про надання правової допомоги №09/09/2024-1ПД від 09.09.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак Сервіс Львів" (клієнт) та адвокатом Спиридоновим О.В. (адвокат), додаткову угоду від 11.09.2024 до договору про надання правової допомоги №09/09/2024-1ПД від 09.09.2024, опис наданих послуг по договору надання правничої допомоги №09/09/2024-1ПД від 09.09.2024 та платіжну інструкцію №25229 від 12.09.2024 на суму 12425,00 грн.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у господарських судах всіх інстанцій шляхом здійснення позовної роботи відповідно до ГПК України відносно контрагента - Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв'язку з порушенням договірних зобов'язань.
Додатковою угодою від 11.09.2024 сторонами погоджено розмір винагороди за надання послуг адвоката, а саме за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви - 12425,00 грн.
Відповідач будь-яких заперечень щодо обґрунтованості та розміру понесених позивачем витрат не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. ч. 3 та 4 ст. 244 ГПК України).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України також визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Апеляційний суд вказує на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи, в разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки договором та додатковою угодою визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 12425,00 грн, позивач не зобов'язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів. Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №924/447/18.
Крім того, оскільки сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов'язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
За висновком місцевого господарського суду, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Спиридоновим О.В. послуг, зважаючи на ступінь складності справи, ціну позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності і розумності розміру витрат, а також враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, всі заявлені позивачем витрати покладаються на відповідача.
Вказані висновки суду першої інстанції є правомірними, такими, що узгоджуються з наданими позивачем докази, та не спростовані відповідачем у поданій апеляційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судових витрат.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/11250/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Виробничо-будівельного малого приватного підприємства "Респект" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/11250/24 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/11250/24.
4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Виробничо-будівельне мале приватне підприємство "Респект".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Андрієнко