20 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24412/24 пров. № А/857/7030/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Гулкевич І.З.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 31 січня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову №913170143748 від 13 вересня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно із пунктом “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1778-ХІІ, із розрахунком 25% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 06 вересня 2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №380/24412/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Верховного Суду у справах №446/1539/16-а, №446/1525/16-а, №446/1566/16-а, №446/1535/16-а, №446/1526/16-а, №446/1542/16-а, дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачці в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ у Волинській області, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що за наданими позивачкою документами про перебування на спецпоселенні і про реабілітацію батьків відсутнє підтвердження примусового переселення позивачки. Згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , виданого 12 квітня 1954 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Прокоп'євськ Кемеровської області. Таким чином, відповідачем прийнято рішення від 13 вересня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії у зв'язку із наданням надбавки за віком відповідно Закону №1058 у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 16 лютого 1985 року, після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 позивачці присвоєно прізвище - ОСОБА_5 .
Управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області видано довідку від 14 квітня 1992 року про те, що ОСОБА_6 1895 р.н., ОСОБА_7 1934 р.н., ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 із с. Сороки, Пустомитівського району, Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Кемерівську область, з якого звільнені 1958 році. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» вищевказані особи реабілітовані.
Згідно архівної довідки №4/2-1397 від 15 квітня 1991 року ОСОБА_8 1928 р.н. перебував на спецпоселенні з 24.02.1948 по 17.08.1956.
Відповідно до довідки №2226 від 09 серпня 1956 року ОСОБА_6 1895 п.н. разом зі сім'єю ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 звільнені з спецпоселення 08 серпня 1956 року.
Згідно архівної довідки №4/4-1395 від 15 квітня 1991 року ОСОБА_10 перебувала на спепоселенні з 24 лютого 1948 року по 17 серпня 1956 року.
Позивачці видано посвідчення №2/23-П від 14 лютого 2012 року, згідно якого вона має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місцях спецпоселення Прокоп'євськ, Кемеровська область, що підтверджується свідоцтвом про народження№ НОМЕР_1 . Батьками позивачки були ОСОБА_8 та ОСОБА_11 ., які були виселені на спец поселення в Кемеровську область.
06 вересня 2024 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, в якій просила проводити доплату до пенсії як реабілітованій особі в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Заява розглянута ГУ ПФУ у Волинській області за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 “Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Мін'юсті 16 березня 2021 року за № 359/35961 та прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії від 13 вересня 2024 року №913170143748.
Рішення мотивоване тим, що в ході розгляду заяви з доданими до неї документами було встановлено, що згідно посвідчення №2/23-П, виданого 14. Лютого 2012 року Львівською обласною радою заявниця має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». За наданими документами про перебування на спецпоселенні і про реабілітацію батьків відсутнє підтвердження примусового переселення позивачки. Згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , виданого 12 квітня 1954 року, позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Прокоп'євськ Кемеровської області. Таким чином, відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку із наданням надбавки за віком відповідно Закону №1058 у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи встановлені судом обставини у даній справі, зокрема, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачка має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII. Відповідно відмова ГУ ПФУ у Волинській області у встановленні позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком є протиправною.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №380/24412/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар