21 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18420/24
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по 26.05.2024 року;
- відшкодувати позивачу судовий збір за рахунок державних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні з військової служби з позивачем невчасно проведено повний розрахунок по індексації грошового забезпечення. У судовому порядку відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачеві індексацію. Індексація позивачеві виплачена, однак без компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів такої виплати. Позовні вимоги позивач просить задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 07.05.2018 року, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року до дня фактичної виплати індексації 26.05.2024 року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 07.05.2018 року, на суму невиплаченої індексації, за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року до дня фактичної виплати індексації 26.05.2024 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 або відповідач), наказом начальника від 07.05.2018 року № 154-ОС переведений до нового місця служби та виключений зі списків особового складу з 07.05.2018 року.
Як зазначає позивач в адміністративному позові під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 відповідач не виплачував позивачу індексацію.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 420/22971/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 07.05.2018 року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 07.05.2018 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4489,35 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 з урахуванням виплаченої раніше суми. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року залишено без змін.
На виконання вищенаведених судових рішень відповідач 26.05.2024 року виплатив позивачеві 74067,02 грн, що підтверджується довідкою відповідної банківської установи (а.с. 10).
На запити представника позивача відповідач листом від 21.06.2024 року повідомив позивачеві про відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2016 року до 07.05.2018 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 26.05.2024 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.
Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п.3 Порядку № 159 Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення та компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати здійснюється за місцем перебування цих військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 та інші).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.05.2018 року включно відбулась 26.05.2024 року.
Таким чином, бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, а вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик