Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
21.03.2025 р. справа №520/2266/25 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправним та скасування рішення суб"єкта владних повноважень, зобов'язання суб"єкта владних повноважень вчинити конкретне управлнське волевиявлення,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування у повному обсязі Рішення Головного управління ДПС в Харківській області, ЄДРПОУ 43983495 №6574/20-40-24-03-06 від 15.11.2024 року; 2) зобов'язання Головного управління ДПС у Харківській області поновити з 01.10.2024 року реєстрацію у якості платника Єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 .
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет не виключає застосування спрощеної системи оподаткування; суб'єктом владних повноважень була протиправно призначена та проведена камеральна перевірка з питання дотримання умов застосування спрощеної системи оподаткування; контролюючий орган у спосіб прийняття складених заявником декларацій з єдиного податку та видачі витягів з Реєстру платників єдиного податку підтвердив право заявника на застосування правил спрощеної системи оподаткування до фінансових результатів провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет; оскаржене рішення контролюючого органу суперечить абз.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до Закону України від 12.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні комунікації» оператор електронних комунікаційних послуг та постачальник електронних комунікаційних послуг є однією і тією ж правовою категорією. Стверджував, що провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет є невіддільною складовою класів КВЕД 61.10 - Діяльність у сфері проводового електрозв»язку, КВЕД 61.20 - Діяльність у сфері безпроводового електрозв»язку, 61.30 - Діяльність у сфері супутникового зв»язку, КВЕД 61.90 - Інша діяльність у сфері електрозв»язку, що згідно з п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України виключає застосування спрощеної системи оподаткування.
Позов було отримано судом - 31.01.2025р.
Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято - 03.02.2025р.
Відзив на позов було отримано судом - 17.02.2025р.
Відповідь на відзив була отримана судом - 25.02.2025р.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі відповідних процесуальних документів збігли, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб'єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - фізичної особи підприємця, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 3267906671, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.
11.01.2020р. позивачем було подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування за видами діяльності, зокрема: діяльність у сфері проводового електрозв»язку, діяльність у сфері безпроводового електрозв»язку.
Згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 3 квартал 2023р. заявником як платником єдиного податку 2 групи було задекларовано обсяг доходу у 5.268.510,68грн.
03.10.2024р. працівником контролюючого органу відносно заявника було проведено захід податкового контролю у формі камеральної перевірки з питання дотримання умов застосування спрощеної системи оподаткування за період 01.01.2022р.-30.09.2024р.
Матеріали справи не містять доказів про те, що під час проведення указаного заходу податкового контролю суб»єкт владних повноважень здобував та оцінював (тобто використовував) будь-які об»єктивні дані про джерела отримання доходів заявника, вивчав відомості про ті напрями господарської діяльності, у межах яких заявник одержав задекларовану суму доходу.
Результати проведеної перевірки оформлені актом від 03.10.2024р. №488/20-40-24-03-06 (далі за текстом - Акт №488).
У тексті Акту №488 викладені власні судження суб»єкта владних повноважень про вчинення заявником порушення абз.5 п.п.298.2.3 ст.298 Податкового кодексу України за рахунок провадження діяльності за КВЕД 61.90 (інша діяльність у сфері електрозв»язку), що заборонено п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України.
На викладені в Акті №45946 висновки суб»єкта владних повноважень заявником були подані письмові заперечення від 15.10.2024р.
Означені заперечення були відхилені листом суб»єкта владних повноважень від 30.10.2024р. №48761/6/20-40-24-17-23.
15.11.2024р. із посиланням на Акт №488 суб»єктом владних повноважень було прийнято рішення №6574/20-40-24-03-026 про виключення заявника з 01.10.2024р. з Реєстру платників єдиного податку.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для вчинення згаданого управлінського волевиявлення суб»єктом владних повноважень обрано положення абз.5 п.п.298.2.3 ст.298, п.299.10 ст.299, п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, а фактичною підставою послугувало судження суб»єкта владних повноважень про проведення заявником видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування (а саме: провадження діяльності за КВЕД 61.90 (інша діяльність у сфері електрозв»язку), що заборонено п.п.8 п.291.5.1 ст.291 Податкового кодексу України.
Під час оцінки викладених вище обставин спору, суд керується тим, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 14.01.2025р. по справі №240/31245/23 реальність конкретної обставини фактичної дійсності не може вважатися доведеною лише через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника, адже це суперечить меті правосуддя - з'ясуванню об'єктивної істини у справі.
Окрім того, суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: 1) "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); 2) "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); 3) "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Також за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин фактичної дійсності: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому за відсутності поданих учасниками спору на виконання імперативних приписів ч.5 ст.44, ч.3 ст.77, ч.2 ст.79, ч.3 ст.79, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України доказів суд у межах даного спору виходить із того, що під час прийняття оскарженого рішення контролюючий орган не здобув доказів, котрі б неспростовно підтверджували у якості джерела отримання відображених заявником у податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за період 01.01.2022р.-30.09.2024р. доходів
Таких доводів заявник у позові на наводив, відповідних доказів до суду не подавав.
Тому указану обставину (джерела задекларованого доходу) слід визнати недоведеною матеріалами справи і не визнаною будь-яким з учасників спору у порядку ч.1 ст.78 КАС України.
Разом із тим, за змістом п.299.2 ст.299 та п.299.3 ст.299 Податкового кодексу України суд визнає доведеною обставину наявності саме у відповідача повноважень на включення суб'єктів господарювання до Реєстру платників єдиного податку.
Стверджуючи про невідповідність закону вчиненого контролюючим органом управлінського волевиявлення з приводу анулювання реєстрації заявника у якості платника єдиного податку та виключення заявника з Реєстру платників єдиного податку, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
З 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни та стану виконання податкового обов'язку; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.
У розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з п.п.291.2 ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За визначенням п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
За визначенням п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
За визначенням п.п.75.1.3 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу II цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.
Аналізуючи приписи наведених норм кодексу, суд доходить до переконання про те, що використання законодавцем в абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України словосполучення «проведення перевірок» (на відміну від абз.2 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, де законодавцем використано словосполучення «проведення виїзних документальних перевірок») та відсутність у положеннях п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України, п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України, п.п.75.1.3 ст.75 Податкового кодексу України такого предмету перевірки як перевірка з питань дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування за відсутності окремого застереження про протилежне (абз.2 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України) призводить до правомірності проведення контролюючим органом відносно платника єдиного податку 1-3 групи такого заходу податкового контролю як камеральна перевірка з питання дотримання умов перебування на спрощеній системі оподаткування.
При цьому, суд відмічає, що за суттю та змістом запроваджених у нормах Податкового кодексу України вищезгаданих механізмів податкового контролю обставина проведення суб»єктом владних повноважень у даному конкретному випадку саме камеральної перевірки сама по собі об»єктивно не здатна призвести до погіршення правового становища заявника або жодним чином вплинути на достовірність здобутих за наслідками саме такого заходу податкового контролю об»єктивних даних про обставини фактичної дійсності.
Суд зауважує, що позов не містить жодних доводів про те, яким саме чином проведення у межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень заходу податкового контролю у формі камеральної перевірки порушило та які саме права (чи законні інтереси) заявника як платника податків.
Водночас із цим, згідно з ч.5 ст.242 КАС України суд застосовує під час розгляду справи правовий висновок постанови Верховного Суду від 18.03.2025р. у справі №160/21398/24, де указано, що єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Тож, даний довід заявника визнається судом у якості достатньої та самостійної підстави для скасування оскарженого рішення суб»єкта владних повноважень.
Стосовно доводу заявника про те, що норми п.п.8 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України не виключають права учасника суспільних відносин здійснювати оподаткування єдиним податком фінансових результатів провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет суд зазначає, що дане питання має суто характер тлумачення норми податкового закону, а тому усі посилання заявника на правові позиції суб»єктів права, котрі не наділені законом такою компетенцією слід визнати юридично неспроможними.
Згідно з нормою податкового закону, а саме п.п.8 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Суд вважає, що тлумачення змісту п.п.8 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України з огляду на судову доктрину превалювання суті господарських операцій над зовнішньою формою господарських операцій має відбуватись у першу чергу саме за критерієм суті конкретної господарської операції, а не за критерієм присвоєння цій операцій певного коду виду економічної діяльності.
Аналізуючи положення Податкового кодексу України, суд зазначає, що законодавець застосовує згадку про мережу Інтернет у положеннях п.п.14.1.565 ст.14 Податкового кодексу України.
Згідно з абз.2 п.п.14.1.565 ст.14 Податкового кодексу України з метою застосування п.п.14.1.565 ст.14 Податкового кодексу України до електронних послуг, зазначених в абзаці першому цього підпункту, не відносяться, зокрема, операції надання послуг з доступу до мережі Інтернет.
У тексті абз.4 п.2 п.291.4 ст.291 Податкового кодексу України законодавцем сформульовано правило про те, що дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
З наведеної норми закону слідує, що фізичні особи - підприємці, які надають послуги з надання доступу до мережі Інтернет не можуть бути платниками єдиного податку 2 групи і можуть бути платниками єдиного податку 3 групи виключно за умови відповідності вимогам, встановленим для такої групи.
Суд відмічає, що за загальним визначенням Інтернет - всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що дозволяє зберігати, передавати інформацію та базується на Інтернет - протоколах, визначених міжнародними стандартами.
Окрім того, п.54 ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації» визначено, що мережа Інтернет (Інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами.
Тож, у розумінні ч.3 ст.78 КАС України суд визнає загальновідомими ті обставини, що суть надання послуги з доступу до мережі Інтернет полягає у фізичній комунікації відповідного технічного пристрою абонента - споживача цієї послуги з технічним обладнанням постачальника такої послуги, унаслідок чого абонент отримує фізичний доступ до зовнішніх взаємосполучених комп'ютерних мереж, що об»єктивно неможливо без технічної експлуатації кожним із абонентів телекомунікаційних мереж дротового або бездротового зв»язку постачальника послуги з доступу до мережі Інтернет.
Отже, кожен постачальник послуги з доступу до мережі Інтернет передає у фізичну експлуатацію кожному із абонентів - споживачів послуги з доступу до мережі Інтернет ті телекомунікаційні мережі, котрі задіяні у виробничому процесі створення цієї послуги.
Наведене підтверджується п.3 ч.1 ст.1 та п.28 ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації», де указано, що: абонентська лінія електронної комунікаційної мережі (далі - абонентська лінія) - складова частина електронної комунікаційної мережі, що з'єднує кінцеве (термінальне) обладнання з електронною комунікаційною мережею; електронна комунікація (телекомунікація, електрозв'язок) - передавання та/або приймання інформації незалежно від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою технічних засобів електронних комунікацій.
Додатково суд зважає, що за наведеним у п.70 ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації» визначенням оператор електронних комунікацій (оператор) - суб'єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов'язаними засобами. У разі постачання електронних комунікаційних мереж оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних мереж. У разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг.
Звідси слідує, що оператором електронних комунікацій є не власник мереж, а особа, котра володіє мережами, тобто здійснює їх фізичне використання.
Згідно з п.80 ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації» послуга доступу до мережі Інтернет - електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується.
Відповідно до п.85 ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації» постачальник електронних комунікаційних мереж - суб'єкт господарювання, який надає послуги доступу до електронної комунікаційної мережі, що знаходиться в його володінні, та до пов'язаних з нею засобів, або з використанням віртуальних мереж.
Як то указано, абз.2 ч.1 ст.18 Закону України від 16.12.2020р. №1089-ІХ «Про електронні телекомунікації» електронна комунікаційна послуга включає послугу доступу до мережі Інтернет.
Системно аналізуючи зміст наведених норм права, суд доходить до переконання про те, що особа, яка надає послугу доступу до мережі Інтернет об»єктивно не може не використовувати (не може не експлуатувати) електронні комунікаційні мережі, котрі у свою чергу передаються у фактичну експлуатацію кожному кінцевому абоненту з метою споживання послуги з надання доступу до мережі Інтернет.
При цьому така кваліфікаційна ознака як надання послуг з експлуатації телекомунікаційних мереж прямо згадана законодавцем у положеннях п.п.8 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України як перешкода у застосуванні спрощеної системи оподаткування.
Наведеним спростовуються усі доводи заявника про протилежне за цим епізодом.
Однак, оскільки у ході проведеного у межах спірних правовідносин заходу податкового контролю суб»єкт владних повноважень не здобував та не оцінював жодних об»єктивних даних, котрі б поза розумним сумнівом доводили надання заявником послуг з доступу до мережі Інтернет і не обґрунтовував оскаржене управлінське волевиявлення такими мотивами, то ця обставина не визнається судом підставою для відмови у позові заявника.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2025р. по справі №160/21398/24 виснував, що: "Суд звертає увагу на те, що акт перевірки на підставі якого прийнято спірне рішення, взагалі не відображає зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень. З описової частини акта перевірки не зрозуміло в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення. Зміст акту від 28 червня 2024 року свідчить, що податковим органом не наведено жодної доводу, який би підтверджував здійснення позивачем господарської діяльності, яка не може здійснюватися платниками єдиного податку першої - третьої груп. В свою чергу, неповнота висновків акта перевірки, виключає можливість стверджувати про здійснення позивачем господарської діяльності, яка не може здійснюватися платниками єдиного податку першої - третьої груп. Крім того, Суд наголошує на тому, що неповнота висновків акта перевірки, фактично унеможливлює здійснити аналіз правових норм в межах конкретних правовідносин."
Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що спосіб реалізації суб»єктом владних повноважень управлінської функції контролю у разі анулювання реєстрації платника єдиного податку 1-3 груп чітко та однозначно сформульований у п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України і полягає у анулюванні реєстрації та виключенні особи з Реєстру платників єдиного податку - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Натомість, у спірних правовідносинах суб»єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення з приводу анулювання реєстрації заявника у якості платника єдиного податку та з приводу виключення заявника з Реєстру платників єдиного податку з 01.10.2024р., що прямо суперечить п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України та є безумовною підставою для скасування оскарженого рішення.
З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для дослідження будь-яких інших обставин спірних правовідносин, адже заявником не наведено доводів про те, що задекларована у податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 01.01.2022р.-30.09.2024р. сума доходу, одержана виключно від провадження господарської діяльності у сегменті надання послуг з доступу до мережі Інтернет.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк оскаржене рішення прямо суперечить п.5 п.п.298.2.3 ст.298 та абз.1 п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб'єктивних прав та інтересів приватної особи.
Наведені вище міркування та мотиви суду підтверджують існування у заявника порушеного права в частині застосування спрощеної системи оподаткування через явно та очевидно свавільне порушення контролюючим органом процедури реалізації владної управлінської функції контролю, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.
Праву заявника належить надати захист у спосіб, що згідно з ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України сформульований судом у резолютивній частині даного судового акту.
Підстав для застосування абз.2 ч.4 ст.245 КАС України суд не знаходить, позаяк відсутні будь-які значимі юридичні фактори, котрі об»єктивно здатні вплинути та форму, характер та зміст управлінського волевиявлення, яке суб»єкт владних повноважень повинен вчинити на виконання судового акту у даній справі.
Тож на спірні правовідносини слід поширити дію абз.1 ч.4 ст.245 КАС України, обтяживши суб»єкта владних повноважень обов»язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення, котре б повністю нівелювати правові наслідки, створені неправомірним рішенням.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат підлягає за правилами ст.ст.132-143 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 15.11.2024р. №6574/20-40-24-03-06.
Зобов»язати Головне управління ДПС у Харківській області поновити з 01.10.2024 року реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку шляхом включення до Реєстру платників єдиного податку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 46; код - 43983495) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 2.422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) у якості компенсації витрат на сплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко