Київський апеляційний суд
11 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням телекомунікаційної платформи "EasyCon" та під час трансляції з приміщення Державної установи "Київський слідчий ізолятор" матеріали кримінального провадження № 42022112200000322 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Буча Київської області, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.1111 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 лютого 2024 року,
Ірпінським міським судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.1111 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, будучи громадянином України, взяв добровільну участь у збройних формуваннях держави-агресора, за наступних обставин.
16-17 березня 2022 року ОСОБА_7 , підтримуючи ідеї та погляди "русского мира", перебуваючи біля місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , вступив у злочинну змову з представниками збройних сил Російської Федерації та під час зустрічі отримав від останніх предмет, схожий на автомат. Надалі він разом з військовослужбовцями Російської Федерації на ворожому БТР попрямував у напрямку вул. Яблунської в м. Буча.
Поряд з цим, 16-17 березня 2022 року близько 11 години ОСОБА_7 у м. Буча, добровільно перебуваючи у складі збройних формувань держави-агресора, будучи одягнений частково у військову форму, притаманну військовій формі військовослужбовців держави-агресора, і маючи при собі предмет, схожий на автомат, прибув разом з невстановленою досудовим розслідуванням особою - представником збройних формувань держави-агресора до приватного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , в якому мешкали ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , та повідомили власника будинку ОСОБА_9 про те, що їм потрібно провести обшук будинку на предмет наявності в ньому військових, націоналістів та націоналістичної символіки. В подальшому, виконуючи наказ військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, ОСОБА_7 провів обшук сараю та прибудинкової території за вказаною адресою.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20.02.2024 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 19.04.2024 включно без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що висновки суду про наявність ризиків переховуватись від суду і незаконно впливати на свідків та потерпілого не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки стороною обвинувачення не доведено існування цих ризиків. Під час судового розгляду допитані всі свідки обвинувачення і жоден з них не підтвердив вплив з боку ОСОБА_7 . Обвинувачений не вчиняв спроб втечі, не переховувався від слідства та суду, ризик знищення або спотворення речових доказів також відсутній. Посилаючись на ч.1 ст.183 КПК України, згідно з якою тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, звертає увагу, що підставою для продовження строку тримання під вартою слугувала виключно тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 .
Разом з тим, за практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення у справі "Панченко проти Росії"). Наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справі "Клішин проти України"). Також після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою необхідно чітко зазначати у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику (рішення у справі "Єлоєв проти України").
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, ці ризики не зменшилися і виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа "Бекчиєв проти Молдови").
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки в умовах збройної агресії Російської Федерації, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків у місці проживання або у будь-якому іншому місці, на користь чого свідчить те, що до затримання обвинувачений ніде не працював і не навчався, не одружений, не має дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні. В контексті ризику незаконного впливу на свідків суд також зауважив, що двоє свідків обвинувачення ще не допитані.
При цьому слід зважити і на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, що усвідомлює обвинувачений.
Тому висновки суду з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема, в рішенні "Харченко проти України" в контексті того, що тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, є вірними.
Вказані обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що вказані раніше ризики продовжують існувати і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити зазначені раніше дії.
Всупереч твердженням в апеляційній скарзі суд не мотивував своє рішення існуванням ризику знищити або спотворити будь-яку із речей чи документів, які маються істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 лютого 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3