справа № 756/8980/24
провадження № 22-ц/824/7484/2025
21 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів :
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальця Максима Ігоровича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року в складі судді Диби О.В.,
встановив:
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
27.01.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Ковалець М. І. подав клопотання, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та долучити до матеріалів справи в якості доказів фотографії дитячої кімнати.
Заява обґрунтована тим, що у відповідача наявні фотографічні знімки дитячої кімнати, зроблені після закриття підготовчого засідання, які неможливо було надати на відповідному етапі судового процесу, оскільки у дитячій кімнаті здійснювався ремонт, а також купувались необхідні меблі для належного проживання та розвитку дитини.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року заяву представника про поновлення пропущеного процесуального строку у вказаній цивільній справі залишено без задоволення. Заяву про долучення до матеріалів справи доказів залишено без розгляду.
29.01.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Ковалець М. І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати поважною причиною пропуску надання доказів та долучити до матеріалів справи фотографічні знімки дитячої кімнати у якості доказів. Судові витрати покласти на позивача.
Вважає, що відмова суду у прийнятті доказів з огляду на наявність поважних причин пропуску строку на їх подання призводить до відсутності будь-яких доказів у матеріалах справи на захист прав відповідача, чим порушуються основні засади цивільного судочинства та право на справедливий судовий захист.
Судом першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 89 ЦПК України не було надано належної оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем на підтвердження фактичних обстави справи, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Відзив ОСОБА_1 , який надісланий на поштову адресу суду 13.02.2025, ухвалою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року повернуто особі, яка її подала, з огляду на відсутність відомостей про надіслання його копії іншим учасникам справи.
Відзив ОСОБА_1 , який 28.02.2025 надійшов на електронну адресу Київського апеляційного суду всупереч вимогам ч. 8 ст. 43 ЦПК України не скріплений електронним цифровим підписом, а тому також не може бути прийнятий судом до уваги.
Інші учасники справи правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
07.02.2025 Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень частини першої статті 191 ЦПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:
1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;
2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи ( абзац перший ч. 2 ст. 191 ЦПК України).
Згідно з положеннями статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження №61-11168св21) вказано, що «у статтях 127, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку».
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Крім того, розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Поновлення процесуального строку без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).
Ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року про відмову в поновленні пропущеного процесуального строку на подання доказів мотивована тим, що підготовче провадження у справі закінчено 02 грудня 2024 року. В ході розгляду справи сторона відповідача зверталась з неодноразовими клопотаннями про відкладення розгляду справи. Про наявність у неї інших доказів в обґрунтування вимог не посилалася та про неможливість подати будь-які докази у встановлений законом строк з об'єктивних причин суд не повідомляла. Представник відповідача звернувся до суду із заявою про долучення доказів поза межами строку, який визначений ст. 83 ЦПК України. Зазначені стороною відповідача причини пропуску строку подання доказів не є поважними в розумінні ст.127 ЦПК України. За таких обставин суд вважав, що клопотання представника відповідача про поновлення процесуальних строків задоволенню не підлягає з підстав необґрунтованості, а заяву про долучення до матеріалів справи доказів слід залишити без розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки при зверненні з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання було подано поза межами процесуального строку, а стороною відповідача не наведено поважних причин, які об'єктивно перешкоджали реалізувати право на подання вказаного клопотання у визначений цивільним законодавством строк.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Отже, безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи та постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства, обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.
Судові витрати ОСОБА_2 , пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, підлягають вирішенню за результатами розгляду позову по суті.
Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальця Максима Ігоровича залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук