ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" березня 2025 р. справа № 300/1095/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Могили А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 21303,17 грн.,-
Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області звернулося в суд із позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 21303,17 грн.
Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача заборгованості перед бюджетом в загальному розмірі 21303,17 грн., яка виникла внаслідок несплати узгодженої суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, військового збору та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Враховуючи те, що у встановлений законом строк та ігноруючи податкову вимогу, надіслану відповідачу, сума податкового боргу добровільно не сплачена, позивач просить позов задовольнити повністю та стягнути дану заборгованість.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем ухвала про відкриття провадження, котра направлялася судом двічі, не отримана з незалежних від суду причин, що підтверджується довідкою Укрпошти із відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою". Вказана ухвала суду, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України, направлена на адресу місця проживання відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Таким чином, враховуючи, що вказана ухвала направлялася поштовим відправленням із відміткою "судова повістка", ця ухвала вважається врученою належним чином.
Ухвалу про відкриття провадження судом 21.02.2025 та 04.03.2025 також надіслано на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначену відповідачем в податкових деклараціях (а.с.27,37).
Про розгляд даної справи фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повідомлено в телефонному режимі, що підтверджується телефонограмою від 04.03.2025 (а.с.30).
Окрім цього судом, відповідно до частини 1 статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України, 04.03.2025 на офіційному сайті Судової влади України, веб-сторінці Івано-Франківського окружного адміністративного суду, опубліковано оголошення про розгляд даної справи (а.с.36).
Таким чином, судом вчинено усі можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд даної адміністративної справи.
У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи від відповідача до суду не надходило.
В підсумку, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, розглянувши відповідно до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 05.02.2022 здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.10-11,29).
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок адміністрування податків і зборів визначають положення Податкового кодексу України.
При вирішенні даного спору судом застосовані нормативно - правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що за приписами статті 36 Кодексу є податковим обов'язком.
Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.2 статті 36 Податкового кодексу України).
Підстави припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3 статті 37 Податкового кодексу України. Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 38.2 статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Що стосується заборгованості з податку на доходи фізичних осіб, військового збору що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування.
Згідно з підпунктом 9.1.2 пункту 9.1 статті 9, підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на доходи фізичних осіб віднесений до загальнодержавних податків і зборів.
Платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов'язання; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент (пункт 162.1 статті 162 Податкового кодексу України).
Відповідач за приписами пункту 15.1 статті 15 та підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України являється платником податку на доходи фізичних осіб і військового збору та несе обов'язок по сплаті податків та зборів у строки та розмірах встановлених цим Кодексом.
Відповідно до абзаців 1,2 пункту 164.1 статті 164 Кодексу базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
В підпункті 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Приписами підпункту 1.5 цього пункту передбачено, що відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу (підпункт 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України).
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків і зборів зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Приписами пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпунктів "в", "е" пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Кодексу таке подання є обов'язковим. На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку; своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (пункт 179.1 статті 179 Податкового кодексу України).
Так, згідно з пунктом 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.
Судом встановлено, що 27.04.2023 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до контролюючого органу подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік, а 27.04.2024 декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, у яких визначила суму податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року: з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9004,85 грн. за 2022 рік та 8567,79 грн. за 2023 рік, з військового збору 750,40 грн. за 2022 рік та 713,98 грн. за 2023 рік (а.с.12-13).
Відповідно до пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно визначене грошове зобов'язання відповідача з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, зазначене нею в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2022-2023 роки, є узгодженими з дня подання таких декларацій.
Однак, у спірному випадку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не здійснила сплату узгодженого податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 17572,64 грн. та військового збору 1464,38 грн., що утворило борг у вказаних сумах.
Що стосується заборгованості по акцизному податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Відповідно до пп.212.1.11 п.212.1 ст.212 Податкового кодексу України платником акцизного податку, зокрема, є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів (крім тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах).
В силу вимог ст.212 Податкового кодексу України, відповідач являється платником акцизного податку.
Згідно з п.49.2-1 ст.49 Податкового кодексу України платники, визначені підпунктом 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу, а також інші платники акцизного податку, які мають діючі ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, зобов'язані за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді.
Складення та подання декларації з акцизного податку врегульовано ст.223 Податкового кодексу України, пунктом 223.1 якої передбачено, що базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до контролюючого органу подано декларації з акцизного податку, зокрема:
-16.10.2024, в якій визначено суму акцизного податку 829 грн., з урахуванням переплати, сума податку становить 824,15 грн.;
-14.11.2024, в якій визначено суму акцизного податку 783 грн.,
-16.12.2024, в якій визначено суму акцизного податку 659 грн. (а.с.14-19).
Суд приходить до висновку, що самостійно визначене грошове зобов'язання відповідача з акцизного податку за звітні періоди, зазначені нею у податкових деклараціях в загальній сумі 2266,15грн., є узгодженими з дня подання таких декларацій.
Відповідно до пп.222.1.1 п.222.1 ст.222 Податкового кодексу України суми податку перераховуються до бюджету платниками акцизного податку протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.
Однак, відповідачем не сплачено самостійно задекларований акцизний податок з реалізації суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну 2266,15 грн., що утворило борг в цій сумі.
У разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (абзац 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України).
Пунктом 59.5 статті 59 цього Кодексу встановлено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
На виконання вимог абзацу 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, контролюючим органом відповідачу надіслана податкова вимога форми "Ф" від 17.10.2023 за № 0006450-1305-0919, згідно з якою станом на 16.10.2023 податковий борг відповідача становив 13312,79 грн. (а.с.8).
Відповідачем вимога не отримана та повернута до контролюючого органу із відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с.9).
На підставі статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що направлена податкова вимога є врученою відповідачу.
На час розгляду справи податкова вимога неоскаржена та невідкликана.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сума узгодженого грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, військового збору та акцизного податку, в розмірі 21303,17 грн. є податковим боргом відповідача, який нею не сплачено.
Податковий борг відповідача підтверджується також довідкою про борг від 10.02.2025 та зворотнім боком облікової картки платника податків (а.с.6, 20-22).
Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язана погасити податковий борг в загальній сумі 21303,17 грн. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, даний обов'язок забезпечується статтею 67 Конституції України.
Разом з тим, згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому, питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом даного позову, відповідне зобов'язання не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.
Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Відповідно до статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 21303,17 грн. є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід бюджету податковий борг в сумі 21303 (двадцять одна тисяча триста три) грн. 17 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.