21 березня 2025 року справа №320/8509/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з травня 2018 року по жовтень 2023 включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з травня 2018 року по жовтень 2023 включно.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійним органом протиправно було зупинено виплату її пенсії, внаслідок чого вона звернулась до суду з позовм у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог і просить суд відмовити в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач з 09.02.2006 є пенсіонером, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
12.08.2015 позивачу було видано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення №3008012751.
Листами від 22.01.2018 №1158/35-02/23 та від 26.03.2018 №4535/35-10/23 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації повідомило позивача зокрема про те, що в разі не підтвердження місця проживання ОСОБА_1 спеціалістами відділу буде підготовлене подання про припинення їй всіх соціальних виплат.
У період з травня 2018 року по жовтень 2023 року позивачу виплата пенсії не здійснювалась. З листопада 2023 року позивачу поновлено виплату пенсії.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати їй пенсії з травня 2018 року по жовтень 2023 року, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058 визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат, які є складовою порядку пенсійного забезпечення, не можуть регулюватися підзаконними актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Позивачеві припинено виплату пенсії у зв'язку із не підтвердженням Управлінню соціального захисту населення свого місця фактичного проживання.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, такої підстави, з якої позивачеві припинено виплату пенсії, цим Законом не передбачено.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.
Варто враховувати, що наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене суд робить висновок, що припинення виплати пенсії позивачу з травня 2018 року по жовтень 2023 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Верховний Суд, ухвалюючи рішення від 03.05.2018 року по справі № 805/402/18, дійшов до аналогічних висновків щодо протиправності припинення виплати пенсії не у спосіб, який передбачений Законом № 1058.
Судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачана користь позивача відповідно до ст. 139 КАС у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 243-246, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з травня 2018 року по жовтень 2023 включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з травня 2018 року по жовтень 2023 включно.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.