Справа №500/729/25
20 березня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі 56842 гривні 03 копійки нарахованої за період з 15 травня 2023 року по 31 травня 2024 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 56842 гривні 03 копійки нарахованої за період з 15 травня 2023 року по 31 травня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 15.05.2023 йому на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №500/7513/23, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначено пенсію за віком відповідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В результаті проведених нарахувань за рішенням суду за період з 15.05.2023 по 31.05.2024 виникла заборгованість по виплаті пенсії в сумі 56842 гривні 03 копійки, яка станом на дату подання даного позову не погашена.
Ухвалою суду 17.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 №21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.09.2009 за №897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 09.12.2021 №35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі №500/7513/23 набрало законної сили 02.05.2024. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Таким чином, виплата нарахованої згідно рішення суду доплати буде проведена після виділення коштів на ці витрати.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі №500/7513/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2023 про призначення з 15.05.2023 пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, зарахувавши ОСОБА_1 до страхового стажу періоди проходження військової служби з 10.11.2015 по 19.06.2016, з 04.07.2016 по 23.10.2016, з 06.03.2022 по 19.08.2022 із розрахунку один місяць служби за три місяці.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2024 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року в адміністративній справі №500/7513/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишено без змін.
19.09.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про виплату заборгованості пенсії в розмірі 56842,03 грн за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
Листом від 01.10.2024 №7721-7647/Д-02/8-1900/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі 500/7513/23 позивачу призначено пенсію за віком з 15.05.2023 відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". У результаті виконання рішення суду нарахована доплата за період з 15.03.2023 по 31.05.2024 в сумі 56842,03 грн.
Також зазначено, що черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі №500/7513/23 набрало законної сили 02.05.2024. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. Звернуто увагу, що на даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік не затверджений. Таким чином, виплата нарахованої згідно рішення суду доплати буде проведена після виділення коштів на ці витрати.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Підпунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).
Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено статтею 4 Закону №1058.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №1058 види пенсійного забезпечення, умови норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Стаття 5 Закону №1058 визначає сферу дії цього Закону.
Так, відповідно до частини першої статті 5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону №1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.
Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (частина перша статті 7 Закону №1058).
Таким чином, законодавчим актом, яким визначено умови виплати пенсії, (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено статтею 8 Закону №1058.
Виплата пенсії регламентована статтею 47 Закону №1058.
Частиною першою статті 47 Закону №1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Отже, право позивача на отримання пенсії гарантовано Конституцією України. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати (доходу) протягом трудової діяльності здійснювалося утримання страхових внесків (єдиного внеску) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні пенсійного віку та набуття необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу.
Статтею 46 Закону №1058 регламентує правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, відповідно до частини першої статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Підстави припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону №1058.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року)
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 46 Закону №1058 у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області визнає наявність заборгованості з виплати позивачу в розмірі 56842,03 грн за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
При цьому відповідач не довів наявність жодної, визначеної законом, підстави для не виплати позивачу пенсії за спірний період.
Виникнення заборгованості за період з 15.05.2023 по 31.05.2024 є наслідком протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за його заявою від від 15.05.2023.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не заперечує право позивача на отримання пенсії за період з 15.05.2023 по 31.05.2024 в сумі 56842,03 грн, однак в якості підстави для її невиплати покликається на відсутність коштів в бюджеті Пенсійного фонду України та зазначає, що пенсія за вказаний період буде виплачена після надходження додаткового фінансування з Державного бюджету України.
Суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у відсутності коштів для виплати заборгованості з пенсії, оскільки за усталено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Суханов та Ільченко проти України", №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі "Щокін проти України", №№23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Таким чином, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд зауважує, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які не підставі закону та/або іншого нормативного-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На відміну від бездіяльності, дія є активною поведінкою суб'єкта владних повноважень.
Отже, невиплата пенсії за своєю сутністю є бездіяльністю пенсійного органу.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії в розмірі 56842,03 грн нарахованої за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
Таким чином суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити виплату пенсії в розмірі 56842,03 грн нарахованої за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка полягає яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії в розмірі 56842,03 грн нарахованої за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 56842,03 грн нарахованої за період з 15.05.2023 по 31.05.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 20 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (.місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мартиць О.І.