вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2025 р. Справа№ 910/14602/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Хрипуна О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 (повний текст складено і підписано 10.12.2024)
у справі № 910/14602/22 (суддя М.Є.Літвінова)
за позовом Акціонерного товариства «Дніпроазот»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010»
пр стягнення 138 600,00 грн.,
Акціонерне товариство «Дніпроазот» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» про стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 138 600,00 грн., нарахованих за несвоєчасне виконання відпоаідачем прийнятих на себе за договором поставки № 774314 від 16.04.2021 зобов'язань.
Звертаючись з даним позовом, Акціонерне товариство «Дніпроазот» (далі - позивач) зазначило, що:
- за умовами спірного договору відпоаідач мав поставити товар до 20.12.2021 включно, проте згідно з видатковою накладною № 131 поставка товару відповідачем була виконана лише 28.12.2021, що свідчить про прострочення ним взятого на себе зобов'язання. За таких обсатвин позивач має право на стягнення з відпоаідача 57 600,00 грн. пені, нарахованої на підставі п. 7.8 спірного договору за порушення строку поставки товару за період 21.12.2021 - 28.12.2021;
- з огляду на порушення відповідачем погодженого сторонами у п. 10.10. спірного договору строку надання зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних № 14 від 27.09.2021 та № 18 від 24.12.2021 за операціями, здійсненими за специфікацією № 1 на поставку продукції, позивач має право на стягнення, нарахованої на підставі п. 7.18 договору пені у сумі 3 600,00 грн. за період з 01.10.2021 - 10.10.2021 та у сумі 5 400,00 грн. за період 28.12.2021 - 11.01.2022 відповідно;
- відповідно до положення п. 7.12 спірного договору, з відповідача підлягає стягненню 72 000,00 грн., що становить 10% від загальної суми договору, у якості забезпечення компенсації можливих витрат (втрат) покупця, пов'язаних з недотриманням постачальником своїх зобов'язань, визначених п. п. 2.4, 7.7, 10.10 договору;
- покладені позивачем в основу обґрунтування заявленого позову обставини стосовно прострочення відповідача встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22, яке набрало законної сили, тобто є преюдиційними, а тому не потребують доведення у рамках даного спору.
З огляду на вказане позивач вимагає стягнення з відповідача 57 600,00 грн. пені за порушення строку поставки продукції, 9 000,00 грн. пені за порушення строку реєстрації податкових накладних, 72 000,00 грн. грошового забезпечення компенсації витрат.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22, яким стягнуто з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень» на користь позивача банківську гарантію у сумі 108 000,00 грн. Вказане рішення було виконане Банком 06.03.2023, отже, позивач вже отримав кошти за настання гарантійного випадку за договором поставки № 774314, що виключає підстави для подальшого стягнення позивачем з постачальника спірних сум грошових коштів за те ж порушення того ж договору поставки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» 57 600,00 грн. пені за порушення строку поставки продукції, 9 000,00 грн. пені за порушення строку реєстрації податкових накладних, 72 000,00 грн. грошового забезпечення компенсації витрат (втрат), а також 2 481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції зробив наступні висновки:
- на момент розгляду даної справи рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22, яким встановлено факт прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» виконання взятого на себе зобов'язання з поставки спірної продукції позивачу, набрало законної сили, а тому, виходячи з положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, встановлений ним факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» погодженого строку поставки спірної продукції позивачу, про який стверджує позивач, є преюдиційним та не підлягає доказуванню під час вирішення даного спору;
- нарахування позивачем пені на підставі п. 7.8 договору за період з 21.12.2021 до 28.12.2021 є цілком правомірним, а виконаний розрахунок останньої у сумі 57 600,00 грн. - арифметично правильним, отже судом завдоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 57 600,00 грн. пені за порушення строку поставки продукції;
- перевіривши розрахунок пені, виконаний позивачем на підставі п. 7.18 договору, суд дійшов висновку, що останній є арифметично правильним, тому судом задоволено вимогу про стягнення пені за порушення строку реєстрації податкових накладних у загальній сумі 9 000,00 грн.;
- зробивши висновок, що факт отримання претензії (вимоги) № 016/31/СС про сплату грошових коштів в якості забезпечення можливих витрат (втрат) позивача, пов'язаних з недотриманням відповідачем своїх зобов'язань, передбачених п. 2.4, 7.7, 10.10 договору від 07.02.2022, відповідачем не заперечується, проте доказів її задоволення останнім у строк, погоджений договором, матеріали справи не містять, судом задоволено позовну вимогу в частині стягнення 72 000,00 грн., нарахованих у якості грошового забезпечення компенсації витрат;
- судом відхилено доводи апелянта про неможливість одночасного нарахування пені та стягнення банківської гарантії, з посиланням на те, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань, сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, повноважний представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010», 22.01.2025 через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Дніпроазот» відмовити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що він не погоджується з ухваленим рішенням суду, оскільки воно прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а отже оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:
- належне виконання взятих на себе зобов'язань по поставці продукції, відповідач забезпечив банківською гарантією № 10115/21-ГВ від 14.07.2021, виданою Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та заощаджень» на суму 108 000,00 грн., відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22 зазначену банківською гарантією на суму 108 000,00 грн. було стягнуто з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень» на користь позивача в рахунок забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за відповідним договором поставки;
- звертаючись в подальшому до місцевого господарського суду, з позовними вимогами про стягнення 138 600,00 грн. на підставі п.7.8., п.7.12. та п.7.18 договору, позивач мав на меті надмірне збагачення, оскільки штрафні санкції є надмірно великі, у сукупності становлять 246 600,00 грн. (що є 34,25% від загальної вартості договору) порівняно з невеликим періодом (8 календарних днів) порушення строків поставки;
- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків пов'язаних з діями чи бездіяльністю відповідача;
- штраф в розмірі 246 600,00 грн. є надмірним, обтяжливим та таким, що перетворюється на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача;
- згідно з висновками, викладеними у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- враховуючи здійснене відповідачем грошове забезпечення банківською гарантією на суму 108 000 грн. справедливим та співмірним буде зменшення розміру штрафних вимог на додатково заявлені позивачем штрафні санкції у розмірі 138 600,00 грн., задля уникнення невиправдано обтяжливого фінансового навантаження на відповідача (тобто фактично зменшити розмір штрафних санцій до 00,0 грн. - примітка суду).
Також в тексті апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 справа № 910/14602/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025:
- відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22;
- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України;
- надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги - надання суду апеляційної інстанції доказів, що підтверджують наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22;
- витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14602/22 за позовом Акціонерного товариства «Дніпроазот» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» про стягнення 138 600,00 грн.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 29.01.2025 надав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої містяться докази, що підтверджують наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22, а саме: докази на підтвердження отримання 06.01.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 засобами поштового зв'язку (копія конверту поштового відправлення Господарського суду міста Києва №0610218835450), тим самим вчасно усунуто недоліки апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025:
- клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 задоволено;
- поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22;
- зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 до закінчення апеляційного розгляду;
- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22;
- постановно розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
14.02.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, договору та дійсним обставинам справи, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
- предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем умов договору у розмірі 138 600,00 грн., а не 246 600,00 грн., як вказує відповідач;
- неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Крім того, такі платежі на користь кредитора здійснюються різними особами (постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18);
- відповідач штучно збільшує розмір штрафних санкцій, додаючи до предмету спору (138 600,00 грн. штрафних санкцій) суму 108 000,00 грн. за гарантією виконання № 10115/21-ГВ від 14.07.2021, ототожнюючи неустойку та банківську гарантію, сумуючи їх та роблячи безпідставний та хибний висновок про надмірний розмір штрафних санкцій;
- заявляючи в апеляційній скарзі вимогу про скасування в повному обсязі правомірно нарахованих у відповідності до умов договору штрафних санкцій відповідач фактично просить суд звільнити його від відповідальності за порушення ним господарського зобов'язання без будь-яких належних правових підстав.
20.02.2025 від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач зазначає, що:
- банківська гарантія та штрафні санкції, як засоби захисту порушених прав, є тотожними за своєю суттю та являються своєрідними фінансовими санкціями;
- поділ позивачем своїх грошових вимог на два предмету спору за одним і тим же правочином, не спростовує того факту, що на відповідача лягає надмірний фінансовий тягар в умовах воєнного стану за несвоєчасну поставку товару за одним правочином при обставинах, коли позивач жодних збитків не поніс;
- аргументи позивача, що платіж здійснювала інша особа ніж відповідач, не спростовують факту, що саме відповідач несе повну фінансову відповідальність перед гарантом.
На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 матеріали справи № 910/14602/22 24.02.2025 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Станом на дату ухвалення постанови інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині та зміні в іншій частині з наступних підстав.
16.04.2021 між Акціонерним товариством «Дніпроазот» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» (постачальник) був укладений договір поставки № 774314 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення відповідно до специфікації (додатків) до цього договору, а покупець прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість в порядку і в строки, передбачені договором (п. 1.1 договору).
Найменування продукції, кількість, асортимент, характеристики та інші вимоги до продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами в специфікаціях на поставку продукції (п. 1.2 договору).
Ціна продукції, яка підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку продукції до договору (п. 2.1 договору).
Загальна сума договору визначається як загальна вартість продукції, яка передбачена всіма підписаними обома сторонами специфікаціями на поставку продукції до договору (п. 2.2 договору).
У п. 2.3 договору сторони погодили, що оплата продукції здійснюється покупцем у безготівковій формі, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату двома платежами в наступному порядку: перший платіж у розмірі 50 % вартості продукції здійснюється у вигляді попередньої оплати після надання постачальником покупцю банківських гарантій, оформлених відповідно до п. 6.2, 6.4 договору (пп. 2.3.1 договору); остаточна оплата продукції здійснюється після отримання покупцем від постачальника письмового повідомлення про готовність до відвантаження продукції, яка підлягає поставці (пп. 2.3.2 договору).
Постачальник здійснює поставку продукції покупцеві згідно Правил ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі, в редакції Інктормс 2010 (п. 3.1 договору).
Строки поставки продукції узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку продукції до договору. Датою поставки продукції вважається дата передачі продукції постачальником покупцеві, яка зазначена в підписаній обома сторонами видатковій накладній на продукцію, та з цієї дати до покупця переходить право власності на продукцію (п. 3.2 договору).
Специфікацією до договору сторони погодили, зокрема, найменування продукції - кожух холодильника К-102 АВ/3 згідно кресленням К7-1595.00.02 та К7-1595.00.00СБ, у кількості - 24 штуки, загальною вартістю - 720 000,00 грн. Також у п.п. 3, 5 специфікації сторони погодили, що постачальник здійснює поставку продукції на склад покупця (м. Кам'янське, вул. С. Х. Горобця, 1) відповідно до Правил ІСС. Постачальник зобов'язаний поставити продукцію в повному обсязі протягом 84 календарних днів від дати здійснення покупцем оплати продукції згідно з п. 2.3.1 договору.
Постачальник зобов'язується забезпечити виконання своїх зобов'язань по поставці продукції, передбаченої специфікацією № 1, перед покупцем банківською гарантією. Постачальник зобов'язався протягом 20 календарних днів від дати укладення даного договору оформити та надати (передати) покупцеві банківську гарантію (оригінал гарантійного листа) про те, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання ним будь-якого зі своїх зобов'язань по поставці продукції, банк-гарант на першу вимогу покупця сплатить останньому на суму 108 000,00 грн. (п. 6.1, 6.4 договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» (принципал) забезпечило виконання договору поставки перед Акціонерним товариством «Дніпроазот» (бенефіціар) банківською гарантією № 10115/21-ГВ від 14.07.2021, виданою Акціонерним товариством «Банк Інвестицій та заощаджень» (гарант).
Недопоставка чи прострочення поставки продукції та/або порушення строку заміни продукції чи усунення недоліків продукції, серед іншого, є порушенням постачальником своїх обов'язків за договором (п. 7.7 договору).
Сторони погодили, що за порушення строку поставки продукції постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% від вартості непоставленої та/або несвоєчасно поставленої продукції за кожний день прострочення поставки (п. 7.8 договору).
У випадку порушення стороною будь-якого зі своїх зобов'язань за договором сторона порушник або її винні уповноважені особи несуть відповідальність, визначену цим договором (п. 7.7 договору).
Колегією суддів встановлено, що позивач 27.09.2021 здійснив перерахування постачальнику попередньої оплати у розмірі 50 % загальної вартості продукції, передбаченої специфікацією № 1, що складає 360 000,00 грн. (з ПДВ) та підтверджується платіжним дорученням № 7528 від 27.09.2021, яке міститься в матеріалах справи.
Таким чином, відповідно до специфікації до договору постачальник був зобов'язаний поставити продукцію, передбачену специфікацією № 1, протягом 84 календарних, тобто до 20.12.2021 включно, проте у погоджений стронами строк товар поставлено не було.
Так, згідно з видатковою накладною № 131 поставка товару відповідачем була виконана лише 28.12.2021, що свідчить про прострочення ним взятого на себе зобов'язання.
У п. 10.10 договору сторонами погоджено, що постачальник зобов'язаний протягом 3 календарних днів від дня виникнення у нього податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями, які здійснені за цим договором, скласти та надати покупцю податкову накладну, оформлену з дотриманням вимог Податкового кодексу України та інших вимог законодавства України, у тому числі умов щодо її реєстрації у цей же строк в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За кожний день просторочення постачальником строку складання, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та надання покупцю зареєстрованої електронної податкової накладної, встановленого п. 10.10 договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,05% загальної вартості продукції, яка передбачена відповідною специфікацією на поставку продукції до договору, за кожний день прострочення виконання зобов'язання (п. 7.18 договору).
Колегією суддів встановлено, що враховуючи, те що попередню оплату у розмірі 50% від вартості продукції позивачем було здійснено 27.09.2021, то останнім днем для реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних було 30.09.2021, проте, складена відповідачем податкова накладна № 14 від 27.09.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних була зареєстрована постачальником лише 11.10.2021, тобто з порушенням строку, визначеного п. 10.10 договору.
Колегією суддів встановлено, що оскільки остаточна оплата продукції у сумі 360 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 10363 була здійснена позивачем 24.12.2021, то податкові зобов'язання у постачальника виникли цього ж дня і згідно п. 10.10 договору мали бути виконані у строк до 27.12.2021 (включно), проте складена відповідачем податкова накладна № 18 від 24.12.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних була ним зареєстрована лише 12.01.2022, тобто з порушенням погодженого строку.
Сторони домовилися, що у випадку невиконання чи недотримання постачальником будь-якого зі своїх зобов'язань чи обов'язків, передбачених пунктами 1.3, 2.4, 3.5, 4.8, 6.2 - 6.5, 6.7, 7.5, 7.7, 7.23, 8.3, 10.3, 10.4, 10.7, 10.9 - 10.12, 10.14 - 10.16 договору, постачальник зобов'язується на вимогу покупця перерахувати на користь покупця грошові кошти в розмірі 10% загальної суми договору в якості забезпечення компенсації можливих витрат (втрат) покупця, пов'язаних із недотриманням постачальником своїх зобов'язань чи обов'язків, передбачених пунктами 1.3, 2.4, 3.5, 4.8, 6.2 - 6.5, 6.7, 7.5, 7.7, 7.23, 8.3, 10.3, 10.4, 10.7, 10.9 - 10.12, 10.14 - 10.16 договору. Сторони домовилися, що сплата постачальником покупцю коштів згідно з цим пунктом договору здійснюється у безспірному порядку не пізніше 10 календарних днів від дати направлення покупцем вимоги постачальнику і є самостійним (грошовим) зобов'язанням постачальника перед покупцем за цим договором (п. 7.12 договору).
За твердженням позивача, 07.02.2022 він звертався до відповідача з претензією (вимогою) № 016/31/СС про сплату грошових коштів в якості забезпечення можливих витрат (втрат) позивача, пов'язаних з недотриманням відповідачем своїх зобов'язань, передбачених п. 2.4, 7.7, 10.10 договору, однак зазначену претензію відповідачем залишено без відповіді.
Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначив, що, з огляду на прострочення відповідача, підлягає стягненню з останнього:
- 57 600,00 грн пені, нарахованої на підставі п. 7.8 договору за порушення строку поставки товару за період 21.12.2021 - 28.12.2021;
- пеню, нараховану на підставі п. 7.18 договору у сумі 3 600,00 грн. за період з 01.10.2021 - 10.10.2021 та у сумі 5 400,00 грн. за період 28.12.2021 - 11.01.2022 відповідно за порушення строку надання зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних № 14 від 27.09.2021 та № 18 від 24.12.2021 за операціями, здійсненими за специфікацією № 1 на поставку продукції;
- 72 000,00 грн., що становить 10% від загальної суми договору, у якості забезпечення компенсації можливих витрат (втрат) покупця, пов'язаних з недотриманням постачальником своїх зобов'язань, визначених п. п. 2.4, 7.7, 10.10 договору, на підставі п. 7.12 договору.
У свою чергу відповідач, як на підставу відмови у даному позові, посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22, яким стягнуто з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень» на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» банківську гарантію у сумі 108 000,00 грн.
Позиції і доводи сторін детально викладені вище.
Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з чим колегія суддів у повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу ч. 2 наведеної норми зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Укладений між сторонами договір № 774314 від 16.04.2021 за своєю правовою природою є договором поставки.
У ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У ст. 662 ЦК України закріплений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Згідно з приписами ст. 526 ЦК України, з якою кореспондується ст. 193 ШК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У розумінні ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було зазначено, умовами договору та специфікації до нього сторони погодили обов'язок покупця здійснити часткову попередню оплату продукції у розмірі 50 % її вартості, за фактом чого протягом 84 календарних днів постачальник зобов'язаний здійснити поставку замоленої продукції покупцю.
Як встановлено вище, відповідачем порушено встановлений договором та специфікацією до нього строк поставки товару.
Колегія суддів зазначає, про те, що встановлення факту прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» виконання взятого на себе зобов'язання з поставки спірної продукції позивачу було предметом розгляду у справі № 910/3048/22, судові рішення у якій на даний час набрали законної сили.
Так, колегією суддів встановлено, що Акціонерне товариство «Дніпроазот» (позивач у даній справі) зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» (відповідач у даній справі) про стягнення банківської гарантії в сумі 108 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2022, позовні вимоги Акціонерного товариства «Дніпроазот» до Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» про стягнення 108 000,00 грн. задоволено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 у справі № 910/3048/22.
Господарський суд міста Києва у мотивувальній частині ухваленого рішення встановив факт прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» виконання взятого на себе зобов'язання з поставки спірної продукції позивачу.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/3048/22 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, не можуть їм суперечити.
Отже, на момент розгляду даної справи вказане судове рішення у справі № 910/3048/22 набрало законної сили, а тому, виходячи з положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, встановлений ним факт порушення відповідачем погодженого строку поставки спірної продукції позивачу, про який стверджує позивач, є преюдиційним та не підлягає доказуванню під час вирішення даного спору.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність його вини у порушенні строку поставки товару, однак вказане спростовується обставинами, встановленими вище, а також висновками суду у справі № 910/3048/22.
У ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Щодо позовних вимог про стягнення з відпоаідача пені, нарахованої за порушення строку складання, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено вище, відповідачем допущено порушення строків реєтрації реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Приписи ч.ч. 2, 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.
Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме ст. 3, 549, 628, 629 ЦК України, п.201.10 ПУ України та ст. 61 Конституції України, слід керуватися визначеним ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
-для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
-для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними п. 198.5 ст. 198 та п. 199.1 ст. 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;
-для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Колегія суддів наголошує, що задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування пені за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, суд першої інстанції встановив, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань надано не було, тож суд першої інстанції дійшов висновку про можливість стягнення штрафу, вказавши, що такий вид відповідальності передбачений умовами договору.
Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні були зареєстровані відповідачем із порушенням строку, встановленого умовами договору, тому дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбаченої сторонами у договорі пені, що становить 3 600,00 грн. за період з 01.10.2021 - 10.10.2021 та 5 400,00 грн. за період 28.12.2021 - 11.01.2022
Однак колегія суддів наголошує, що вирішуючи спір у частині стягнення вказаної пені, суд першої інстанції не врахував положення п. 201.10 ст. 201 ПК України, згідно з яким, у разі порушення строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Отже, у даній ситуації з метою виконання завдання господарського судочинства, яке регламентовано ст. 2 ГПК України та враховуючи правові висновки, які викладено постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 суду належало застосувати до спірних правовідносин в частині стягнення штрафу приписи п. 201.10 ст. 201 ПК України, оскільки дана норма закону є імперативною і презюмує правові наслідки у вигляді застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, які передбачені Податковим кодексом України.
Більш того, позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного п. 201.10 ст. 201 ПК України.
При цьому, за характером, змістом та підставами виникнення суми, яка визначена позивачем, як пеня, вона виникає із зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а не з господарських зобов'язань. Крім того, позивачем у позовній заяві не вказано, які його права або охоронюваний законом інтерес порушено відповідачем внаслідок не реєстрації податкових накладних у визначений у договорі строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції в частині стягнення пені, які обґрунтовані посиланнями на умови договору щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, є, з урахуванням вище наведених висновків Верховного Суду, помилковими, оскільки не узгоджуються з вимогами п. 201.10 ст. 201 ПК України.
Отже, оскаржуване судове рішення в частині стягнення штрафних санцій у вигляді пені, нарахованої на підставі п. 7.18 договору у сумі 3 600,00 грн. за період з 01.10.2021 - 10.10.2021 та у сумі 5 400,00 грн. за період 28.12.2021 - 11.01.2022 відповідно за порушення строку надання зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних № 14 від 27.09.2021 та № 18 від 24.12.2021 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення у цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог, з обставин та мотивів наведених у цій постанові.
Щодо позовних вимог про стягнення 57 600,00 грн. пені, нарахованої на підставі п. 7.8 спірного договору за порушення строку поставки товару за період 21.12.2021 - 28.12.2021 та 72 000,00 грн., що становить 10% від загальної суми договору, у якості забезпечення компенсації можливих витрат (втрат) покупця, нарахованих відповідно до п. 7.12 договору, слід зазначити про таке.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджуться факт відповідачем умов договору, позивач відповідно до положень договору і норм законодавства має право на стягнення штрафних санцій.
Перевіривши виконані позивачем розрахунки штрафних санкції колегія суддів визнає їх арифметично вірними, а відтак позивач має право на стягнення з відповідача штрвфних санкцій у загальній сумі 129 600,00 грн.
Щодо посилань відповідача на наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності, колегія суддів зазначає про таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до ст. 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів зазначає про те, що:
- на момент ухвалення судового рішення у справі відповідачем зобов'язання з поставки товару виконано у повному обсязі;
- зобов'язання з поставки товару відповідачем було виконано із незначним (8 днів) порушенням строку;
- належне виконання взятих на себе зобов'язань по поставці продукції, відповідач забезпечив банківською гарантією, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/3048/22; зазначену банківську гарантію на суму 108 000,00 грн. було стягнуто з Акціонерного товариства «Банк Інвестицій та заощаджень» на користь позивача в рахунок забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за відповідним договором поставки, фактично вказане стягнення є відшкодуванням втрат позивача, спричинених порушенням відповідачем договірних обов'язків, та які визнані судом обґрунтованими, що в свою чергу забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача.
- матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, пов'язаних з діями чи бездіяльністю відповідача (позивачем не було надано доказів того, що порушення відповідачем строків поставки товару на 8 днів поставило позивача у невигідне становище та спричинило йому будь-яких збитків);
- наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013);
- помилковими є твердження позивача про те, що нараховані ним штрафні санкції не є надмірно великими, так як загальний розмір компенсаційних витрат які позивач прагне отримати з огляду на допущено відповідачеем прострочення (штрафні санкції за порушення умов договору + банківська гарантія) фактично становить 33% від суми договору, що не може бути визнано співмірним із незначним (8 днів) порушенням відповідачем строків поставки товару.
З огляду на вказані обставини колегія суддів, врахувавши те, що основне зобов'язання відповідачем було виконане у повному обсязі із незначною затримкою, заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є занадто великим, що наслідки прострочення є незначними та не спричинили позивачу збитків (матеріали позову відповідних доказів не містять), приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкції на 90 % до 12 960,00 грн.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені) на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог, на задоволення яких позивач мав право (без врахування зменшення їх судом).
Враховуючи, що з загальної суми позовних вимог на суму 138 600,00 грн. відмовлено у задоволенні вимог на суму 9 000,00 грн., що становить 6,49 % від загальної суми оскаржених позовних вимог:
- стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2 319,73 грн
- стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 193,22 грн. (з урахуванням того, що апеляційна скарга була подані через систему «Електронний суд» та встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору примітка суду), решта витрат відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У ч. 1 ст. 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 підлягає:
- скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санцій в сумі 9 000,00 грн. нарахованих за порушення строку надання зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних № 14 від 27.09.2021 та № 18 від 24.12.2021 підлягає із прийняттям нового рішення у цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог;
- зміні в інший частині, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 12 960,00 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗКОМПЛЕКТ-2010» задовольняється частково.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санцій у вигляді пені, нарахованої на підставі п. 7.18 договору поставки № 774314 від 16.04.2021 у загальній сумі 9 000,00 грн. із прийняттям нового рішення у цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 змінити.
4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 в такій редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» (вул. Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 26, місто Київ, 01024, код ЄДРПОУ 39095854) на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» (вул. С.Х.Горобця, будинок, 1, місто Кам'янське, Дніпропетровська область, 51909, код ЄДРПОУ 05761620) неустойку у розмірі 12 960 грн. 00 коп. (дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят), а також 2 319 (дві тисячі триста девятнадцять) грн. (сімдесят три) 73 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.»
5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/14602/22 в частині, яка не була скасована та змінена цією постановою.
6. Стягнути з Акціонерного товариства «Дніпроазот» (вул. С.Х.Горобця, будинок, 1, місто Кам'янське, Дніпропетровська область, 51909, код ЄДРПОУ 05761620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазкомплект-2010» (вул. Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 26, місто Київ, 01024, код ЄДРПОУ 39095854) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 193 (сто дев'яносто три) грн. 22 (двадцять дві) коп.
7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 24.03.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді С.А. Гончаров
О.О. Хрипун