20 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4831/24 пров. № А/857/32131/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/4831/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мартиць О.І. у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення 31 жовтня 2024 року), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 2), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26.07.2024 № 1926500107968 щодо відмови у призначенні грошової допомоги;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» (далі також - Розділ XV) Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) з урахуванням стажу періоду роботи з 03.11.2014 по 17.07.2024 в Державній установі «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 1926500107968 від 26.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню в розмірі десяти місячних пенсій.
Зобов'язано відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 19.07.2024 про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV Закону № 1058-IV, зарахувавши період роботи з 03.11.2014 по 17.07.2024 в Державній установі «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач 2, оскільки вважає оскаржуване рішення безпідставним та необґрунтованим, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не взяв до увагу, що станом на день звернення - 19.07.2024 року у ОСОБА_1 відсутній необхідний спеціальний стаж 30 років, тобто відсутній страховий стаж, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-XII).
Позивач та відповідач 1 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.01.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
На звернення позивача із заявою від 19.07.2024 про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV Закону № 1058-IV, рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 1926500107968 від 26.07.2024 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій.
При цьому зазначено, що згідно довідки № 03/1277 від 17.07.2024 заявниця працює в ДУ «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» з 03.11.2014 по теперішній час на посаді завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень, яка не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 (далі також - Перелік № 909).
Не погодившись із таким рішенням відповідача 2, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, і робота на посаді завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень передбачена у переліку закладів охорони здоров'я та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон № 1058-IV.
Згідно частини першої статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пункт 16 Розділу XV Закону № 1058-IV передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом 71 Розділу XV Закону № 1058-IV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:, зокрема, з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 р. № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі також - Порядок № 1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 71 Розділу XV Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, що передбачені Переліком № 909.
Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також - Порядок № 637).
У пунктах 1 та 2 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Як встановлено судом першої інстанції з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.09.1981, позивач 23.11.2014 прийнята на посаду завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень Борщівського міжрайонного відділу згідно наказу № 242-к від 03.11.2014. Наказом № 65 від 22.07.2016 назву установи змінено на державна установа «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».
Зі змісту довідки № 03/1277 від 17.07.2024 Державної установи «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» видно, що ОСОБА_1 дійсно працює в Державній установі «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» (до 10.06.2021 - Державна установа «Тернопільський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», до 22.07.2016 - Державна установа «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України») з 03 листопада 2014 по даний час на посаді завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень Борщівського міжрайонного відділу (наказ про прийняття № 242-к від 03.11.2014). З 01.07.2021 назву Борщівського міжрайонного відділу змінено на Борщівський відділ Чортківського міськрайонного центру (наказ № 155-к від 30.06.2021).
Аналогічного змісту довідку видано Державною установою «Тернопільський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» № 031-308 від 07.02.2024.
З посиланням на пункт 2 Порядку № 1191 у спірному рішенні ГУ ПФУ в Харківській області № 1926500107968 від 26.07.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій вказано, що згідно довідки № 03/1277 від 17.07.2024 заявниця працює в Державній установі «Тернопільський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» з 03.11.2014 по теперішній час на посаді завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень, яка не передбачена Переліком № 909.
Однак, розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку № 909 передбачено, що до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час на посаді лікаря чи середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в таких установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, і робота на посаді завідувача відділення організації епідеміологічних досліджень передбачена у переліку закладів охорони здоров'я та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Враховуючи наведене, рішення відповідача 2 від 26.07.2024 № 1926500107968 прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідачі не навели, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/4831/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар