24.03.25
22-ц/812/551/25
Провадження №22-ц/812/551/25
Іменем України
24 березня 2025 року м. Миколаїв
справа № 487/1156/25
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
переглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 25 лютого 2025 року під головуванням судді Цуркана Р.С., повний текст ухвали складений цього ж дня,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що перебуває в шлюбі з відповідачем з 09 жовтня 2004 року. Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є повнолітньою та навчається на заочній формі навчання в Миколаївському національному аграрному університеті, та неповнолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом із нею та знаходяться на її утриманні. Відповідач не в повній мірі виконує батьківські обов'язки щодо утримання спільних неповнолітніх дітей.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) боржника на кожну дитину, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд виходив з того, що заявник не надала до заяви витяг з Реєстру територіальної громади відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року або інший передбачений законом документ, який підтверджує, що діти, на утримання яких заявниця просить стягнути аліменти, проживають разом із нею, тоді як наданий ОСОБА_1 акт про проживання її разом із дітьми таких обставин не підтверджує.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду про відмову у видачі судового наказу, посилаючись на те, що зазначені судом обставини не можуть бути підставою відмови у видачі судового наказу з урахуванням вимог ст. 165 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу, а саме не підтверджена належними доказами проживання неповнолітніх дітей з матір'ю.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Матеріалами судової справи встановлено, що між сторонами 09 жовтня 2004 року зареєстровано шлюб (а. с. 8).
Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 їх батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.6, 6 зв.)
Частиною 5 статті 183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені статтею 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Пунктом першим частини першої статті 165 ЦПК України, на підставі якої суд першої інстанції відмовив у видачі судового наказу, передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо, зокрема, заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України.
Проте, диспозиції статті 163 ЦПК України та статті 165 ЦПК України не містять положень щодо розгляду обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті при видачі судового наказу, на які посилається суд першої інстанції.
Подана ОСОБА_1 заява за формою та змістом відповідає приписам статті 163 ЦПК України.
Відсутність у додатках до заяви заявника доказів на підтвердження того, що неповнолітні діти проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні, не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на стягнення такого утримання з ОСОБА_2 .
До того ж до заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 на підтвердження того, що неповнолітні діти проживають разом з нею, був наданий акт про проживання (а.с. 9).
Суд першої інстанції не врахував положення пункту 7 частини 1 статті 168 ЦПК України, у яких закріплено, що у судовому наказі зазначається повідомлення про те, що під час розгляду заяви у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду вимог у порядку наказного провадження про видачу судового наказу дійшов передчасного висновку про відмову у його видачі
Оскільки суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2025 року, скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 24 березня 2025 року