Справа № 757/27731/24-п Головуючий 1-ї інстанції: Гречана С.І.
Провадження №33/824/913/2025 Доповідач: Яковлева В.С.
27 лютого 2025 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Яковлева В.С., з секретарем судового засідання - Пишковичем М.І., за участю: захисника - адвоката Малюги Вадима Миколайовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Малюги Вадима Миколайовича на постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 ,
Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та призначено стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 грн.
Штраф необхідно сплатити на наступні реквізити: UA698999980313040149000026001, Назва отримувача коштів: ГУК у м. Києві, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 21081300, Призначення платежу: адміністративний штраф у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн., який необхідно сплатити на наступні реквізити: Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, Код отримувача /код ЄДРПОУ/ 37993783, Рахунок отримувача: UA 228999980313181206000026007, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 22030101, Призначення платежу: судовий збір.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, захисник Малюга В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року та закрити провадження за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 не мала статусу водія в розумінні ст.1 Закону «Про автомобільний транспорт». Разом з тим, ОСОБА_1 вказала у протоколі ААД №529924, що не була обізнана зі станом ОСОБА_2 , який перебував у стані сп'яніння і передаючи йому кермо свого автомобіля була впевнена, що він тверезий.
Таким чином, ОСОБА_1 передаючи кермо ОСОБА_3 не знала, що останній перебуває у стані сп'яніння, тому справа підлягає закриттю на підставі ст.247 КУпАП - за відсутності у діях особи події і складу адміністративного правопорушення.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норми матеріального права, не взявши до уваги той факт, що апелянт не є водієм у розумінні ст.1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року, а була пасажиром, власником авто. Тому ОСОБА_1 у даному випадку не є водієм, а відноситься до категорії «інші особи» в розумінні ст.130 КУпАП.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно вимог ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Визнаючи ОСОБА_1 винною у скоєнні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що в діях останньої вбачається порушення вимог п.2.9г ПДР у вигляді передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції посилався на те, що її вина, підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 529924 від 12.06.2024; копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 864471 від 12.06.2024; копією акта огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів складеного відносно ОСОБА_4 ; копією результатів проведення тесту на стан алкогольного сп'янінні за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 7510», №ARMF-0276», результат огляду позитивний 2,58‰, (тест 1152); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відео з бодікамер інспекторів патрульної поліції № 473799, № 472094.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з'ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 передаючи кермо ОСОБА_3 не знала, що останній перебуває у стані сп'яніння, є безпідставними з огляду на таке.
Диспозицією ч.1ст.130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає у разі, зокрема, передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п.2.9г Правил дорожнього руху водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у хворобливому стані.
Згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння або не має права ним керувати, визнають усну чи письмову згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма під час руху, не відсторонення водія від керування тощо.
Разом з цим, у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що відповідальність за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції (частина 1 статті 130 КУпАП) настає за умови, що тому, хто це робить, відомо про такий стан особи, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Судом першої інстанції встановлено та наявним в матеріалах справи відеозаписом зафіксовано, що при спілкуванні з водієм працівники поліції одразу ж виявили у ОСОБА_4 ознаки алкогольного сп'яніння, зокрема сильний запах алкоголю з порожнини рота, що він не заперечував, та у зв'язку з цим запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки із застосуванням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 7510», на що ОСОБА_4 погодився. Після продуття, працівники поліції повідомили ОСОБА_4 результати огляду -2,58‰, що перевищує допустиму норму та свідчить про перебування останнього у стані сильного алкогольного сп'яніння.
Також згідно переглянутого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, оскільки у останнього наявна сукупність виражених зовнішніх ознак перебування у стані алкогольного сп'яніння, а результат огляду, згідно якого у ОСОБА_4 - 2,58‰ алкоголю усуває всі наявні у цьому сумніви, адже це стан сильного алкогольного сп'яніння.
Так, санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає накладення стягнення у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено різне стягнення для водіїв та інших осіб. Отже, ОСОБА_1 у даному випадку не є водієм, а відноситься до категорії «інші особи», стягнення для якої передбачено окремо санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, що і призначив суд.
Аналізуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення ОСОБА_1 п.2.9г ПДР України та про наявність підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, що знайшло своє підтвердження і під час апеляційного розгляду справи.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставами для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги захисника - адвоката Малюги Вадима Миколайовича.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката Малюги Вадима Миколайовича - залишити без задоволення.
Постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського апеляційного суду В.С. Яковлева