Справа № 950/3673/24
2/950/143/25
10 березня 2025 року м.Лебедин
Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.
а участю секретаря - Гладкової С.В., представника відпоідача - Зурудяного А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедині цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄАПБ» звернувся до Лебединського районного суду Сумської області із позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договором в розмірі 17123,75 грн. та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.10.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5276443. 27.02.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27022024, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимоги до договору факторингу №27022024 від 27.02.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 17123,75 грн, з яких: 5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11173,75 грн - сума заборгованості за відсотками, 950 грн. - сума заборгованості за комісією
Всупереч умовам договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свої зобов'язання, після відступлення позивачу права вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора. А тому, ОСОБА_1 має непогашену загальну заборгованість за договорами позики в розмірі 61822,50 грн.
У судове засідання представник позивача не з'явився, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача адвокат Зарудяний А.В. в судовому засіданні визнав позовні вимоги частково - а саме суму кредиту в розмірі 5000 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, дійшов до наступних висновків.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістомст. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК Українипередбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно дост. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію'електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закон увстановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис'є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію'відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис'передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
За нормою ст. 1054-1055 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст.526,530 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
Згідно зіст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно дост. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Позивачем надано докази на підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн було перераховано ТОВ «МІЛОАН» на рахунок відповідача - ОСОБА_1 з використанням карти НОМЕР_1 , що стверджено платіжним дорученням 113876389 від 29.10.2023 року (а.с. 92), а також відомістю на якій відображений рух коштів по вказаній картці (а.с. 90)
Враховуючи викладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини отримання відповідачем коштів згідно кредитного договору № 5276443.
Судом встановлено, що з 07.08.2014 по 30.09.2015 ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України у зв'язку із частковою мобілізацією. Відповідач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 25.11.2015 (а.с.58-60, 63).
У період з 02.04.2022 по 18.07.2023 Відповідач проходив військову службу в Збройних силах України у зв'язку із мобілізацією.
23.09.2023 ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом до ВЧ НОМЕР_3 , що підтверджується інформацією, яка міститься на ст. 5, 9, 23, 25 військового квитка Відповідача (а.с. 58-61).
Станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ) з 26.10.2023. Викладене підтверджується довідкою №140 від 13.02.2025, військовим квитком Відповідача та посвідченням серії НОМЕР_2 від 25.11.2015 (а.с. 62).
Згідно положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 та триває по теперішній час. Згідно із Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан.
Відповідно до Указу Президента №65/2022 від 24.02.2022 в Україні було оголошено загальну мобілізацію.
В подальшому, як строк дії воєнного стану, так і строк проведення загальної мобілізації в Україні неодноразово продовжувались та діють станом на даний момент. Отже, викладеним підтверджено, що Відповідач є військовослужбовцем під час дії особливого періоду, який брав та бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також - брав та бере у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Отже, в частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.
Отже, викладеним підтверджено, що Відповідачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку із чим відповідні вимога задоволенню не підлягають.
Крім того, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011у справі за конституційним зверненням особи щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7- рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст.3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно- правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Враховуючи наведене, відповідні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.
Таким чином, з урахування викладеного суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 5276443 від 29.10.2023 року, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині суми заборгованості за основною сумою боргу - 5000 грн., а в частині стягнення суми заборгованості за відсотками - 11173,75 грн. та суми заборгованості за комісією - 950 грн., необхідно відмовити.
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково, то з відповідача у відповідності до ст.141ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі 884,15 грн.
Керуючись ст.ст.204, 207, 512,514,526,628, 629,639,1054-1055 ЦК України, ст.ст.81,280,284 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого по адресі: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014) реквізити IBAN № НОМЕР_6 у АТ "ТАСкомбанк" суму заборгованості за кредитним договором № 5276443 в розмірі 5000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу та судові витрати у справі - судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 884,15 грн., всього стянути 5884 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 15 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити у зв'язку з необгрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Роман БАКЛАНОВ