вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2025 р. Справа № 910/11050/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Грибенко А.Л.
від відповідача: Штронда А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 (повне судове рішення складено 16.12.2024) (суддя Капцова Т.П.)
у справі № 910/11050/24 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
про стягнення 3 546 700,32 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", відповідач) про стягнення 3 591 516,40 грн, з яких 2 764 409,79 грн 3 % річних та 827 106,61 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/10685/21, якими з відповідача стягнуто на користь позивача грошові кошти та судові витрати, у зв'язку із чим позивач на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних у вищенаведених розмірах.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24 позов задоволено частково та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 3 % річних у розмірі 63 035,03 дол. США, 3 % річних у розмірі 168 565,03 грн, інфляційні втрати в розмірі 790 125,05 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 42 530,22 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлено відсутність обґрунтованих перешкод для виконання відповідачем своїх зобов'язань, зокрема, згідно з наданими позивачем витягами з Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024 та на 12.12.2024 щодо ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (ідентифікаційний код 31576194) інформація про санкційні дії у цьому реєстрі відсутня. При цьому судом здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено, що його здійснено за період з 09.09.2021 по 09.09.2024, який становить 1 097 днів, що є більшим за три роки, а тому частково задоволено позов у цій частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24, АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволених вимог як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 625 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а в іншій частині рішення залишити без змін.
Зокрема, скаржник зазначає, що судові рішення у справі № 910/10685/21 не підлягають виконанню через наявність обмежень, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" у вигляді мораторію (заборони) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, якою, за доводами відповідача, є позивач. Також відповідач зазначив про помилковість розрахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 11.03.2025 об 11:15.
Позиції учасників справи
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позивач відсутній у державному реєстрі санкцій, про що суду першої інстанції надано відповідні докази. Також, у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, що понесені позивачем у суді апеляційної інстанції.
Відповідач, у свою чергу, подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про зменшення судових витрат (правнича допомога) у справі № 910/11050/24, в якому просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу в даній справі (надану в суді апеляційної інстанції) до 5 000,00 грн.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 11.03.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до умов договору про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 13.06.2013 № 197790, укладеного між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") (банк) (далі - Договір), клієнт, відповідно до додаткової угоди № 1, вносить на депозитний рахунок тимчасово вільні кошти (далі - вклад, кошти) у сумі 700 000,00 дол. США на строк, зазначений у пункті 3.1 цієї додаткової угоди. Датою внесення вкладу вважається дата надходження коштів на депозитний рахунок.
Згідно з пунктом 3.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлюється до 14.06.2014.
Пунктом 3.12 Договору в редакції додаткової угоди № 1 визначено, що проценти за вкладом виплачуються клієнту в день закінчення строку розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1 додаткової угоди, або щомісяця кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем. Проценти, що залишалися невиплаченими, підлягають виплаті одночасно із сумою вкладу або за письмовою заявою клієнта перераховуються на поповнення вкладу з подальшим продовженням терміну дії цього Договору (або без продовження терміну дії Договору) на підставі укладання додаткової угоди з урахуванням цих змін.
У пунктах 3.3, 3.4 Договору передбачено, що нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів, починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок, що зазначено в пункті 2.5 Договору в редакції додаткової угоди до цього Договору. День повернення банком вкладу і інтервал розрахунку процентів не включається.
Нарахування процентів за Договором здійснюється щодня з розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році.
Відповідно до пункту 3.5 Договору у випадку невитребування клієнтом коштів вкладу у визначений пунктом 3.1 цього Договору строк, з урахуванням умов пункту 3.2 Договору, Договір вважається продовженим зі сплатою процентів у розмірі, який передбачено за вкладами на вимогу банку, починаючи з дня закінчення строку розміщення вкладу відповідно до пункту 3.1 цього Договору. Повернення клієнту невитребуваного за строком вкладу та нарахованих процентів здійснюється банком на підставі письмової заяви клієнта з урахуванням умов пункту 3.2 цього договору.
На виконання умов Договору банк відкрив клієнту рахунок № 26153000245700 для розміщення грошових коштів, а клієнт згідно з платіжним дорученням № 843 від 13.06.2013 вніс 700 000 дол. США на зазначений рахунок.
Платіжним дорученням № Е0528L0KDZ від 28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснило переказ грошових коштів у сумі 700 000 USD з рахунку № 261533000245700 (платник Підприємство Таврида Електрик Укр., ООО, банк платника Сев. Ф. ПАТ КБ "ПриватБанк", м.Севастополь) на рахунок № 290350002457 (отримувач Підприємство Тавріда Електрик Укр., ООО, банк отримувача ПАТ КБ "ПриватБанк").
Заявою від 02.09.2014 № 0039 клієнт звернувся до банку з проханням надати йому детальну інформацію щодо порядку доступу до коштів, розміщених на його рахунках у Севастопольській філії ПАТ КБ "ПриватБанк", та посприяти у перерахуванні коштів на рахунки позивача у філії "Київ сіті" ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись при цьому на свої неодноразові попередні звернення (листи № 019 від 19.03.2014, № 0019 від 22.04.2014, № 39 від 19.05.2014, № 49 від 03.07.2014, № 0037 від 05.08.2014).
У відповідь на звернення клієнта банк листом від 06.10.2014 № 20.1.0.0.0/7-20140430/4017 повідомив про вимушене припинення своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя відповідно до вимог постанови Національного банку України № 2602 від 06.05.2014.
Листом № 0042 від 17.07.2015 клієнт надіслав до банку платіжне доручення № 11 від 20.07.2015 на суму 700 000 дол. США щодо перерахування зазначеної суми грошових коштів із рахунку № НОМЕР_2 на рахунок позивача № НОМЕР_1 , відкритий у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві. Зазначене платіжне доручення було отримане банком 24.07.2015 та залишене без виконання.
Листом від 17.02.2017 № 9 клієнт звернувся до банку з вимогою про виконання платіжних доручень, зокрема платіжного доручення № 7 від 17.02.2017 щодо перерахування грошових коштів у сумі 700 000,00 дол. США з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок позивача № НОМЕР_1. Зазначені лист та платіжне доручення були отримані банком 20.02.2017 та залишені без виконання.
Зазначені вище обставини були встановлені господарськими судами в справі № 904/1569/15 за позовом ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до ПАТ КБ "ПриватБанк" про зобов'язання виконати умови договору № 426753 від 03.03.2003 шляхом списання грошових коштів із рахунків позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" на його інші рахунки в цьому банку, а також про стягнення процентів за доларовими депозитами, штрафних санкцій (пені за Договором та пені за законом), трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2017 змінено, резолютивну частину рішення викладено у новій редакції: позов ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" задоволено частково та зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з наведеним судом у постанові переліком, зокрема і платіжне доручення № 7 від 17.02.2017 на суму 700 000 дол. США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок позивача № НОМЕР_1, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.
З огляду на те, що банк не повернув ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" грошові кошти у сумі 700 000,00 дол. США, розміщені на рахунку, відкритому у відповідача, як банківський вклад згідно з умовами договору № 197790 від 13.06.2013, ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у липні 2021 року звернулося до суду з позовом про стягнення 700 191,78 дол. США та 1 727 246,91 грн, з яких: 700 000,00 дол. США - основний борг (сума вкладу), 191,78 дол. США - відсотки на вклад за період з 11 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року, 1 727 246,91 грн - три відсотки річних за період з 02 липня 2018 року по 02 липня 2021 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 у справі № 910/10685/21 позов задоволено повністю та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" грошові кошти в сумі 700 191,78 дол. США, 3 % річних у розмірі 1 727 246,91 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 313 520,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.07.2023, змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 у справі № 910/10685/21, резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 залишено без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/10685/21 частково задоволено заяву ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись із позовом у даній справі, ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" послалось на те, що зазначені вище судові рішення відповідачем не виконано, у зв'язку із чим просило стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних у сумі 2 756 575,27 грн, які складаються із сум 3 % річних, нарахованих на суму боргу 700 191,78 дол. США за період з 09.09.2021 по 09.09.2024, на суму боргу 1 727 246,91 грн за період з 09.09.2021 по 09.09.2024, на суму боргу 313 520,42 грн за період з 28.04.2023 по 09.09.2024, на суму боргу 15 500,00 грн за період з 24.04.2024 по 09.09.2024. Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 790 125,05 грн інфляційних втрат, які складаються із сум інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 1 727 246,91 грн за період із вересня 2021 року по серпень 2024 року, на суму боргу 313 520,42 грн за період із травня 2023 року по серпень 2024 року, на суму боргу 15 500,00 грн за період із травня 2024 року по серпень 2024 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач та його кінцеві бенефіціарні власники є пов'язаними особами із підсанкційним громадянином російської федерації, який сприяв окупації російською федерацією українського півострову Крим, тому судові рішення у справі № 910/10685/21 не підлягають виконанню через наявність обмежень, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", у вигляді мораторію (заборони) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено в ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, яку правомірно враховано місцевим господарським судом, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 у справі № 910/10685/21, мають преюдиціальне значення для вирішення цієї справи, оскільки у ній брали участь ті ж самі сторони, що і в даній справі, та підтверджують наявність у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем, їх розмір та факт настання строку їх виконання.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями ч. 1 ст. 598, ст. 599, 600, 604-609 ЦК України саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу, що відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
За положеннями ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2021 у справі № 910/10685/21 з відповідача на користь позивача було стягнуто основний борг (суми вкладу) в розмірі 700 000,00 дол. США, 191,78 дол. США відсотків, 1 727 246,91 грн 3 % річних, 313 520,53 грн витрат зі сплати судового збору та 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у зазначеній справі - 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Відповідачем наведені судові рішення у справі № 910/10685/21 не виконуються з посиланням на заборону, запроваджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації".
Зокрема, підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором), зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у цій постанові, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Як встановлено судом, відповідач отримав від Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України лист № 5/7/1/3-19299 від 24.11.2022, в якому зазначено, що на ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, запроваджений вищенаведеною постановою.
При цьому судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що листом № 5/7/1/3-22891 від 29.12.2022 Департамент захисту національної державності Служби безпеки України повідомив позивача, що надання роз'яснень положень нормативно-правових актів України, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, відповідно до положень статей 24, 25 Закону України "Про Службу безпеки України" до компетенції органів Служби безпеки України не віднесено. У частині надання інформації з приводу юридичного статусу листа Служби безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299 до АТ КБ "ПриватБанк" повідомлено, що відповідно до статті 8 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.
З витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.02.2023 та на 29.10.2024 вбачається, що ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" є юридичною особою, створеною відповідно до законодавства України, державну реєстрацію якої проведено 19.06.2001. Засновниками (учасниками), а також кінцевими бенефіціарними власниками позивача є громадяни України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Як правильно враховано судом першої інстанції, докази наявності у цих осіб громадянства Російської Федерації або докази на підтвердження наявності інших обставин для висновку про відповідність позивача ознакам юридичної особи, що наведені в підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", в матеріалах справи відсутні.
До того ж, відповідно до витягів із Державного реєстру санкцій станом на 31.10.2024 та на 12.12.2024 стосовно ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (ідентифікаційний код 31576194) інформація про санкційні дії відсутня.
Також судом правомірно не взято до уваги посилання відповідача на наявність кримінального провадження № 42017010000000171 та наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.11.2018 № 1668, яким до позивача було застосовано спеціальну санкцію у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності на території України за порушення статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", оскільки ані сам позивач, ані його посадові особи не мають жодного процесуального статусу в межах кримінального провадження № 42017010000000171, і в цьому кримінальному проваджені не постановлено вирок, який був би обов'язковим для суду, а наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.11.2018 № 1668 "Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України" в частині застосування до ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (код ЄДРПОУ 31576194) спеціальної санкції у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності було визнано протиправним та скасовано рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2019 у справi № 640/7265/19.
З огляду на викладене, вмотивованим є висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, перерахунок яких обґрунтовано здійснено судом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України).
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Щодо заяви позивача, викладеної у відзиві на позовну заяву, про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, що понесені позивачем у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано до матеріалів справи:
- договір № 6.08 про надання правничої допомоги від 05.08.2024, укладений між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (клієнт) та Адвокатським бюро "Гончарук та партнери" (далі - АБ "Гончарук та партнери") (адвокат) (далі - Договір про надання правничої допомоги);
- ордер серії АА № 1482945 на надання правничої допомоги ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на підставі Договору про надання правничої допомоги, зокрема в Північному апеляційному господарському суді, адвокатом Гончаруком Михайлом Петровичем, виданий АБ "Гончарук та партнери" 09.09.2024.
Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги адвокат зобов'язується здійснювати представництво та надати інші види правничої допомоги клієнту щодо стягнення в судовому порядку з АТ КБ "ПриватБанк" 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з повернення грошових коштів, що належать клієнту на підставі договору № 197790 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 13.06.2013, з урахуванням судового рішення в справі № 910/10685/21, на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, що необхідні для виконання цього Договору.
Згідно з п. 4.1 Договору про надання правничої допомоги за правову допомогу, передбачену цим Договором, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі, зокрема, за надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку з АТ КБ "ПриватБанк" 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з повернення грошових коштів, що належать замовнику на підставі договору № 197790 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 13.06.2013, з урахуванням судового рішення в справі № 910/10685/21; представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції під час здійснення господарського судочинства - 50 000,00 грн.
Відповідно до п. 4.4 Договору про надання правничої допомоги сторони підтверджують, що при визначенні розміру гонорару було враховано складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта тощо.
Згідно з п. 5.1 Договору про надання правничої допомоги клієнт здійснює оплату гонорару адвоката за цим Договором в безготівковому порядку на поточний рахунок адвоката не пізніше 10 календарних днів з дати ухвалення (постановлення) судового рішення судом відповідної інстанції.
У клопотанні про зменшення судових витрат (правнича допомога), поданих до Північного апеляційного господарського суду 04.03.2025, відповідач просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу у даній справі (надану в суді апеляційної інстанції), до 5 000,00 грн. посилаючись, зокрема, на те, що відзив на апеляційну скаргу фактично містить аналогічні тези позивача, які він висловлював та наводив у процесуальних документах, поданих до суду першої інстанції, отже, нові обставини та/або аргументи позивачем у відзиві на апеляційну скаргу не наводяться та позиція сторін у справі залишається незмінною.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.
Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З урахуванням наведеного, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/9243/20.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову, значення справи для сторін, зважаючи на залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача та наявність клопотання останнього про зменшення судових витрат (правнича допомога), колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація позивачу витрат у розмірі 30 000,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 30 000,00 грн.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 у справі № 910/11050/24 залишити без змін.
3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (вул. Гарматна, буд. 2, м. Київ, 03067; ідентифікаційний код 31576194) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 20.03.2025.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
І.П. Ходаківська