Справа № 500/434/25
20 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 191950024874 від 12.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу роботи, а саме 31 року та необхідних документів, які підтверджують наявність загального стажу роботи;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2024 із зарахуванням наявного трудового стажу у період її роботи з 02.08.1985 по 07.08.1990 в Каланчацькій харчосмаковій фабриці та 08.08.1990 по 22.02.1999 в орендованому підприємстві Каланчацька харчосмакова фабрика, що складає 13 років 6 місяців та 21 день на підставі заяви від 06.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 191950024874 від 12.11.2024 відмовлено позивачу в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, до якого не зараховано період трудової діяльності з 02.08.1985 по 07.08.1990 в Каланчацькій харчосмаковій фабриці та з 08.08.1990 по 22.02.1999 в орендованому підприємстві Каланчацька харчосмакова фабрика, оскільки записи про звільнення не завірено підписами відповідальних осіб.
Беручи до уваги те, що факт роботи ОСОБА_1 підтверджується відомостями трудової книжки та архівною довідкою, де були допущенні помилки у написанні по батькові, та факт належності яких встановлено судовим рішенням, позивач вважає відмову в призначені пенсії протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 06.11.2024 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняло рішення №191950024874 від 12.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивачки не можуть бути зараховані періоди з 02.08.1985 по 07.08.1990; з 08.08.1990 по 22.02.1999, оскільки записи про звільнення не завірено підписами відповідальних осіб. Таким чином, у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсії по віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що після реєстрації звернення (заяви) від ОСОБА_1 про призначення пенсії, було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.11.2024 № 191950024874 було розглянуто заяву ОСОБА_1 , яким було відмовлено в призначені пенсії, оскільки вона не набула необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 02.08.1985 по 07.08.1990, з 08.08.1990 по 22.02.1999, оскільки записи про звільнення не завірено підписами відповідальних осіб. Для зарахування періодів роботи за трудовою книжкою необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Таким чином, у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії по віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У відповіді на відзив позивач відзначив, що в наданій трудовій книжці чітко стоять дати та підстави прийняття на роботу та звільнення, та дані особи яка вчинила запис. Як вже зазначалось тягар ведення трудових книжок не повинен покладатись на позивача. Вважає, що трудова книжка позивача містить записи, що підтверджують період виконуваної роботи, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені печаткою підприємства, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає сумніву. Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 09.11.1982 протягом трудової діяльності працювала на різних посадах.
06.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 191950024874 від 12.11.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу - 60 років. Страховий стаж позивача - 22 роки 09 місяців 06 днів.
За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 02.08.1985 по 07.08.1990 та з 08.08.1990 по 22.02.1999, оскільки записи про звільнення не завірено підписами відповідальних осіб. Для зарахування періодів роботи за трудовою книжкою необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій, рішення відповідачів на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із ч.3 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
За змістом ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Згідно з п.2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів(паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки № НОМЕР_2 від 12.11.2024 слідує періодом трудової діяльності ОСОБА_1 з 02.08.1985 по 07.08.1990 в Каланчацькій харчосмаковій фабриці та з 08.08.1990 по 18.07.2002 в орендованому підприємстві Каланчацька харчосмакова фабрика.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у рішенні № 191950024874 від 12.11.2024 послалось на те, що страховий стаж позивача становить 22 роки 09 місяців 06 днів, до якого не враховано періоди роботи за трудовою книжкою з 02.08.1985 по 07.08.1990 та з 08.08.1990 по 22.02.1999, оскільки записи про звільнення не завірено підписами відповідальних осіб.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у довідці.
Не завірення підписами відповідальних осіб записів про звільнення у трудовій книжці позивача не може бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, архівній довідці.
Разом з тим, суд звертає увагу, що при прийнятті рішення № 191950024874 від 12.11.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком, Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не володіло довідками товариства з обмеженою відповідальністю "Каланчацька харчосмакова фабрика" від 17.01.2025 №2 та №3. Вказані довідки, датовані 17.01.2025, при зверненні 06.11.2024 із заявою про призначення пенсії позивачем не були подані та відсутні в матеріалах його пенсійної справи № 191950024874.
Водночас, періоди роботи з 02.08.1985 по 01.02.1987, з 23.02.1995 по 22.02.1999, що входять в заявлені в позовних вимогах періоди до зарахування, зараховано відповідачем самостійно, про що свідчить розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 , а тому не є спірними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період її роботи з 02.02.1987 по 22.02.1995, оскільки такий відповідає записам в її трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у записах в трудовій книжці, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 191950024874 від 12.11.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині незарахування вказаного періоду критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Як передбачено п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для задоволення щодо нього позовних вимог.
Відтак з урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, для реалізації ним у повній мірі гарантованого Конституцією України права на належне пенсійне забезпечення, порушеного протиправною відмовою відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст.9 КАС України та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу період з 02.02.1987 по 22.02.1995, та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позов підлягає до задоволення частково, то суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору розмірі 605,60 грн. згідно з квитанцією № 0.0.4158429169.1 від 27.01.2025 на суму 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області № 191950024874 від 12.11.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.11.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до її страхового стажу період з 02.02.1987 по 22.02.1995, та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров.Андрія Саєнка, 10, м.Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ: 22933548).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мандзій О.П.