Справа № 420/38348/24
21 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій з урахуванням уточненої редакції позовної заяви від 09.01.2025 року, позивачка просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) та скасувати рішення №232730025859 від 06.09.2024 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ) періодів роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992 та з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.09.1989;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992 та з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.09.1989;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 29.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка - ОСОБА_1 29.07.2024 отримала II групу інвалідності безтерміново за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою до акту медико-соціальною комісією серії 12 ААГ №436156, виданою Міжрайонною МСЕК №1 Міністерства охорони здоров'я.
29.08.2024 позивачка звернулася до територіального органу ПФУ в Черкаській області із заяво про призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та рішенням №232730025859 від 06.09.2024 позивачці відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності.
Згідно з рішенням про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів 2 та 3 групи - особам віком від 49 років до 51 року включно - 12 років. Відповідач розрахував страховий стаж заявниці 08 років 08 місяців 26 днів. До страхового стажу не враховано: - періоди роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992, оскільки робота в російській федерації враховується по 31.12.1991; з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; періоди роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, а згідно довідки №787-12/01-21 від 28.08.2024 вказано дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно свідоцтва про шлюб; періоди догляду за дітьми до трьохрічного віку 1995, 1999, 2004 року народження, оскільки відсутня інформація про догляд до трьох років.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу вищевказаних періодів роботи та періоду догляду за дітьми, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
У своїх доводах позивачка посилається на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. В окремих випадках для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Таким чином посилаючись на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, позивачка вважає, що періоди роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989 мають бути зараховані до її страхового стажу. Щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992 в російській федерації позивачка зазначила, що цей стаж вона набула у період дії Угоди у галузі пенсійного забезпечення, а її стаж набутий до ухвалення відповідних рішень про вихід з Угоди, тому не може бути підставою для відмови в обчисленні стажу роботи.
Враховуючи викладене, позивачка вважає, що має необхідний стаж для призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 29.08.2024.
Ухвалою суду від 16.12.2024 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків.
14.01.2024 року до суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 16.12.2024 року надійшла уточнена позовна заява з зазначенням інформації про відсутність електронного кабінету у позивача.
Ухвалою суду від 20.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду (в редакції від 09.01.2025 року) та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
03.02.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Так, у відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.08.2024 звернулася з заявою про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 32 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким прийняте рішення №232730025859 від 06.09.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 32 Закону 1058-IV становить 12 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано: - періоди роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992, оскільки робота в російській федерації враховується по 31.12.1991. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; - період роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.09.1989, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, а згідно довідки №787-12/01-21 від 28.08.2024 вказано дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно свідоцтва про шлюб; - періоди догляду за дітьми до трьох річного віку 1995, 1999, 2004 року народження, оскільки відсутня інформація про догляд до трьох років. За наданими документами право на пенсію по інвалідності - відсутнє.
Щодо незарахування до стажу роботи періодів з 01.01.1992 по 15.09.1992 на території російської федерації, відповідач зазначив, що обов'язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації за цей період. Однак, позивачка не підтвердила страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надав доказів сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного Фонду російської федерації. Крім того, з 01 cічня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні /перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.
Щодо незарахування до стажу роботи періодів з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.09.1989, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, відповідач пояснював, що відсутність трудової книжки або допущені порушення під час її ведення (відсутність потрібних записів, їх невідповідність існуючим вимогам тощо) ускладнює оформлення пенсії та потребує додаткового підтвердження.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз'яснювальних листах органів Пенсійного фонду, а відтак позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України в Черкаській області за місцем проживання із заявою від 29.08.2024 року про призначення пенсії по інвалідності.
Згідно Розписки-повідомлення, разом із заявою для призначення пенсії позивачкою подано: Виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності (1); Виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності (436156); Диплом (свідоцтво, атестат) про навчання № НОМЕР_5 ; Диплом (свідоцтво, атестат) про навчання № НОМЕР_6 ; Довідку про прийняття на роботу №787; Довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; Документи про місце проживання; Паспорт громадянина України; Свідоцтво про народження дитини № НОМЕР_7 ; Свідоцтво про народження дитини № НОМЕР_8 ; Свідоцтво про народження дитини № НОМЕР_9 ; Свідоцтво про шлюб № НОМЕР_10 ; Трудову книжку серії НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 1.1 розд. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За принципом екстериторіальності органом для розгляду заяви позивачки від 29.08.2024 року визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.04.2024 року відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до змісту цього рішення:
Особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів 2 та 3 групи до досягнення особою від 49 років до досягнення особою 51 року включно 12 років.
Вік заявниці 50 років 04 місяці.
Страховий стаж заявниці складає 08 років 08 місяців 26 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не враховано:
- періоди роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992, оскільки робота в російській федерації враховується по 31.12.1991. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, а згідно довідки №787-12/01-21 від 28.08.2024 вказано дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно свідоцтва про шлюб;
- періоди догляду за дітьми до трьох річного віку 1995, 1999, 2004 року народження, оскільки відсутня інформація про догляд до трьох років.
За наданими документами право на пенсію по інвалідності - відсутнє
Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року щодо відмови в призначенні пенсії по інвалідності, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4).
Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 32 Закону України №1058, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:
для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах спірних правовідносин звернулась до органів ПФУ із заявою від 29.08.2024 року про призначення пенсії по інвалідності по досягненню 50-річного віку відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України №1058.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК № 436156 від 29.07.2024 року, ОСОБА_1 має другу групу інвалідності.
Отже, за наявності страхового стажу не менше 12 років позивачка може набути право на призначення пенсії по інвалідності, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року про відмову в призначенні пенсії за результатами розгляду заяви від 29.08.2024 року, до страхового стажу не враховано:
- періоди роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992, оскільки робота в російській федерації враховується по 31.12.1991. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, а згідно довідки №787-12/01-21 від 28.08.2024 вказано дошлюбне прізвище ОСОБА_2 , що не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно свідоцтва про шлюб;
- періоди догляду за дітьми до трьох річного віку 1995, 1999, 2004 року народження, оскільки відсутня інформація про догляд до трьох років.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992 рр. в російській федерації.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення», яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Згідно записів Трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989 року, у період з 01.01.1992 по 15.09.1992 рр. позивачка працювала на посаді техніка 47 кафедри «Военный инженерный институт имени А.Ф. Можайского» на території російської федерації.
Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995р. №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.
Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.
Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, а також на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено наступне.
Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).
Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ст. 6).
Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами (ст. 8).
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).
Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001р. «Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013р. передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.
Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.
Відсутність у територіального органу ПФУ можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Отже, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачка не підтвердила страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надала доказів сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного Фонду російської федерації.
Також суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що з 01 cічня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді, тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні /перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.
У період роботи позивачки вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Інших підстав для незарахування позивачу спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу відповідачем у спірному рішенні не наведено.
Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при прийнятті оскарженого рішення №232730025859 від 06.09.2024 року протиправно не зараховано позивачці до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 15.09.1992 рр. в російській федерації, який підтверджується записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989.
Як вже було зазначено судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58).
Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 “Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка подала до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - Трудову книжку серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року.
Згідно записів Трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року, 01.09.1993 року позивачка прийнята на роботу до Придніпровського райвідділу освіти та 02.01.2003 року звільнена у зв'язку з переведенням.
Порядок додаткового підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.
Дослідивши зміст та оформлення трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року, суд встановив, що записи, що стосуються спірного періоду з 01.09.1993 по 02.01.2003 зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, у записах відсутні ознаки підчисток та підробок.
Однак, дійсно у графі «на підставі чого внесено запис» відсутні відомості щодо запису від 02.01.2003 року про звільнення позивачки з Придніпровського райвідділу освіти.
Проте, суд критично оцінює наведене органом ПФУ мотивування підстав відмови зарахування періодів роботи позивачки з 01.09.1993 по 02.01.2003 до страхового стажу, оскільки відповідальність за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок несуть посадові особи підприємства, установи, організації роботодавця, а не працівник.
Крім того, запис містить гербову печатку та ПІБ особи, яка його вчинила. Отже, набутий позивачкою трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Відповідно до ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається й на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Суд відхиляє доводи відповідача, наведені у відзиві, стосовно того, що позивач не скористався можливістю підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідно до положень Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637.
Перш за все, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Тобто, порядок додаткового підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.
Проте, як встановлено судом, у трудовій книжці позивачки є необхідні записи за спірний період.
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при прийнятті оскарженого рішення №232730025859 від 06.09.2024 року протиправно не зараховано позивачці до страхового стажу період роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003 рр. згідно з записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року.
Щодо зарахування до страхового стажу періодів догляду за дітьми до трьох річного віку 1995, 1999, 2004 року народження.
Відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу цього періоду, оскільки не надано документів про здійснення заявницею догляду за дітьми.
Відповідно до п. «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Відповідно до статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, час догляду за дитиною, у тому числі у період до 01.01.2004 року, зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку.
Пунктом 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що страхові внески за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачуються з 01.01.2005.
Судом встановлено, що дійсно разом із заявою про призначення пенсії позивачкою подані Свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_11 , згідно якого ОСОБА_1 є матір'ю дитини ( ОСОБА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_12 , згідно якого ОСОБА_1 є матір'ю дитини ( ОСОБА_5 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_13 , згідно якого ОСОБА_1 є матір'ю дитини ( ОСОБА_6 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до п. 11 Порядку № 637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
виписка з трудової книжки;
відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
інформація із системи персоніфікованого обліку.
Отже, відповідно до п. «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 11 Порядку № 637 позивачка має право на зарахування до стажу роботи та, відповідно, й до страхового стажу часу догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.
Водночас, оскільки позовні вимоги щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1993 по 02.01.2003, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1989, пересікаються з позовними вимогами щодо зарахування до страхового стажу періоду догляду до досягнення 3-річного віку за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , то підстави для повторного зарахування страхового стажу відсутні. При цьому, позивачка не надала доказів, що у період з 01.09.1993 по 02.01.2003 перебувала у декретній відпустці.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду догляду до досягнення 3-річного віку за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд зазначає, що пунктом 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що страхові внески за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачуються з 01.01.2005.
У матеріалах справи наявний витяг з Реєстру застрахованих осіб (Форма-ОК-5), з якого вбачається, що протягом 2005-2006 рр. страхові внески за позивачку сплачувались постійно.
Отже, позивачка має право на зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення 3-річного віку.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року, як такого, що не відповідає критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як встановлено судом, 29.07.2024 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності та 29.08.2024 року позивачка звернулася з заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Відтак, позивачка набула право на призначення пенсії по інвалідності з дня встановлення інвалідності.
Суд також враховує, що страховий стаж, який зараховано за рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року та страховий стаж, який безпідставно не зараховано, у підсумку перевищує 12 років, необхідний для призначення пенсії за віком.
Таким чином, суд зауважує про відсутність в даному випадку дискреції у відповідача в питанні призначення пенсії за віком, оскільки позивачка задовольняє усім вимогам законодавства щодо призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 32 Закону №1058.
Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.01.1992 по 15.09.1992 рр. в російській федерації, який підтверджується записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року; з 01.09.1993 по 02.01.2003 рр. згідно з записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року, а також періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення 3-річного віку, а також призначити ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з дня встановлення інвалідності - 29.07.2024 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору на його користь не здійснюється; інші судові витрати не заявлені.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025859 від 06.09.2024 року про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.01.1992 по 15.09.1992 рр. в російській федерації, який підтверджується записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року; з 01.09.1993 по 02.01.2003 рр. згідно з записами у Трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1989 року, а також періоду догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення 3-річного віку, а також призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності - 29.07.2024 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук