Справа № 320/28040/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
19 березня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Барміної Г.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Громадської організації "Центр захисту інвалідів" до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Громадської організації "Центр захисту інвалідів" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року,
Громадська організація "Центр захисту інвалідів" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення від 27.12.2023 №1019-дс-23 Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову в відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Поляновського В.Г. від 12.12.2023 в інтересах ГО "Центр захисту інвалідів".
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального законодавства при відмові у відкритті провадження у справі, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду. Вказано на те, що не існує жодної категорії спорів, яка не підлягає розгляду судами жодної юрисдикції. Суд першої інстанції проігнорував наведені гарантії судового захисту та своєю ухвалою фактично позбавив позивача єдиної можливості в судовому порядку захиститись від свавільних рішень та бездіяльності відповідача.
Представник Громадської організації "Центр захисту інвалідів" в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, спірну ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, спірною ухвалою відмовлено у відкритті провадження з тих підстав, що рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Відтак, встановлено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, керуючись положеннями п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінюючи правомірність дій суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням від 27.12.2023 №1019-дс-23 Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів відмовлено в відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Поляновського В.Г. від 12.12.2023 в інтересах ГО "Центр захисту інвалідів".
Позивач в межах справи, яка розглядається оскаржує дії та рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів при опрацюванні дисциплінарної скарги адвоката Поляновського В.Г. від 12.12.2023 в інтересах ГО "Центр захисту інвалідів".
Так, пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, частиною першою статті 45 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (Закон № 1697-VII) встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга цієї статті).
Відповідно до положень частини другої статті 46 Закону № 1697-VII член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо, зокрема, дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Згідно частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Відтак, право оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя має лише прокурор, стосовно якого подано дисциплінарну скаргу, як суб'єкт дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за Законом № 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень Комісії, як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.09.2020 у справі №9901/28/20 зазначено наступне, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання з приводу характеру правовідносин, щодо яких виник спір (постанови від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17 (провадження № 11-219заі18) від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 (провадження № 11-474заі18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 807/20/18 (провадження № 11-410заі18) та інші).
Зроблені у цих постановах висновки зводяться до того, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають рішення КДКП, прийняті за результатами дисциплінарного провадження, і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги наголошує, що особи, за дисциплінарною скаргою яких Комісія приймає рішення у визначеному Законом України «Про прокуратуру» і Положенням порядку, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень КДКП за результатами дисциплінарного провадження.
Стосовно права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора, то відсутність його регламентації у національному праві є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення КДКП до ВРП за наявності дозволу КДКП на таке оскарження (частина десята статті 78 Закону України «Про прокуратуру»).
Крім того, саме рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Комісії у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.03.2018 у справі №9901/153/2851(провадження №11-69заі18).
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта стосовно того, що його права є порушеними з підстав викладених вище.
В контексті викладеного колегія суддів погоджується з тим, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а позивач не є особою, права та інтереси якої порушуються спірним рішенням.
Враховуючи зазначені обставини та правове регулювання, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у відкритті провадження у даній справі.
Поряд з наведеним, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування спірної ухвали.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Громадської організації "Центр захисту інвалідів" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр захисту інвалідів" до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О.М. Ганечко
Є.О. Сорочко
Повний текст постанови складено 21.03.2025.