Справа № 420/39149/24
21 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання повернути військовий квиток,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправними та незаконними дії по утриманню ІНФОРМАЦІЯ_1 військового квитка, який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 18.06.2022 органом 8034, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати військовий квиток ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 18.06.2022 органом 8034, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звільнився зі строкової служби 30.05.2024. На виконання вимог законодавства він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік та залишив свій військовий квиток.
На вимогу повернути військовий квиток, посадові особи відповідача відмовили, змушуючи підписати бойову повістку на 30.05.2024, яку позивач отримувати та підписувати відмовився, вважаючи її незаконною. Працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 не видано ніяких розписок про те, що його військовий квиток прийнятий на зберігання.
В подальшому, з метою повернення військового квитка, позивач звертався до УСБУ в Одеській області та до ДБР.
Також представником позивача навправлявся адвокатський запит, відповіді на який не отримано.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 30.12.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 18.12.24 по справі №420/39149/24 надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 18.12.24 13:51.
Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 30.12.24 по справі №420/39149/24 надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 30.12.24 19:20.
09.07.2024 ОСОБА_1 направив начальнику УСБУ в Одеській області заяву щодо незаконних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 по вилученню військового квитка.
30.07.2024 адвокатом Горват В.А. направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання інформації про повернення військового квитка ОСОБА_1 .
Запит отримано ІНФОРМАЦІЯ_1 29.08.2024, що підтверджується інформацією з сайту Укрпошти за трекінгом: 0101911546605. Відповідь не надана.
14.09.2024 ОСОБА_1 направлена Скарга на протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 до Державного бюро розслідувань. Направлення підтверджується квитанцією Укрпошти (трекінг: 0215607410450).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Поняття та види, порядок ведення військового обліку, постановка на військовий облік, а також зняття та виключення з нього визначені статтями 33 - 37 Закону №2232-XII.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно частини третьої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (далі - Порядок №1487).
Згідно пункту 3 Додатку № 2 до Порядку №1487 (Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:
особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;
особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Частиною одинадцятою статті 38 Закону №2232-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 2 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Відповідно до положень пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Видача, зберігання та знищення військових квитків врегульовано Порядком видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 №206 (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 1 розділу І Порядку, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Відповідно до пункту 3 розділу 1 Порядку, видача військових квитків військовозобов'язаним проводиться Р(М)ВК за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка. Військові квитки видаються під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (тимчасових посвідчень) Р(М)ВК. Військові квитки видаються під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (тимчасових посвідчень) Р(М) ВК.
Відповідно до п. 6 Порядку, видача військовозобов'язаним нових військових квитків замість втрачених чи таких, що стали непридатними до користування не з вини власників, а також у разі зміни військовозобов'язаним прізвища, імені та по батькові проводиться на підставі заяви, до якої додаються підтвердні документи, видані компетентними органами.
Відповідно до п. 1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016 (із внесеними змінами згідно з Указами Президента №189/2020 від 18.05.2020, №457/2022 від 28.06.2022) (далі Положення № 582/2016), військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно із п. 6 Положення №582/2016, військовослужбовці (військовозобов'язані, резервісти) зобов'язані надійно зберігати військові квитки, стежити за своєчасним і точним внесенням до них змін та виконувати вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 13 Положення №582/2016, військовослужбовець (військовозобов'язаний, резервіст) може передавати військовий квиток іншим фізичним чи юридичним особам лише за умови одержання оформленої у встановленому порядку розписки про отримання відповідними фізичними чи юридичними особами такого квитка.
З аналізу вищенаведених положень слідує, що військовий квиток є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста), його передача іншим фізичним чи юридичним особам може бути лише за умови одержання оформленої у встановленому порядку розписки про отримання.
Позивач стверджує, що 30.05.2024 він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою постановки на військовий облік. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 забрали військовий квиток.
Проте, матеріалами справи не підтверджується, що військовий квиток позивачем був переданий працівникам територіального центру, розписку про отримання документу посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи не містять, як відсутні інші докази з приводу даного доводу.
Адвокатський запит від 30.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не є доказом передачі військового квитка посадовим особам останнього, а лише підтверджує звернення позивача до районного територіального центру комплектування.
Суд наголошує, що військовий квиток є документом, що посвідчує особу військовозобов'язаного, які зобов'язані надійно зберігати військові квитки, а його передача іншим фізичним чи юридичним особам може бути лише за умови одержання оформленої у встановленому порядку розписки про його отримання.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналізуючи обставини справи та досліджені матеріали, суд доходить висновку, що в задоволені позовних вимог щодо визнання протиправними та незаконними дії по утриманню ІНФОРМАЦІЯ_1 військового квитка, який належить ОСОБА_1 , та зобов'язання видати військовий квиток ОСОБА_1 слід відмовити.
Поряд з цим, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
При цьому, необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria", заява №30985/96).
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Як зазначено у справі "Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG", (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі "Yvone van Duyn v. Home Office", принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і "Тошкуце та інші проти Румунії2, заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. по справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. по справі №2а-204/12, від 18.06.2020 р. по справі №802/1827/17-а).
Таким чином, з метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на адвокатський запит від 30.07.2024 та зобов'язання надати відповідь на адвокатський запит від 30.07.2024.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Кількість позовних вимог, які зумовлюють самостійну сплату судового збору, виходячи з прохальної частини даного позову, становить 1 вимога немайнового характеру, у зв'язку з чим за подання цього позову ОСОБА_1 повинен сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно платіжної інструкції №9360-9445-9394-8367 від 18.11.2024 року.
При цьому, відповідно до платіжної інструкції №9360-9445-9394-8367 від 18.11.2024 року ОСОБА_1 сплачено 2422,40 грн. Сума 1211,20 грн. є надмірно сплаченими коштами, які підлягають поверненню у встановленому законом порядку за заявою платника.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання повернути військовий квиток - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду адвокатського запиту від 30.07.2024 №01-30/07/24.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути адвокатський запит від 30.07.2024 №01-30/07/24.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА