21 березня 2025 року м. Київ
Справа № 756/5948/24
Провадження: № 22-ц/824/4914/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Болдирєвої Дар'ї Ігорівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Діденка Є. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У травні 2024 року ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг, які надає йому ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» за договором б/н від 22.11.2006 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за яким позивач, як виконавець, забезпечував своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
У зв'язку з неналежним виконанням обов'язку щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2017 року по 31.01.2024 року у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 51 394,59 грн.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 51 394,59 грн, три проценти річних в розмірі 2 471,29 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 190,83 грн, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 028 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» заборгованість із житлово-комунальних послуг в загальному розмірі 57 301,62 грн, з яких: заборгованість за житлово-комунальними послугами - 46 887,95 грн, три проценти річних - 2 425,73 грн, втрати від інфляції - 7 987,94 грн.
В задоволені інших вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» судові витрати в загальному розмірі 9 225,76 грн, з яких: сума судового збору - 2 785,76 грн та витрати на правничу допомогу - 6 440 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Болдирєва Д. І. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом безпідставно встановлено, що ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» надавало житлово-комунальні послуги і має право на стягнення з відповідача заборгованості по їх сплаті з моменту заселення в 2007 році і по 2024 рік, жодних вимог на адресу відповідача щодо сплати заборгованості не надходило. Вказує, що бездіяльність позивача приводить, зокрема, до ризику обвалу стелі, виникнення пожежі, так як є ризик замикання, про що неодноразово його повідомляв відповідач. У разі встановлення судом, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушені, відповідач вважає, що має бути застосована позовна давність.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Ушакевич М. П. в інтересах ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» заперечувала проти апеляційної скарги та зазначала, що судом не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно з розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.09.2006 року № 962, ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» здійснює обслуговування і експлуатацію, зокрема, житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 77-78).
22.11.2006 року між ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 6).
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,90 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 29.11.2006 року (а.с. 9).
Відповідно до облікової картки зареєстрованих осіб № НОМЕР_1 , виданої ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП», за адресою: АДРЕСА_3 , (загальна площа квартири 86,90 м2), зареєстрована особа - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 12).
ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» забезпечувало надання будинку АДРЕСА_2 комплексу житлово-комунальних послуг, зокрема, послуг з утримання будинку, прибудинкової території та створення необхідних умов для проживання в будинку, в тому числі і власнику квартири та особам, що з ним проживають, у відповідності до Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкових територій.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 28.04.2017 року № 47 (4960) затверджено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, по будинку АДРЕСА_2 - 6,98 грн за 1 кв.м.
Коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачено Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 (зі змінами та доповненнями) (а.с. 13-14).
Згідно з розрахунком заборгованості, з лютого 2017 року до січня 2024 року у відповідача виникла заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг з утримання будинку і прибудинкової території в загальному розмірі 62 056,71 грн, яка складається з: 51 394,59 грн - заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, 8 190,83 грн - інфляційні втрати, 2 471,29 грн - 3 % річних (а.с. 9-11).
У 2021 році відповідач неодноразово звертався до позивача для проведення ремонту дефектів даху (а.с. 73, 74, 75).
Згідно з актом про залиття від 01.03.2021 року, відбулось залиття квартири відповідача з покрівлі (а.с. 65).
Відповідно до акту наданих послуг № 1 від 24.02.2024 року з ФОП ОСОБА_2 , відповідачу за власні кошти в сумі 11 000 грн підрядник надав послуги по герметизації від протікання трьох вікон на покрівлі будинку за адресою: АДРЕСА_4 , які виникли внаслідок залиття з покрівлі даху, що також підтверджується актом № 39/03/21 від 04.03.2021 року (а.с. 64).
В ході судового розгляду відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати строк позовної давності, оскільки позивач просить стягнути заборгованість за період з 01.02.2017 року по 31.01.2024 року, тоді які з позовом до суду звернувся лише 03.05.2024 року.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2017 року по 31.01.2024 року, проте не враховано, що строк позовної давності зупинявся на період дії карантину.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов'язує.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За правилами ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказаний правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Ст.ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
09 листопада 2017 року набув чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII на підставі якого втратив чинність Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, у тому числі житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
В порядку п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
Згідно з розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.09.2006 року № 962, ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» здійснює обслуговування і експлуатацію, зокрема житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 77-78).
Отже, позивач у справі, у період часу за який порушується питання про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, було належною обслуговуючою організацією, а тому має права, передбачені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Ст. 10 зазначеного Закону визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
На підставі вимог ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється, виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги/водопостачання, газ, та інші послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Внаслідок неналежного виконання протягом тривалого часу зобов'язань щодо оплати комунальних послуг у відповідача перед позивачем за період з 01.02.2017 року по 31.01.2024 року виникла заборгованість у розмірі 51 394,59 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Оскільки відповідачем було допущено порушення по оплаті наданих житлово-комунальних послуг, то наявні підстави для стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат.
Установивши, що ОСОБА_1 неналежно оплачує житлово-комунальні послуги з 01.02.2017 року по 31.01.2024 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості, проте в межах визначеної ст. 257 ЦК України загальної позовної давності, та правильно в порядку передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності за прострочення грошового зобов'язання стягнув з відповідача на користь позивача три проценти річних в розмірі 2 471,29 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 190,83 грн.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо надання ТОВ «ЖИТЛО-СЕРВІС ГРУП» послуг неналежної якості, оскільки від ОСОБА_1 не надходило жодного повідомлення стосовно ненадання послуг з управляння будинком, вивезення побутових відходів, та відшкодування витрат за електроенергію; надання їх не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
Крім того, відповідач у встановленому законом порядку не відмовився від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б дало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем надано не було.
Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів відмічає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин.
В подальшому, дію карантину неодноразово було продовжено та постановою КМУ від 27.09.2023 року №651, карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
24.02.2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, а тому відсутні підстави застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України».
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що запроваджений на території України карантин зупиняв строки позовної давності лише на період карантину, після чого такі строки продовжувались.
Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав апеляційну скаргу адвоката Болдирєвої Д. І. в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати є доведеними та фактично понесеними, розподіл судових витрат відповідає положенням ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Болдирєвої Дар'ї Ігорівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова