вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 910/10703/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Владимиренко С.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,
представників сторін:
від позивача: Шоломіцький І.В. (в залі суду),
від відповідача: Пожидаєв І.В. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 (повний текст складено 17.01.2025)
у справі № 910/10703/24 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пропекс"
до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 622 754,86 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пропекс" (далі - ТОВ «Пропекс», Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд», Компанія) 427 468,00 грн боргу, 161 442,96 грн інфляційних нарахувань та 33 843,90 грн 3% річних.
На обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на неналежне виконання Компанією зобов'язання за договором поставки №730/з від 27.10.2020 в частині вчасної та повної оплати поставленого товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на користь ТОВ «Пропекс» 427 468,00 грн, 161 442,96 грн інфляційних втрат, 33 843,90 грн 3% річних, а також 9 341,32 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд встановив, що факт наявності у відповідача заборгованості за договором у сумі 427 468,00 грн позивач належним чином довів, документально підтвердив, а відповідач не спростував. Доказів оплати вказаної суми боргу матеріали справи станом на день ухвалення цього рішення не містять, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо тверджень відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які зумовили неможливість виконання ним умов договору щодо оплати отриманого товару, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачу неможливо було виконати зобов'язання з оплати отриманого товару за договором внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання таких обставин у строк, визначений п. 9.3 договору, а тому доводи відповідача є безпідставні.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 157 850,28 грн інфляційних втрат та 33843,90 грн 3% річних (у період з 28.12.2021 до 26.08.2024, по кожній накладній окремо), визнав його обґрунтованим та арифметично правильним, а тому дійшов висновку про задоволення цих вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2025, ПрАТ «ХК «Київміськбуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване скасувати та відмовити у позові повністю.
Скаржник вважає оскаржуване рішення прийнятим з порушенням процесуальних та матеріальних норм права, з неповним дослідженням обставин справи, що призвело до необґрунтованого та невірного висновку суду.
Апелянт зазначає, що надані до матеріалів справи тільки видаткові та товарно-транспортні накладні не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість (необхідний пакет документів згідно з п. 5.4 договору не доданий до матеріалів справи). Так само до матеріалів справи не надано доказів несплати Компанією коштів позивачу за поставлений товар.
Компанія також зазначає, що листом Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікованим на офіційному веб-сайті, повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Крім того, наказом Компанії «Про оголошення простою у зв'язку із введенням воєнного стану» від 25.02.2022 в Компанії по 01.03.2022 було оголошено початок простою, працівники Компанії були фактично відсутні на робочих місцях, господарська діяльність в силу об'єктивних обставин була зупинена. А отже, невиконання чи/або прострочення зобов'язань Компанії сталося чи могло статися з незалежних обставин, які визнані форс-мажорними (обставиною непереборної сили).
На думку скаржника, суд задовольнив вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних, що є надмірним тягарем для Компанії, складним фінансовим навантаженням для її діяльності, та в той же час не є прямими збитками позивача.
Позиції учасників справи.
06.06.2025 Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
У відзиві Товариство також повідомило, що згідно з попереднім орієнтовного розрахунком судових витрат понесло і очікує понести в суді апеляційної інстанції 8 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
19.03.2025 Товариство подало клопотання, у якому просило стягнути з Компанії на користь позивача 8 000,00 грн витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Владимиренко С.В., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10703/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 до надходження матеріалів справи №910/10703/24.
13.02.2025 матеріали справи №910/10703/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Компанії про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу Компанії на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/10703/24 залишено без руху. Надано Компанії строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 11 209,59 грн у встановленому порядку. Попереджено Компанію, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшла заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція № 189 від 24.02.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/10703/24. Розгляд справи призначено на 19.03.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
27.10.2020 Компанія (замовник) та Товариство (постачальник) уклали договір поставки №730/з (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених цим договором, протягом 2020-2021 років зобов'язується поставити та передати у власність замовника запірно-регулювальну арматуру, чавунні труби, напірні ємності та інші сантехнічні вироби для інженерних мереж на об'єкти замовника (товар), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного договору.
Ціна за одиницю товару обумовлена у Специфікації на поставку товару (додаток №1 до договору) та відображається у видаткових накладних постачальника (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 4.1 договору замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 цього договору.
Відповідно до п. 5.4 договору датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять:
- товарно-транспортна накладна;
- сертифікат (паспорт) якості виробника;
- видаткова накладна;
- гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого товару.
18.05.2021 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою внесли зміни та виклали додаток №1 «Специфікація на поставку товару» у новій редакції.
Так, на виконання договору Товариство поставило Компанії товар на загальну суму 477 468,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними:
- ВН №9870 від 28.12.2021 (ТТН №Р9870 від 28.12.2021) на суму 21 4058,00 грн,
- ВН№9871 від 28.12.2021 (ТТН №Р9871 від 28.12.2021) на суму 179 700,00 грн,
- ВН №9312 від 07.12.2021 (ТТН №Р9312 від 07.12.2021) на суму 20 868,00 грн,
- ВН№9313 від 07.12.2021 (ТТН №Р9313 від 07.12.2021) на суму 24 570,00 грн,
- ВН № 9583 від 16.12.2021 (ТТН Р9583 від 16.12.2021) на суму13 068,00 грн,
- ВН №9585 від 16.12.2021 (ТТН №Р9585 від 16.12.2021) на суму 13 968,00 грн,
- ВН №9586 від 16.12.2021 (ТТН №Р9586 від 16.12.2021) на суму 14 586,00 грн,
- ВН №9587 від 16.12.2021 (ТТН №Р9587 від 16.12.2021) на суму 10 884,00 грн,
- ВН №9588 від 16.12.2021 (ТТН №Р9588 від 16.12.2021) на суму 178 416,00 грн.
07.02.2022 від Компанії Товариству надійшла оплата за товар у сумі 50 000,00 грн з ПДВ.
Оскільки решту коштів у сумі 427 468,00 грн Компанія за отриманий товар не сплатила, Товариство звернулось до суду з позовом у справі, що розглядається.
Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, Компанія зазначає, що Товариство не надало суду усього пакету документів, передбачених умовами п. 5.4 Договору, а також послалась на лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікований на офіційному веб-сайті, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), а тому Компанія не змогла виконати умови договору щодо оплати товару.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Суд встановив, що сторони уклали договір поставки товару на виконання якого Товариство як постачальник поставило Компанії як замовнику товар на загальну суму 477 468,00 грн з ПДВ.
Враховуючи погоджений сторонами у п. 4.1 договору порядок здійснення оплати (не пізніше 20 календарних днів після дати поставки) та дати поставки товару (07.12.2021, 16.12.2021, 28.12.2021), строк оплати товару є таким, що настав.
Щодо доводів скаржника про ненадання Товариством у матеріали справи усіх документів, визначених п. 5.4 договору, колегія суддів зазначає, що за умовами цього пункту договору необхідним пакетом документів є: товарно-транспортна накладна, сертифікат (паспорт) якості, видаткова накладна, гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.
Сертифікати якості, декларації про відповідність товару та інші документи, про ненадання яких до матеріалів справи зазначає Компанія, не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Сертифікати якості виробника, гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.
Надані Товариством до матеріалів справи накладні підписані представником Компанії та містять відтиск печатки Компанії, а тому визнаються судом належними доказами на підтвердження поставки Товариством товару.
Отриманий товар Компанія оплатила частково, сплативши 07.02.2022 Товариству 50 000,00 грн з ПДВ.
А тому заборгованість Компанії перед Товариством складає 427 468,00 грн (477 468,00 грн - 50 000,00 грн). Докази сплати Компанією Товариству зазначеної заборгованості у матеріалах справи відсутні.
За таких обставин вимоги Товариства про стягнення з Компанії 427 468,00 грн боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, висновку про що обґрунтовано дійшов суд першої інстанції.
Щодо доводів Компанії про наявність форс-мажорних обставин, що зумовило неможливість виконання ним умов договору щодо оплати отриманого товару, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
За умовами п. 9.1 договору сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим Договором у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань за цим Договором.
Якщо виконання зобов'язань за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, Сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов'язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин (п.9.3 договору).
Згідно з п. 9.4 договору початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.
Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не міг виконати зобов'язання з оплати отриманого товару за договором внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Компанією Товариства про настання таких обставин у визначений п. 9.3 договору строк.
Щодо Листа від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України), на який посилається Компанія, суд зазначає таке.
Цим Листом ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов'язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і в разі їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з цим, відповідач не довів причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ним зобов'язань щодо оплати поставленого за договором товару у встановлені договором строки, а тим більше аж до 2025 року.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).
За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем та здійснені судом першої інстанції розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ці розрахунки є арифметично вірними.
До стягнення з Компанії на користь Товариства підлягають 157 850,28 грн інфляційних втрат та 33 843,90 грн 3% річних (у період з 28.12.2021 до 26.08.2024, по кожній накладній окремо).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Щодо витрат Товариства, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Товариство подало клопотання про розподіл судових витрат, у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження заявлених вимог Товариство надало: договір №АО/ССП-02/07 про надання правової допомоги за результатами надання правової допомоги, акт №1 від 17.03.2025 та платіжну інструкцію №652 від 18.03.2025.
Суд встановив, що 02.07.2024 Товариство (клієнт) уклало з Адвокатським об'єднанням «Серопок, Скакун і партнери», в особі керуючого партнера Скакуна Олега Петровича (Адвокатське об'єднання) договір №АО/ССП-02/07 про надання правової допомоги за результатами надання правової допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 4.1 договору юридичну допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання, без ПДВ.
Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання рахунку - фактури (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору при розрахунку вартості юридичної допомоги, вказаної в п. 4.1 цього договору, враховується час, витрачений Адвокатським об'єднанням, його партнерами та співробітниками. Співробітники Адвокатського об'єднання надають юридичну допомогу, передбачену умовами цього договору, клієнту в робочий час. Під робочим часом у цьому випадку розуміється, час: з 9-00 годин до 18-00 годин у робочі дні, визначені згідно чинного трудового законодавства України. У разі надання співробітниками Адвокатського об'єднання юридичної допомоги, на вимогу клієнта, в неробочий час, Адвокатське об'єднання має право на оплату такої юридичної допомоги на підставі окремого рахунку, узгодженого сторонами договору, за тарифами, вказаними в прайс-листі Адвокатського об'єднання. У справах майнового характеру клієнт зобов'язується сплатити на користь Адвокатського об'єднання 15% від суми коштів, що стягнуто судом на користь клієнта (гонорар адвокатського успіху).
За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об'єднанням юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським об'єднанням факсимільним зв'язком або поштою. На письмову вимогу клієнта Адвокатське об'єднання може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (п. 4.4. договору).
Згідно з п. 4.5 договору акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав Адвокатському об'єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.
Сума, вказана в п. 4.1 цього договору є гонораром Адвокатського об'єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.6 договору).
Відповідно до п. 4.7 договору в акті, зазначеному в п. 4.4 договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акта.
17.03.2025 сторони підписали акт №1 надання послуг, згідно з яким Адвокатське об'єднання надало, а клієнт прийняв послуги: вивчення апеляційної скарги, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні, ціна - 8 000,00 грн.
18.03.2025 платіжним дорученням №652 на суму 8 000,00 грн Товариство оплатило надані Адвокатським об'єднанням послуги.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом у наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість (однієї) години роботи того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору і привели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
А тому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема в абз. 2 підп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 він наголосив на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Окрім цього у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Дослідивши надані Товариством докази понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених Бюро витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 8 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції (зазначено в акті №1 від 17.03.2025), отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.
Суд вважає, що справедливим, обґрунтованим та доведеним буде часткове задоволення заяви частково, у сумі 4 000,00 грн. Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірними з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів також відзначає, що вивчення апеляційної скарги охоплюється послугою з підготовки відзиву на апеляційну скаргу, який за своїм змістом повторює зміст відповіді на відзив, яку Товариство подавало до суду першої інстанції.
У вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства 2Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/10703/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/10703/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Стягнути Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, будинок 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пропекс» (м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15; ідентифікаційний код 32594350) 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Справу №910/10703/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.03.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
С.В. Владимиренко