21 березня 2025 року місто Київ
справа № 753/15674/24
провадження № 22-ц/824/4365/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниловим Юрієм Валентиновичем,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Заставенко М.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з останнього на її користь аліменти на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частин усіх доходів відповідача.
Позов обґрунтовано тим, що у зареєстрованому шлюбі народилась донька, яка після розірвання шлюбу між сторонами, постійно проживає разом з позивачем. Відповідач відмовився виконувати свій обов'язок щодо добровільного та сумлінного утримання доньки, у зв'язку з чим, остання перебуває на повному утриманні матері, що стало підставою для звернення до суду.
Зазначає, що відповідач знаходиться у працездатному віці, є фізично здоровим, на утриманні інших дітей, непрацездатної дружини чи батьків не має. На час звернення до суду ОСОБА_2 працює заступником начальника Бортницької станції аерації.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Данилов Ю.В. 11 листопада 2024 року через засоби поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, судом не повно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими під час судового розгляду, не були доведені. Висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.
Зазначає, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати разом у спільній квартирі, оскільки у позивачки іншого житла не має. Відповідач їй повідомив, що кошти на утримання дитини надавати не буде, тобто відмовився виконувати свої батьківські обов'язки. Позивачка самостійно утримує дитину, враховуючи придбання продуктів харчування, одягу, лікування, навчання.
Також зазначає, що проживання батька за адресою реєстрації дитини не підтверджує того, що відповідач несе витрати по її утриманню.
У жовтні 2024 року відповідач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом про визнання квартири за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю. Це єдине житло сторін і в разі задоволення позову позивачка з дочкою залишаться без житла, а тому щоб забезпечити свою доньку ОСОБА_1 і звернулась до суду з цим позовом.
Зазначає, що судом першої інстанції встановлено розмір доходу сторін, здійснення грошових переказів на картку доньки відповідачем та оплату комунальних платежів, проте ці кошти позивачка змушена кожного разу просити у нього.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Ридзель О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 3 квітня 2024 року, у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Місце проживання дитини зареєстровано разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 .
Дохід ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по лютий 2024 року склав 43 949,25 грн, а ОСОБА_4 за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року - 141 831,63 грн.
ОСОБА_4 несе витрати на продукти та супермаркети, комунальні платежі та інтернет, перекази на картку доньки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки суд з наданих позивачем доказів, не зміг встановити, з ким саме проживає дитина, враховуючи те, що місце проживання дитини та обох батьків зареєстроване за однією і тією ж адресою, а відомості про те, що дитина знаходиться саме на утриманні позивача, що місце проживання позивача разом з дитиною, або відповідача, фактично є за іншою адресою, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, яка ратифікована 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до чч.1, 2 ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 с. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ст. 181 СК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Як на підставу своїх позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що після звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір'ю та знаходиться на повному її утриманні, а також відповідач повідомив, що кошти на утримання дитини надавати не буде, тобто відмовився виконувати свої обов'язки як батька добросовісно та сумлінно.
Проте, як правильно встановив у своєму рішенні суд першої інстанції, докази на підтвердження цих тверджень в матеріалах справи відсутні.
Судом установлено, що хоч сторони і розлучились, проте продовжують проживати разом зі своєю неповнолітньою донькою в одній квартирі.
Відповідачем до відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу надано виписки по його картці за період з 2021 по 2025 роки. З аналізу цих документів, вбачається, що батько ОСОБА_2 регулярно (по декілька разів на місяць) здійснює грошові перекази безпосередньо на картку неповнолітньої доньки. Зокрема, за липень 2024 року відповідачем здійснено чотири перекази на картку доньки ОСОБА_5 в загальній сумі 5023,60 грн., за червень 2024 року три перекази на суму 3040 грн, за травень 2024 року на загальну суму 9160 грн. Належних та допустимих доказів на спростування здійснених відповідачем на картку доньки переказів позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
Відповідно, твердження позивачки про відмову батька утримувати свою неповнолітню доньку спростовуються матеріалами справи та наданими нею доказами не підтверджуються. Як і посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти позивачем у відповідача «випрошуються» кожного разу.
Враховуючи, що позивач на інші обставини, зокрема, на недостатність коштів, які батько перераховує на картку дочки для утримання останньої, не посилається, а обставини, зазначені позивачем у позові не знайшли свого підтвердження, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх вимог є правильним.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що у зв'язку із зверненням відповідача у жовтні 2024 року до суду з позовом про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю, вона була вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів з метою забезпечити свою доньку, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначені обставини правового значення у цій справі не мають і самі по собі не можутьбути підставою для стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниловим Юрієм Валентиновичем, залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус