Рішення від 21.03.2025 по справі 440/500/25

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/500/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 27 грудня 2024 року №31 в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі п. 9 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення, яким надати відстрочку від призову під час мобілізації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовозобов'язаним, який здійснює постійний догляд за батьком, у зв?язку із цим не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Вказує, що звернувся з відповідною заявою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та з пакетом документів до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , документи подані ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач отримав відстрочку в мобільному додатку програмного забезпечення «Резерв+». У подальшому, рішенням цієї Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке позивач отримав 03.01.2025. Позивач вважає це рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що така відмова Комісії у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що оформлена протоколом №31 від 27.12.2024, не ґрунтується на приписах закону.

Стислий зміст заперечень відповідачів.

Відповідач позов не визнав. У наданому відзиві до суду ІНФОРМАЦІЯ_3 просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не додано до своєї заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації всі необхідні документи, перелік яких передбачений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, та відповідно не доведений факт постійного догляду за батьком, що є необхідною умовою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: позивачем не доведений факт здійснення постійного догляду за батьком, оскільки у висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 не зазначена інформація про те, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду та саме позивач здійснює постійний догляд. До заяви не додана позивачем довідка про призначення компенсації або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Разом із відзивом суду надані докази, які витребувані судом під час відкриття провадження у справі.

Комісія з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 не надала відзиву на позов.

Заяви, клопотання учасників справи.

Позивачем у справі не заявлені клопотання чи заяви.

Процесуальні дії у справі.

Полтавським окружним адміністративним судом від 20.01.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача та за ініціативою суду залучений до участі у справі як співвідповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після отримання та аналізу судом відзиву із доданими доказами від ІНФОРМАЦІЯ_1 , для офіційного з'ясування обставин судом 04.02.2025 витребувані від Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні докази та відомості:

- письмові відомості про інформацію щодо Висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі: чи підкреслені в пункті 4 висновку рекомендовані соціальні послуги;

- письмові відомості про форму надання позивачем Висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі - чи такий висновок наданий відповідачам нарочно позивачем;

- письмові пояснення щодо підстав закреслення штампу на зяві позивача із реквізитами штампу вх. №5612/3 від 15.10.2024 та проставлення нового штампу із реквізитами вх. №60338 від 22.10.2024;

- письмові пояснення стосовно наданого до суду представником позивача доказу: а саме письмової копії електронного доказу - витягу з програми "Резерв +" (вебзастосунку, додатку тощо, далі - "Резерв +") щодо наявності у вказаному витягу дати відстрочки: 07.02.2025, тип відстрочки: п. 9 ч. 1 ст. 23, підстави внесення даної інформації до "Резерв +" (посадова особа відповідача, дата та час внесення даної інформації до "Резерв+"), а також інформацію про дійсність даної відстрочки наданої позивачу на підставі витягу із "Резерв+", якщо інформація була змінена чи видалена із "Резерв+" - повідомити дату, час, посадову особу, підставу видалення чи зміни інформації стосовно відстрочки наданої позивачу;

- докази направлення письмових пояснень та відомостей на виконання даної ухвали суду позивачу.

Від Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 докази та відомості у строк визначений судом не надійшли.

Полтавським окружним адміністративним судом ухвалою від 06.03.2025 повторно витребувані докази та відомості, але від іншого відповідача - від ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання ухвали суду докази не надійшли.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Позивач звернувся до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 15.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543), у якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок №560).

15.10.2024 року, позивачу ОСОБА_1 було видано повідомлення про те, що його документи прийняті та передані на погодження Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У матеріалах справи наявна копія заяви від 15.10.2024, яка містить закреслений вхідний штамп ІНФОРМАЦІЯ_1 із реквізитами « 15.10.2024 вх. №5612/3 арк. 1/7» та вхідний штамп із реквізитами « 22.10.2024 вх. №6033/8 арк. 1/7».

У змісті заяви від 15.10.2024 позивачем зазначені наступні додатки, які надані Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 : копія паспорта, копія реєстраційного номера облікової картки платника податку, копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 09.06.1984, копія паспорта батька позивача НОМЕР_3 , копія реєстраційного номера облікової картки платника податку батька позивача, копія висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828.

Копія висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 видана відповідно до форми № 080-4/о відповідно до наказу Міністерства охорони здоров?я України від 09.03.2021 №407, у змісті якого зазначена інформація, що такий висновок видається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги на непрофесійній основі. Також у пункті 4 висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828: «Рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (необхідне підкреслити).», - не підкреслене необхідний вид догляду.

Уданій справі не заперечується сторонами, що позивач є сином батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 згідно до даний свідоцтва про народження позивача НОМЕР_2 від 09.06.1984.

Також у матеріалах справи, наявний витяг із протоколу Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 №31 від 27.12.2024 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому зазначені відомості, що позивачу не підтверджені підстави наявності відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до отриманого пакету документів ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Відповідно до копії повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.12.2024 про відмову у наданні відстрочки відповідно до протоколу Комісії №31 від 27.12.2024, зазначена підстава відмови: наданий пакет документів не підтверджує право на відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня довідка про призначення компенсації по догляду.

Представник позивача (адвокат Жага Едуард Григорович) надав суду до позовної заяви засвідчені копії документів, серед яких засвідчена паперова копія електронного доказу - витяг із мобільного застосунку (додатку) програмного забезпечення «Резерв+» від 09.11.2024 09 год. 27 хвилин, у змісті якого зазначена інформація, що позивачу надана відстрочка до 07.02.2025 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 (Хорол), тип відстрочки: п. 9 ч. 1 ст. 23.

Представником позивача у позові зазначені наступні пояснення щодо копії витягу мобільного застосунку (додатку) програмного забезпечення «Резерв+» від 09.11.2024, що 09.11.2024 позивачем сформована довідка у мобільному застосунку 09 год. 27 хвилин, відповідно до якої у його військово-обліковому документі відображалась інформація про надання йому відстрочки за п.9 ч.1 ст.23 до 07.02.2025, і даний запис про відстрочку позивача у «Резерв+» зник через три доби після отримання позивачем 03.01.2025 повідомлення про відмову у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до відзиву ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмова Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 мотивована тим, що позивачем не додані документи до заяви, які підтверджують факт постійного догляду за батьком, а також в порушення пункту 61 Порядку №560 не надані наступні документи: довідка про призначення компенсації або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8 до Порядку №560), а також у висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 не зазначені рекомендовані соціальні послуги та особа, яка здійснює постійний догляд за батьком позивача.

З урахуванням аналізу доводів відзиву, судом встановлено, що підставою для відмови є недоліки змісту висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 та відсутність документів, що підтверджують факт постійного догляду за батьком відповідно до вимог п. 61 Порядку №560.

З метою офіційного з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд витребував від відповідачів пояснення та докази щодо обставин позову та наявності відомостей про відстрочку позивача у мобільному застосунку (додатку) програмного забезпечення «Резерв+»:

- письмові відомості про інформацію щодо Висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі: чи підкреслені в пункті 4 висновку рекомендовані соціальні послуги;

- письмові пояснення щодо підстав закреслення штампу на заяві позивача із реквізитами штампу вх. №5612/3 від 15.10.2024 та проставлення нового штампу із реквізитами вх. №60338 від 22.10.2024;

- письмові пояснення стосовно наданого до суду представником позивача доказу: а саме письмової копії електронного доказу - витягу з програми "Резерв +" (веб застосунку, додатку тощо, далі - "Резерв +") щодо наявності у вказаному витягу дати відстрочки: 07.02.2025, тип відстрочки: п. 9 ч. 1 ст. 23, підстави внесення даної інформації до "Резерв +" (посадова особа відповідача, дата та час внесення даної інформації до "Резерв+"), а також інформацію про дійсність даної відстрочки наданої позивачу на підставі витягу із "Резерв+", якщо інформація була змінена чи видалена із "Резерв+" - повідомити дату, час, посадову особу, підставу видалення чи зміни інформації стосовно відстрочки наданої позивачу;

- докази направлення письмових пояснень та відомостей на виконання даної ухвали суду позивачу.

Відповідачі двічі не надали відповідь на ухвали суду про витребування доказів.

Спірні правовідносини виникли на підставі того, що ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовила ОСОБА_1 27.12.2024 у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі того, що позивачем не надана довідка про призначення компенсації або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8 до Порядку №560).

Суд також констатує факт, що у змісті позовної заяви відсутні будь-які доводи, пояснення позивача та його представника щодо пункту 61 Порядку №560.

Вважаючи протиправними дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 27.12.2024 у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною 10 статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:

- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Статтею 1 Закону №3543-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації, станом на дату розгляду справи воєнний стан та мобілізація в Україні тривають.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.

Згідно з пунктом 1 Порядку №560 цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку №560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до приписів пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.

За приписами пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.

Пунктом 60 Порядку №560 встановлено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до п. 61 Порядку №560, військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім'я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за якою здійснюється догляд. У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов'язаного, який здійснює постійний догляд: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); відомості про особу, за якою здійснюється постійний догляд (прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до заяви, зазначеної в абзаці першому цього пункту, додають документи, визначені у підпунктах 9 і 14 додатка 5 (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов'язаним постійного догляду за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.

До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п'ять осіб.

Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду: відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов'язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду; перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов'язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов'язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Згідно із п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п. 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Пунктом 11 Положення № 154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Пунктом 9 додатка 5 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Порядку №560 (на час виникнення спірних відносин) визначені документи, що підтверджують право на відстрочку для категорія осіб, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду:

- для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім'ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу іншого працездатного члена сім'ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім'ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько- експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.

На підставі викладеного, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.

Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно- адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пп. 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного висновується, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Положенням №1317 визначена процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого- педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п. 1 розділу III).

Пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації N 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Інструкція).

Пунктами Інструкції визначені наступні положення:

1. Ця Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - Висновок).

2. Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.

4. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859.

5. У пунктах 1 та 2 Висновку зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження (число, місяць, рік) особи згідно з даними документа, що засвідчує особу (паспорт громадянина України, ID-картка), або документа, що засвідчує статус особи (посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення про взяття на облік бездомної особи).

7. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

9. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

11. Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд надавав свою оцінку.

З системного аналізу положень пункту 60 та пункту 61 Порядку №560, суд дійшов висновку, що вони співвідносять як загальна та спеціальна норма, де положення пункту 60 є загальними, а пункту 61 спеціальною нормою для спірних правовідносин.

Суд двічі витребував від відповідачів докази, які не надані суду.

Ухвали про витребування доказів отримані ІНФОРМАЦІЯ_3 в підсистемі ЄСІТС «Електронному суді».

Комісія з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронного суду» не зареєструвала.

У той же час, суд констатує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав перешкод у надані доказів та інформації, які витребувались від нього судом, або забезпечити надання цих доказів Комісією з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на викладене, суд оцінює такі дії відповідачів, як зловживання процесуальними правами.

Ненадання доказів суб'єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем у відзиві порушеного права позивача, яке є предметом спору, а також визнання обставин позову, на які відповідач не надав відзив.

Оскільки порушене право позивача визначається відповідачем у заяві по суті спору, то суд вважає таку обставину встановленою з метою процесуальної економії та своєчасного розгляду цієї справи.

Необхідність судового реагування щодо офіційного встановлення обставин справи у даному випадку, які визнаються відповідачем, відсутня.

На підставі викладеного, суд оцінює, що дії із закреслення штампу на заяві позивача із реквізитами штампу вх. №5612/3 від 15.10.2024 та проставлення нового штампу із реквізитами вх. №60338 від 22.10.2024, а також наявність в матеріалах справи письмової копії електронного доказу - витягу від 09.11.2024 09:27 год. із програми "Резерв +" (веб застосунку, додатку тощо, далі - "Резерв+") щодо наявності у вказаному витягу дати відстрочки: 07.02.2025, тип відстрочки: п. 9 ч. 1 ст. 23, підстави внесення даної інформації до "Резерв +" (посадова особа відповідача, дата та час внесення даної інформації до "Резерв+"), а також з урахуванням того, що дата рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлена протоколом від 27 грудня 2024 року №31, як «неналежне урядування», суперечливу недобросовісну поведінку відповідачів, яка порушує Порядок №560.

Ненадання відповідачами доказів та пояснень підстав нерозгляду заяви позивача із 15.10.2024 по 27.12.2024 а також наявність інформації до "Резерв+" про надання відстрочки 09.11.2024 по 07.02.2025 свідчить про протиправні дії відповідачів щодо розгляду заяви позивача.

Суд також враховує, що витягу від 09.11.2024 09:27 год. із програми "Резерв +" наявна дата про уточнення даних 15.10.2024, яка співпадає із реквізитами закресленого штампу вх. №5612/3 від 15.10.2024 на заяві позивача про надання йому відстрочки.

Відтак відмова позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не узгоджується із вказаними вище вимогами законодавства, і такі дії вчинені шляхом видання відповідного рішення, яке безпосередньо порушує заявлене право позивача, що охоплює, в тому числі й вимогу щодо протиправної бездіяльності відповідачів з приводу неприйняття рішення про продовження строку дії відстрочки від мобілізації позивачу.

У своїй сукупності такі обставини свідчать, що поведінка відповідачів є суперечливою, що не відповідає принципу добросовісності (правова доктрина «Venire contra factum proprium»).

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

У відзиві відповідач визнав вказані обставини позову шляхом ненадання заперечень на дані доводи позивача, а відповідачі додаткові визнали дані обставини позову у формі зловживанням процесуальними правами внаслідок невиконання ухвал суду про витребування доказів та інформації.

З урахуванням викладеного, суд надає висновок по суті спору, оскільки перешкоди для цього відсутні, з урахуванням наступних висновків.

Із змісту наявного в матеріалах справи висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 вбачається, що у пункті 4 не зазначені (не підкреслені) рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543, не підлягають призову на військову службу військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;

Отже, суд дійшов висновку, що закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Норми постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.

Відповідно до обставин цієї справи, позивач вважає, що потреба в постійному догляді ним його батька підтверджується, зокрема висновком лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828.

У постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 Верховний Суд вказав: "… щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема … висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-4/0), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг... необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК …". Верховний Суд вказав, що такий висновок має відповідати встановленій формі та "… містити всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався, та за підсумком цього, чи є він належним доказом …".

У аспекті підстав даної справи суд зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій зазначено, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

На підставі викладених вище судом джерел права, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.

Лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ, що не відповідає стандарту «якості закон», як складової принципу верховенства права та гарантії застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.

Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов'язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як “in dubio pro persona» або “in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає “у вагомих сумнівах - на користь людини», і даний принцип застосовується Верховним Судом у справах щодо захисту соціальних прав осіб.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.

Зазначений правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

За наведених обставин посилання відповідача про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком позивача повинна підтверджуватись додатково довідкою про призначення компенсації або актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, є помилковими, оскільки закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає вичерпне коло документів, які можуть підтверджувати відповідні обставини.

Відповідно до вимог викладеного вище законодавства, визначені два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою (у разі відсутності інших осіб):

· висновок медико-соціальної експертної комісії,

· або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.

Інші документи, такі як довідка про призначення компенсації або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, законом не встановлені.

Суд зазначає, що однакове застосування закону для осіб із тотожним правовим статусом у подібних відносинах забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя у свідомості будь-якої особи, яка звертається до суду України.

Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, який обов'язково відповідати формі визначеній чинним законодавством.

З системного аналізу зазначених вище норм вбачається, що у даному випадку належним документом на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком позивача є висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, що спростовує твердження відповідача, про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком, має мути підтверджена додатковими документами, про які зазначено судом вище.

Поряд із цим, суд зазначає, що порядок видачі та заповнення форма первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначено Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерством охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132.

Разом з тим, надані сторонами копії висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 не містить всіх реквізитів, згідно форми № 080-4/о визначених у Інструкції №407.

У той же час судом встановлено, що у пункті 4 висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 не зазначені (не підкреслені) рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, які обов'язково зазначаються лікарсько-консультативною комісією у висновку, відповідно до п. 7 Інструкції порядку видачі та заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

У п. 4 висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 жодних підкреслень вказана графа не містить, що виключає можливість визначення, яку саме соціальну послугу рекомендовано хворому батьку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновок лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 не містить всіх вимог, які згідно форми №080-4/о повинен містити.

Отже, проаналізувавши матеріали справи та доводи сторін, викладені у заявах по суті спору, суд погоджується з твердженнями позивача, що відмова у надані відстрочки з підстав ненадання до заяви додаткових документів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду, є протиправною відмовою відповідача.

Також процедура розгляду відповідачами заяви позивача про надання відстрочки відбулась із порушенням відповідачами порядку встановленого законодавством.

У той же час, з огляду на викладене, суд зазначає, що документи, які не відповідають по змісту вимогам чинного законодавства та, які містять неточності, або ж у яких відсутні відомості, визначені вимогами закону, порядку чи інструкції, не можуть братись суб'єктом владних повноважень до уваги та бути підставою для прийняття позитивного рішення.

Таким чином, на переконання суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти відповідне рішення, яким надати відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки суд не може задовольнити позов в цій частини внаслідок невідповідності висновку лікарсько-консультативної комісії від 14.10.2024 №828 вимогам законодавства.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повторне подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у відповідності до вимог чинного законодавства, належних доказів на підтвердження права на відстрочку з урахуванням висновків даного рішення суду.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 27 грудня 2024 року №31 в частині відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі п. 9 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків даного рішення суду.

Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 КАС України, що відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень суб'єкти владних повноважень.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд зазначає, що у зв'язку з визнанням відмови відповідача протиправною в судовому порядку, процедура розгляду питання щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства та з урахування висновків суду повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних бездіяльності, рішення.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору стала протиправна діяльність відповідачів та зловживання процесуальними правами під час розгляду справи - суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково;

2. Визнати протиправним рішення Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 27 грудня 2024 року №31 в частині відмови ОСОБА_1 надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі п. 9 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

3. Зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків даного рішення суду;

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок);

5. У задоволенні інших вимог відмовити;

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

7. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Бевза

Попередній документ

126036331

Наступний документ

126036334

Інформація про рішення:

№ рішення:	126036332
№ справи:	440/500/25
Дата рішення:	21.03.2025
Дата публікації:	24.03.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Полтавський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (21.03.2025)
Дата надходження:	14.01.2025

Учасники справи:

суддя-доповідач:

БЕВЗА В І