Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/6841/2025
м. Київ Справа № 361/3682/24
20 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Спінова Сергія Анатолійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Писанець Н. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила:
визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений, по частині за кожним.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 01.12.2006 року по 11.05.2023 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. У період шлюбу сторони побудували садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,7 кв. м, житловою площею 70, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.11.2015р. , індексний номер: 47042881, виданим на ім'я відповідача ОСОБА_2 .
Земельна ділянка, на якій розміщений вказаний житловий будинок була передана у приватну власність відповідача ОСОБА_2 на підставі рішення Погребської сільської Ради народних депутатів Х сесії ХХІІ скликання від 17.10.1996 року Броварського району Київської області, для обслуговування будівель і господарський споруд. Державний акт на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 видано відповідачу ОСОБА_2 28.10.1997 року.
Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 29-10-0.223-2940/2-24 від 22.03.2024 року, на дату видачі державного акту на землю, адреса земельної ділянки була: АДРЕСА_1 , теперішня адреса - АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з вимогами про поділ земельної ділянки позивач посилається на положення статті 120 Земельного кодексу України, згідно з якою, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задоволено частково.
Визнано спільним майном подружжя садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (загальна площа 127,7 кв. м; житлова площа 70,7 кв. м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами (загальна площа 127,7 кв. м; житлова площа 70,7 кв. м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами (загальна площа 127,7 кв. м; житлова площа 70,7 кв. м), розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що побудований сторонами в період шлюбу житловий будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за кожним право власності на 1/2 частину спірного будинка, та змінивши таким чином режим спільної сумісної власності подружжя на цей об'єкт, на режим спільної часткової власності. У свою чергу, земельна ділянка на якій розміщений житловий будинок по АДРЕСА_1 не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідач ОСОБА_2 набув право власності на неї до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , тому розподілу вона не підлягає.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 14 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Спінов С.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, які імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
В судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 адвокат Спінов Сергій Анатолійович, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З урахуванням доводів апеляційної скарги, колегією суддів переглядається рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.12.2006 року, який було розірвано 11.05.2023 року Броварським міськрайонним судом Київської області.
В період шлюбу, сторони побудували садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,7 кв. м, житловою площею 70 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.11.2015р. , індексний номер: 47042881, виданому на ім'я відповідача ОСОБА_2 .
Земельна ділянка, на якій розміщений житловий будинок по АДРЕСА_1 , була передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Погребської сільської Ради народних депутатів Х сесії ХХІІ скликання від 17.10.1996 року Броварського району Київської області, для обслуговування будівель і господарський споруд. Державний акт на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 було видано відповідачу ОСОБА_2 28.10.1997 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що остання не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідач ОСОБА_2 набув право власності на неї до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 на підставі рішення Погребської сільскої ради від 17.10.1996 року.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Натомість, майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Враховуючи наведене, встановивши, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, оскільки набута ним до укладення шлюбу з позивачкою, на підставі рішення Погребської сільскої ради від 17.10.1996 року передана безоплатно, тобто внаслідок приватизації,суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така не підлягає поділу між сторонами відповідно до ст. 57 СК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішенняБроварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Спінова Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 21 березня 2025 року
Головуючий: Судді: