21 березня 2025 р. Справа № 440/13292/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 11.12.24 по справі № 440/13292/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, пенсійний орган), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)2024, а також і надалі нараховувати пенсію без застосування обмеження десятьма мінімальними пенсіями;
- зобов'язати Головне управляння Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 20 березня 2024 року перерахунок та виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимального розміру 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, та з урахування проведених виплат;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2271,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят одну гривню 00 копійок).
В обґрунтування позову зазначено про протиправність дій відповідача, які полягають в обмеженні максимальним розміром пенсії позивача після проведеного 01.03.2024 перерахунку, як таких, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та порушують його право на отримання пенсії у належному розмірі, оскільки приписи статті 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) в частині поширення дії на Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), а також положення частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ, якими розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи обмежувався десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, рішенням Конституційного Суду від 20.03.2024 визнано неконституційними, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі № 440/13292/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 21.03.2024 з обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2271,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня).
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, незаконність, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року по справ № 440/13292/24 за позовом ОСОБА_1 та винести постанову про залишення позову без задоволення в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, оскільки в силу частини 2 статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, у пенсійного органу відсутні правові підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону № 796-XII, й перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
З 01.03.2024 пенсійний орган провів індексацію пенсії позивача, внаслідок якої розмір пенсійної виплати склав 30763,10 грн, тоді як до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн (а.с. 12).
19.09.2024 позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області із заявою про виплату пенсії без обмеження її максимального розміру.
Відповідач у листі від 03.10.2024 вих. № 17360-16079/К-02/8-1600/24 роз'яснив, що індексація (перерахунок) пенсії позивача з 01.03.2024 проведена з урахуванням чинної на момент її здійснення редакції частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, статті 2 Закону № 3668-VI, якими було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, що становить десять розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (23610,00 грн), підстави для перерахунку пенсії після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 - відсутні (а.с. 11).
Не погодившись з такою позицією ГУПФ України в Полтавській області, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу пенсії по інвалідності з 21.03.2024 з обмеженням її максимальним розміром, суд першої інстанції виходив з протиправності обмеження пенсії позивача максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії позивачу з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу пенсії по інвалідності з 20.03.2024 з обмеженням її максимальним розміром, суд першої інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23 дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21.03.2024.
Оцінюючи надані заявником документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд врахував, що визначений адвокатом та клієнтом розмір гонорару (2271 грн) відповідає складності справи, підтверджений документально, а тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Полтавській області.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З огляду на положення статті 1 Закону № 796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Так само, у силу частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Предметом даного спору є протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у здійсненні позивачу з 21.03.2024 перерахунку пенсії без обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.
Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше введені в дію Законом № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011.
За змістом положень статті 2 Закону № 3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачено у частині третій статті 67 Закону №796-XII.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20 та 05.09.2023 у справі № 120/1602/23, норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу згаданого Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі № 704/87/17, від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 15.05.2019 у справі № 554/4191/17, від 21.11.2019 у справі № 161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі № 580/492/19, які враховані судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Наявним у матеріалах справи протоколом перерахунку пенсії (версія: 1.6.78.1. від 28.02.2024) (а.с. 12) підтверджено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір з 01.03.2024 склав 30763,10 грн, отже, перевищив максимальний, а тому позивачу до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних відносин підлягали застосовуванню положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) "попередня" норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21.03.2024.
Отже, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, колегія суддів наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2024 по справі № 580/7744/23.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з 21.03.2024 відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII. Отже, з 21.03.2024 позивач має право на отримання пенсії по інвалідності без обмеження максимальним розміром.
Беручи до уваги вищенаведене, посилання апелянта на відсутність іншого порядку виплати, окрім виплати пенсії в максимально можливому розмірі, є такими, що зроблені всупереч висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, оскільки застосовані відповідачем норми визнані неконституційними.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області здійснити ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року нарахування та виплату пенсії позивачу з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частини 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частини 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до матеріалів справи : ордер про надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги № 18092024/5 від 18.09.2024, рахунок № 04/11 від 04.11.2024, акт приймання-передачі наданих правничих послуг № 0411 від 04.11.2024, платіжну інструкцію.
Дослідивши вказані документи, колегією суддів встановлено, що між адвокатом Масловим Євгеном Володимировичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 18092024/5 від 18.09.2024, відповідно до пункту 1 якого, клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов'язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України, правоохоронних органах тощо.
Згідно із пунктом 3.1 вказаного Договору, гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів професійної правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.
Відповідно до пункту 3.2 вказаного Договору, вартість послуг за даним Договором складає одна година роботи адвоката 757 грн.
За змістом акту про прийняття-передачі наданих правничих послуг № 0411 від 04.11.2024 адвокат з 18 вересня 2024 по 04 листопада 2024 року надав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 18092024/5 від 18.09.2024, а клієнт прийняв наступні послуги:
- зустріч з клієнтом в оговорений раніш час, написання заяви стосовно перерахунку пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)2024, ознайомлення з отриманою відповіддю - 1 год, що складає 757 грн;
- підготовка, складання позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відправка позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду, 2 години, що складає 1514 грн.
Загальна вартість послуг за період, вказаний у п. 1 вказаного Акту становить 2271 грн.
На підтвердження здійснення оплати за правову допомогу долучено рахунок та платіжну інструкцію.
Таким чином, з наведеного слідує, що представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача в апеляційній скарзі, зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено позовну заяву.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує фактичне значення вказаного документа для справи (часткове задоволення позову), а також значення результату розгляду справи для позивача.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та прийняття судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеної судом першої інстанції суми витрат на правову допомогу (2271 грн), що підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 по справі № 440/13292/24 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко