Справа № 757/10904/24-ц Головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження № 22-ц/824/4487/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
19 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко Оксана Олександрівна, про надання інформації,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. (далі - приватний нотаріус КМНО Топілко О.О.), про надання інформації.
Позов мотивував тим, що він звернувся до приватного нотаріуса КМНОТопілко О.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим було відкрито спадкову справу.
Як стало відомо позивачу, його батько за життя уклав з АТ КБ «ПриватБанк» договори та відкрив банківські рахунки, а саме:
№ НОМЕР_1 за договором банківського вкладу № SAMDN 25000734798701 від 23 квітня 2013 року;
№ НОМЕР_2 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDNWFD 0070034395300 від 12 грудня 2013 року;
№ НОМЕР_6 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000734798330 від 23 квітня 2013 року;
№ НОМЕР_7 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000734797890 від 23 квітня 2013 року;
№ НОМЕР_8 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000734798506 від 23 квітня 2013 року;
№ НОМЕР_9 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000722483443 від 28 грудня 2011 року;
№ НОМЕР_10 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000722610992 від 04 січня 2012 року;
№ НОМЕР_11 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000722611193 від 04 січня 2012 року;
№ НОМЕР_12 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000722611464 від 04 січня 2012 року;
№ НОМЕР_13 (USD) за договором банківського вкладу № SAMDN 25000722483517 від 28 грудня 2011 року;
№ НОМЕР_14 за договором банківського вкладу від 28 грудня 2011 року;
№ НОМЕР_15 (USD) за договором банківського вкладу від 07 вересня 2012 року;
№ НОМЕР_16 (USD) за договором банківського вкладу від 28 листопада 2012 року;
№ НОМЕР_17 (USD) за договором банківського вкладу від 28 грудня 2011 року;
з обслуговування банківської карти № НОМЕР_3 ;
з обслуговування банківської карти № НОМЕР_4 .
Приватним нотаріусом КМНОТопілко О.О. було направлено листи № 92/02-14 від 26 червня 2023 року та № 150/02-14 від 09 листопада 2023 року до АТ КБ «ПриватБанк» щодо надання інформації про наявність грошових вкладів у національній та іноземній валюті, цінних паперів і банківських карток, у тому числі пенсійних заощаджень, на ім'я ОСОБА_2 , а також про існування договорів оренди банківських сеймових скриньок або будь-яких інших договорів, укладених між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідачем надано відповіді листом № 20.1.0.0.0/7-230705/44510 від 01 серпня 2023 року та листом № 20.1.0.0.0/7-231117/56740 від 27 листопада 2023 року, згідно з яких випливає, що на ім'я померлого ОСОБА_2 відсутні відкриті рахунки та сейфові ячейки.
Але, згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, АТ КБ «ПриватБанк» передавало свої зобов'язання перед клієнтами банку за договорами, укладеними на території Автономної Республіки Крим, ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року та додаткової угоди до цього договору від 18 листопада 2014 року (постанови Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 904/1721/20 та від 23 листопада 2022 року у справі № 757/8242/20).
Таким чином, АТ «КБ «ПриватБанк», уклавши 17 листопада 2014 рокуугоду з ТОВ «ФК «Фінілон», ймовірно передало зобов'язання за договорами банківського вкладу, укладеними із спадкодавцем ОСОБА_2 , проте відмовило у наданні запитуваної інформації, що є порушенням порядку розкриття та використання банківської таємниці.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд зобов'язати АТ «КБ «ПриватБанк» надати йому інформацію щодо банківських рахунків на ім'я ОСОБА_2 за вказаними вище реквізитами з повідомлення дати відкриття/закриття такого рахунку/таких рахунків та зобов'язати відповідача повідомити йому чи укладався між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» договір (договори), згідно з якими АТ КБ «ПриватБанк» передало ТОВ «ФК «Фінілон» зобов'язання за депозитними рахунками, відкритими на ім'я ОСОБА_2 , зобов'язання за договорами банківського вкладу, укладеними між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 та будь-які інші зобов'язання перед ОСОБА_2 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Костишеної В.Л. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 01 квітня 2024 року його представником через Електронний суд було подано заяву про зміну предмету позову про зобов'язання надати інформацію щодо: руху коштів за усіма рахункам, які були відкриті ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк», усіх договорів, які укладалися між спадкодавцем та банком, передавання будь-яких прав або обов'язків за будь-якими договорами укладеними між спадкодавцем та банком, до ТОВ «ФК «Фінілон», а також заяву про залучення до участі у справі третьої особи - ТОВ «ФК «Фінілон».
На зазначені заяви суд першої інстанції не відреагував, жодних ухвал про задоволення заяв про зміну предмету позову та залучення третьої особи чи відмову у задоволенні таких заяв представник позивача не отримував і в Єдиному державному реєстрі судових рішень вони відсутні. Крім того, в оскаржуваному рішенні судом зазначено, що 30 травня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, однак ні позивач, ні його представник даний відзив не отримували поштою та/або через Електронний Суд, тому судом не було дотримано принципів рівності та змагальності сторін.
Також позивач не погоджується із висновками суду першої інстанції по суті спору, вказуючи, що суд помилково вважав, що його право не порушене відповідачем, оскільки він особисто не звертався до банку із запитом про надання інформації, а зверталась приватний нотаріус. Вважає, що йому не могли бути надані запитувані документи з огляду на банківську таємницю, правовий режим якої визначено Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до пункту 11 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» така інформація могла бути надана лише на запит нотаріуса, який відкрив спадкову справу.
Крім того, безпідставним, на переконання позивача, є висновок районного суду про те, що він не надав доказів на підтвердження того, що він являється спадкоємцем ОСОБА_1 , а отже не має права на звернення з вказаним позовом. Звертає увагу, що серед додатків до позовної заяви наявні запити приватного нотаріуса КМНО Топілко О.О. за № 92/02-14 від 26 червня 2023 року та за № 150/02-14 від 09 листопада 2023 року, подані до АТ КБ «ПриватБанк», де нотаріусом зазначено, що у неї знаходиться спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому, в рамках спадкової справи за заявою спадкоємця ОСОБА_1 нотаріусом було зроблено відповідні запити до банківської установи.
Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Костишена В.Л., яка брала участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її вимоги.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Тузова В.О. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Приватний нотаріус КМНО Топілко О.О. надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що 26 червня 2023 року приватний нотаріус КМНО Топілко О.О. направила до АТ КБ «ПриватБанк» запит про надання інформації про наявність укладених між банком та ОСОБА_2 договорів та відкритих банківських рахунків (а.с. 20, 21).
01 серпня 2023 року відповідач надав відповідь приватному нотаріусу про відсутність відкритих на ім'я ОСОБА_2 депозитних рахунків, карток та сейфових скриньок (а.с. 18, 19).
09 листопада 2023 року приватний нотаріус КМНО Топілко О.О. повторно звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із відповідним запитом щодо спадкодавця ОСОБА_2 (а.с. 11, 12,).
27 листопада 2023 року банк надав приватному нотаріусу аналогічну за змістом відповідь (а.с. 16, 17).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 та що він звертався до банку із заявою про надання інформації, а йому було відмовлено, отже не довів на захист якого права пред'явив зазначений позов.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та інших.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права закону та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У справі, яка переглядається, позивач обґрунтував підстави свого позову про зобов'язання банківської установи надати інформацію тим, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , а інформація про стан рахунків спадкодавця необхідна йому для прийняття спадщини.
Отже, до предмета доказування у цій справі входив факт прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ненадання відповідачем витребуваної інформації.
У відповідності до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Права i обов'язки, які не входять до складу спадщини імперативно визначені у статті 1219 ЦК України є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність (частина перша статті 1076 ЦК України).
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).
Пунктом 3.4. Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління НБУ від 14 липня 2006 року № 267, визначено, що для надання довідок за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів) до банку подається заява за довільною формою. Довідка складається банком за довільною формою і має містити інформацію про наявність рахунку та залишок коштів на ньому.
Згідно пункту 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив мету отримання охоронюваної законом інформації, що міститься у банківській установі, а саме така інформація про наявність рахунків на ім'я спадкодавця і залишок коштів на них потрібна для оформлення спадщини.
Виходячи з того, що АТ КБ «ПриватБанк» надало відповіді на запити приватного нотаріуса КМНО Топілко О.О. щодо відсутності рахунків на ім'я спадкодавця, проте така відповідь позивача не влаштувала, вбачається, що існує спір про право, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду у позовному провадженні.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже, оскільки спір щодо розкриття банківської таємниці виник із спадкових правовідносин, позивач мав надати суду докази, які б доводили, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 , а саме його сином, і в установлений законом строк звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини.
Лише в цьому випадку він міг доводити порушення відповідачем його права на розкриття банківської таємниці, що у свою чергу, позбавляє його права на отримання спадкового майна у вигляді коштів на банківських рахунках спадкодавця.
Проте, до матеріалів справи такі докази позивачем не надані. Він у позовній заяві тільки зазначив, що звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_2 , однак такі доводи не підтверджуються належними доказами у справі.
Посилання представника позивача на те, що із нотаріальних запитів до банку вбачається, що вони зроблені в рамках спадкової справи, відкритої за заявою спадкоємця ОСОБА_1 , колегія суддів не сприймає.
Із запитів приватного нотаріуса КМНО Топілко О.О. вбачається, що у провадженні цього нотаріуса знаходиться спадкова справа після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ), проте жодного згадування про те, що його спадкоємцем є ОСОБА_1 в даних запитах немає (а.с. 11, 12, 20, 21).
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За наведених обставин висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів на захист якого права він пред'явив позов і що це право є порушеним АТ КБ «ПриватБанк» є правильними.
Доводи апеляційної скарги про порушення районним судом норм процесуального права, а саме не долучення до матеріалів справи заяви про зміну предмета позову та залучення третьої особи перевірені колегією суддів і не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів дослідила інформацію, яка міститься в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» щодо надходження до Печерського районного суду м. Києва 01 квітня 2024 року названих вище процесуальних документів, однак в електронній картці справи у Електронному суді така інформація відсутня.
Щодо аргументів представника позивача про те, що суд першої інстанції долучив до справи відзив на позовну заяву, але цей відзив не направлявся позивачу, то вони також не ґрунтуються на матеріалах справи. Так, до відзиву на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» додало докази його направлення позивачу ОСОБА_1 03 травня 2024 року на адресу, яка була зазначена ним у позові (а.с. 37).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.
Суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення в цивільній справі, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим обґрунтовано не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про надання інформації.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 серпня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 березня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній