17 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/20263/23
Провадження № 11-кп/820/233/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2024 року у кримінальному провадженні №12023243060000245, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2023 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмельницького, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди заподіяної злочином задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 5000 грн. заподіяної моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 478 грн. 66 коп. заподіяної матеріальної шкоди, 11 700 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до вироку суду, 24 квітня 2023 року о 12 год. 28 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні гаражного боксу автосервісу «Restyle auto» по вул. Київська, 4, місто Хмельницький, під час словесної суперечки із ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, прийняв рішення про спричинення останньому тілесних ушкоджень.
Тоді ж ОСОБА_6 реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання шкідливих наслідків щодо спричинення шкоди здоров'ю потерпілому та свідомо бажаючи їх настання, знаходячись у положенні сидячи на потерпілому ОСОБА_8 , який лежав на спині, умисно наніс останньому два удари кулаком правої руки в область лівої частини обличчя.
Продовжуючи реалізовувати свій єдиний злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_6 , який знаходився у положенні лежачи на лівому боці та перед яким у аналогічному положенні перебував потерпілий ОСОБА_8 , умисно наніс кулаком правої руки ще два удари в праву частину обличчя останнього.
Окрім цього, в ході боротьби ОСОБА_6 перемістившись у положення сидячи на потерпілому ОСОБА_8 , який лежав на спині, умисно наніс один удар лобною ділянкою голови в обличчя потерпілого ОСОБА_8 .
Внаслідок вище вказаних протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 заподіяв тілесні ушкодження у вигляді: забою головного мозку легкого ступеня, рани м'яких тканин на внутрішній третині правої надбрівної дуги з переходом на лобну ділянку голови справа, крововиливів м'яких тканин в правій навколоочній ділянці обличчя з переходом на праву скроню в лівій навколоочній ділянці обличчя, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні вину у вчиненому визнав частково, повідомив суд, що у нього виник конфлікт з потерпілим і він йому заподіяв тілесні ушкодження у стані необхідної оборони.
Вказує, що дана бійка була цілком і повністю спровокована ОСОБА_8 , який прийшов до приміщення боксу, в якому працював ОСОБА_6 і почав пред'являти йому безпідставні претензії із використанням нецензурної лайки. Більш того, саме ОСОБА_8 розпочав бійку, вдаривши ОСОБА_6 головою в обличчя, що чітко видно на досліджених судом відеозаписах.
Посилається на те, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, судом не проведено повної, всебічної та об'єктивної оцінки усіх доказів, в першу чергу наявних у справі відеозаписів, а також на те, що судом не враховано наявність кримінального провадження №1202324300001506 від 01.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, де ОСОБА_6 є потерпілим, це провадження безпосередньо пов'язане з даною справою, оскільки стосується цієї самої події (бійки), що сталася 24.04.2023 між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , що на думку захисника свідчить про самозахист ОСОБА_6 .
Крім того, на думку захисника, враховуючи часткове визнання вини ОСОБА_6 , фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за відсутності будь-яких обтяжуючих вину обставин, суд мав би обрати ОСОБА_6 біль м'яке покарання - у виді штрафу.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційні вимоги.
Обвинувачений вважає, що він не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки діяв у порядку необхідної оборони, при цьому вину визнає частково, з потерпілим ОСОБА_8 виник конфлікт, він виявився сильнішим і йому наніс тілесні ушкодження, з потерпілим до цієї події перебували у дружніх стосунках, він розкаюється, що спричинив потерпілому тілесні ушкодження, добровільно відшкодував останньому матеріальні збитки у розмірі 10 тисяч гривень, надавши на підтвердження розписку потерпілого. Визнає, що під час їх бійки він міг отримати середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження при падінні.
Потерпілий ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_9 у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, подали заяву про розгляд апеляційної скарги без їх участі. Згідно з частиною 4 статті 405 КПК України, їх неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду.
Прокурор не визнала апеляційної скарги захисника, просила залишити без змін вирок суду першої інстанції,оскільки суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин по справі постановив законне і обґрунтоване рішення, вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд надав відповідно оцінку
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого і його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора, яка просила залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з вимогами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції цілком відповідає вказаним нормам законодавства. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, є обґрунтованими та підтверджуються сукупністю досліджених в судовому засіданні, узгоджених між собою, достатніх, допустимих і достовірних доказів.
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 оскаржує наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення за ч.2 ст.125 КК України, зазначає, що обвинувачений діяв в стані необхідної оборони.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, а саме в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_8 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Так, суд першої інстанції на обґрунтування доведеності вини обвинуваченого належним чином проаналізував серед іншого показання самого обвинуваченого ОСОБА_6 , який вину у вчиненому визнав частково, визнав, що виник конфлікт з потерпілим і він йому наніс тілесні ушкодження у стані необхідної оборони;показання потерпілого ОСОБА_8 , який вказав, що він перебував у приміщенні автосервісу «Restyle auto», де він неофіційно працює з обвинуваченим, в той день у них виник словесний конфлікт по роботі, ОСОБА_6 спричинив йому тілесні ушкодження; протоколи слідчих (розшукових) дій, в тому числі висновки експертів №230 від 26.04.2023 року (т.1 а/п 86-87), №260 від 10.05.2023 року (т.1 а/п 163-164), №261 від 10.05.2023 року (т.1 а/п 191-192), №293 від 23.05.2023 року (т.1 а/п 220-221), щодо ступеня тяжкості виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а також механізму їх утворення; інші письмові докази.
Потерпілий ОСОБА_8 підтвердив свої показання в ході проведення слідчого експерименту 09.05.2023 року, під час якого потерпілий, із фіксацією на відеозапис послідовно та детально розповів й показав, як відбувся конфлікт між ним та ОСОБА_6 та відтворив обставини завдання йому тілесних ушкоджень (т.1 а/п 158-159).
Показання потерпілого узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, в тому числі з висновками експертиз щодо виявлених у нього тілесних ушкоджень та з оглянутих судом відеофайлів з камери відеоспостереження, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Київська,4.
Так, з протоколів огляду предметів від 10.05.2023 року та від 12.05.2023 року, відеофайлів з камери відеоспостереження, яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Київська,4, вбачається на відео з'являються дві особи чоловічої статті, одна з яких розташований ліворуч, зовні схожа на ОСОБА_8 , який одягнутий в кофту, чорного кольору та спортивні штани сірого кольору, та друга особа, яка розташована праворуч, зовні схожа на ОСОБА_6 , який одягнутий в чорну кофту, між якими відбувається штовханина у приміщені гаражного боксу автосервісу «Restyle auto», далі останній кидає на підлогу потерпілого, ОСОБА_6 сидячі наносить два удари кулаком правої руки в область лівої частини обличчя ОСОБА_8 , далі ОСОБА_6 перебуваючи в положенні лежачи та тримаючи перед собою ОСОБА_8 лівою рукою в області шийної ділянки та різко наносить два удари кулаком правої руки в область правої частини обличчя ОСОБА_8 , далі Король розташований в положенні сидячи над ОСОБА_8 та різко наносить один удар лобною ділянкою голови в область правої частини обличчя ОСОБА_8 (т.1 а/п 167 - 173; 179-185).
Також в судовому засіданні оглянуто резервну копію дику запису відеокамер з боксу автосервісу «Restyle auto», що по вул. Київська, 4 у місті Хмельницький, з якої встановлено події нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , а також цей диск містить відео файл, з якого вбачається початок бійки між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції визнав їх належними, які прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, зокрема обставини та спосіб нанесення обвинуваченим ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров'я та допустимими, так як досліджені судом докази отримані в порядку встановленому КПК України, при їх отриманні не було допущено істотних порушень прав і свобод людини гарантованих Конституцією та законами України.
На думку колегії суддів, висновки суду не містять протиріч, за встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, виходячи з сукупності вказаних та інших досліджених в судовому засіданні доказах, які отримали відповідну правову оцінку у вироку, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано та правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_6 за частиною 2 статті 125 КК України, як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
При цьому ступінь тяжкості наявних у потерпілого ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, їх кількість та механізм заподіяння сторонами кримінального провадження не оскаржується, тому в ході апеляційного розгляду ці обставини не перевіряються.
Щодо доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_6 діяв в стані необхідної оборони, то як суд першої інстанції, так і колегія суддів апеляційної інстанції не знайшли об'єктивних та достатніх доказів на підтвердження цього твердження.
Частиною 1 статті 36 КК України передбачено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26.04.2002, вказано, що закріплене статтею 36 КК України право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав і свобод людини й громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканість її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави.
З роз'яснень, викладених у згаданій постанові, а також згідно усталеної судової практики (постанова ВС від 15 червня 2021 року у справі №570/1055/19, провадження № 51-2068км21) вбачається, що при з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, спрямованість, мета і межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров'ю), і діє до припинення таких дій і усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.
Під час судового розгляду встановлено, що до події між ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_8 були дружні стосунки, 24.04.2023 під час словесної суперечки між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 почав наносити удари ОСОБА_8 , чим заподіяв тілесні ушкодження.
Як вбачається з резервної копії запису відеокамер з боксу автосервісу «Restyle auto», що по вул. Київська, 4 у місті Хмельницький, потерпілий зайшов у приміщення, де перебував ОСОБА_6 та через 20 секунд з двері виходять ОСОБА_8 , а за ним ОСОБА_6 та між ними починається бійка, при цьому найбільш активним у цій бійці був саме ОСОБА_6 .
Відтак, вказані обставини підтверджують, що ОСОБА_6 не діяв в стані необхідної оборони, оскільки варто взяти до уваги фізичні дані обвинуваченого і потерпілого, перебіг конфлікту, той факт, що потерпілий виходив з приміщення та не становив загрози для обвинуваченого, який був позаду потерпілого в цей момент, фактично обвинувачений зачепив потерпілого та відразу розпочалась бійка, після падіння потерпілого, обвинувачений продовжив наносити йому удари, чим заподіяв тілесні ушкодження.
Колегія суддів вважає, що жодних доказів застосування потерпілим ОСОБА_8 щодо обвинуваченого ОСОБА_6 будь-яких дій, внаслідок яких обвинувачений міг застосовувати необхідну оборону, матеріали справи не містять, а тому нанесення тілесного ушкодження ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 було умисним, що вказує на суб'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, тому суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_10 та дійшов висновку про умисне заподіяння ним легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілому.
При цьому, обвинувачений не перебував у стані необхідної оборони та не захищався від ОСОБА_8 , а навпаки, умисно наносив йому тілесні ушкодження на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин.
Щодо доводів апеляції про наявність у обвинуваченого тілесних ушкоджень, то обставини їх заподіяння будуть встановлюватися під час досудового розслідування кримінального провадження № 1202324300001506 від 01.05.2023. Окрім того, колегія суддів вважає, що ці обставини не свідчать про перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони, оскільки зазначене кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за ознаками ст.128 КК України, тобто необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, з чим погоджується ОСОБА_6 , який є потерпілим у цій справі.
Доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає слушними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК України суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначення покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до пунктів 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, з наступними змінами, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Досліджуючи інформацію про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Відповідно до вироку, при призначенні ОСОБА_6 виду та розміру покарання, суд першої інстанції врахував, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення згідно ст.12 КК України класифікується як кримінальний проступок, дані про особу обвинуваченого, який одружений, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.
Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_6 покарання у межах санкції частини статті за інкриміноване кримінальне правопорушення у виді громадських робіт.
Згідно з встановленою практикою Верховного Суду, у порядку статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Водночас термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Тож, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував наявність обставин, які пом'якшують покарання та дані про особу обвинуваченого.
Колегія суддів визнає за обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, працює неофіційно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває,під час розгляду в суді першої інстанції частково визнавав свою провину та розкаявся у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, хоча і вважає, що це було під час самозахисту, посткримінальну поведінку обвинуваченого, який вживав заходів для відшкодування заподіяних матеріальних збитків, частково відшкодувавши потерпілому майнову шкоду в сумі 10 000 грн., що підтверджується розпискою потерпілого ОСОБА_8 .
Окрім того, колегія суддів, беручи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків; дані про особу обвинуваченого, наявність зазначених пом'якшуючих вину обставин, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, приходить до висновку про можливість пом'якшити обвинуваченому покарання, призначивши покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу в максимальному розмірі, що цілком відповідає принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності призначення судами покарань.Таке покарання, на думку колегії суддів, буде достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Частиною 2 статті 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись статями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одну тисячу сімсот) гривень.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3