Справа № 420/39691/24
21 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А розглянувши в спрощеному позовному провадженні у приміщені суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України (про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі відповідач-1) в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року 3028,00 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, мотивуючи це тим, що за період з серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року виплата суддівської винагороди здійснювалася не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в сумі 2102,00 гривень, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що не відповідає положенню статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року», який станом на 01 січня 2024 року становить 3028 гривень. У зв'язку з цим, позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вважає, що відповідачами порушено його право на належне матеріальне забезпечення.
30.12.2024 року ухвалою відкрито позовне провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.03.2025 року до суду від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області надійшов відзив у якому він позов не визнає з підстав того, що Відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, на власний розсуд здійснювати визначення розміру (обрання) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді ніж це прямо передбачено законодавством України.
Державна судова адміністрація України не скористалась правом на надання відзиви на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 14.08.2020 року №320/2020 призначений строком на п'ять років на посаду судді Центрального районного суду м.Миколаєва.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.08.2024 року по 31.12.2024 року ТУ ДСА України в Миколаївській області нараховувало та виплатило ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в період з серпня 2024 року по листопад 2024 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., а також незастосуванням відповідачем при нарахуванні суддівської винагороди за цей період з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України « «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01 січня 2024 року становить 3028.00 гривень, позивач звернувся до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 року №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 року №10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013).
Міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з ч. 2 ст. 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно з ст. 8, 43 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, відповідно до пп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць у розмірі з 1 січня - 3028,00 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, від 04.12.2018 року №11-р/2018.
При вирішенні цього спору слід виходити з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Такий висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року №1401-VIII, що набрали чинності з 30.09.2016 року.
Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Як вже зазналось, п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тобто, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Також, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а отже відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України у рішенні від 18.06.2020 року №5-рп(II)/2020 зазначив, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori), закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali), закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 року по справі №400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому, судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Крім того, Верховний Суд зауважував, що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Таким чином, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
З урахуванням зазначеного, оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тому відповідач неправильно здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в період з 01.08.2024 року по листопад 2024 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) є неправомірною.
Тотожна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 30.11.2021р. по справі №360/503/21, від 21 вересня 2023 справа № 380/25627/21.
Відповідач -1 у відзиві вказав на те, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду є недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі слід пов'язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Державна судова адміністрація України не надала суду доказів того, що вона виділила відповідачу-1 достатньо коштів для виплати суддівської винагороди позивачу або вжила відповідних заходів для закладення у кошторис витрат на 2024 рік виплату суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на 01.01.2024 року суми 3028грн. , з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач-1 розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, а тому є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідносити/ пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Зазначена правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.10.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21.
За таких обставин, дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м.Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01 серпня 2024 року по листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. є протиправними.
Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплати судді Центрального районного суду м.Миколаєва ОСОБА_1 суддівську винагороду в період з 01 серпня 2024 року по листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3028,00 грн.), з урахуванням виплачених сум.
Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно вищезазначених приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Державну судову адміністрацію України розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
В свою чергу, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з огляду на законодавчо встановлений механізм фінансового забезпечення суддів виконує функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (у системі головного розпорядника).
Згідно з ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Державна судова адміністрація України, яка є учасником даного процесу.
Таким чином, оскільки Територіальні управління ДСА наділені повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням, тому саме Державна судова адміністрація України повинна здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати суддівської винагороди судді Центрального районного суду м.Миколаєва ОСОБА_2 за період з 01.08.2024 року по листопад 2024 року, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3028,00 грн.).
Отже, з метою повного захисту порушених прав позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн; та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що відповідач судові витрати не поніс розподіл витрат судом не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуванні на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн;
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень - листопад 2024 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року 3028,00 грн., з врахуванням виплачених сум.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул.Фалєєвська, 14) код ЄДРПОУ 26299835.
Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) код ЄДРПОУ 26255795.
Суддя Е.А.Іванов