21 березня 2025 року Справа № 280/191/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 збройних сил України Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_4 збройних сил України Міністерства оборони України (далі - відповідач - 2), в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 збройних сил України Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у звільненні з військової служби відповідно підпункту «г», пункту 3, частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 збройних сил України Міністерства оборони України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби відповідно підпункту «г», пункту 3, частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачі безпідставно відмовляють у звільненні та не приймають до уваги, що мати позивача є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК. Інших документів, на підтвердження вказаних обставин чинним законодавством не передбачено. Відповідачі неправомірно вказують на те, що для звільнення не вистачає підтверджуючих документів. Позивач просить позов задовольнити.
20 січня 2025 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви, зокрема, до суду подано докази на підтвердження факту сплати судового збору за звернення до суду із позовом по даній справі, уточнену позовну заяву, з урахуванням якої заявлено позовні вимоги до обох відповідачів по справі, подано клопотання про поновлення процесуального строку, а також подано заяву про залучення Міністерства оборони України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 24 січня 2025 року визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/191/25, поновлено йому такий строк, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Також, вказаною ухвалою судді позивачу у відмовлено задоволенні клопотання представника позивача про залучення Міністерства оборони України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а також витребувано від відповідачів матеріали звернення позивача із заявою про звільнення з військової служби відповідно підпункту «г», пункту 3, частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що слугували підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного в даній справі рішення про відмову у такому звільненні.
06 лютого 2025 року представником Військової частини НОМЕР_2 до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано наступне. Військовою частиною НОМЕР_2 передано погоджений комплект документів солдата ОСОБА_1 для подальшої реалізації права на звільнення до військової частини НОМЕР_4 . Згідно відповіді посадових осіб НОМЕР_4 реалізація права на звільнення не погоджено із посиланням на норми законодавства, на що солдату ОСОБА_1 уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_2 роз'яснено щодо документів, які необхідно додати для реалізації його права на звільнення, зокрема, вказано про необхідність надання Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у зв'язку із чим позивачем подано рапорт на відпустку за сімейними обставинами для вирішення питання щодо збору документів. Після надання рапорту з повним пакетом документів солдатом ОСОБА_1 керівництвом Військової частини НОМЕР_2 буде подано пакет документів для подальшої реалізації права на звільнення до військової частини НОМЕР_4 . Станом на дату подання до суду відзиву на позов, позивачем необхідного пакету документів не надано, що свідчить про відсутність протиправних дій з боку відповідача по відношенню до позивача. У задоволенні позову просить відмовити.
10 лютого 2025 року представником Військової частини НОМЕР_4 до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» разом із витребуваними документами подано відзив на позову, у якому останній акцентує увагу суду на тому, що наданий позивачем разом із рапортом пакет документів не відповідає вимогам Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки з урахуванням пункту 28 пункту 5 додатку 19 до неї у позивача є обов'язок надати до рапорту про звільнення з військової служби акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак, такого Акту обстеження сімейного стану військовослужбовцем долучено не було, а відтак не доведено факту відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення (окрім позивача), які можуть здійснювати догляд за його матір'ю. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
11 лютого 2025 року представником позивача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якій вказано про надання позивачем до відповідача разом із рапортом на звільнення усіх документів, наявність яких вимагається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позовну заяву просить задовольнити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що відповідачем -1 у справі не (Військовою частиною НОМЕР_2 ) не спростовується.
Позивач, не бажаючи продовжувати військову службу, 21 жовтня 2024 року звернувся до відповідача -1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї першого ступеня споріднення (матір'ю ) , яка є особою з інвалідністю I, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вказаного рапорту позивач надав такі документи: копію паспорту; копію ІПН; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію паспорту, ІПН, копію пенсійного посвідчення, копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №308382; копію Довідки ВПО ОСОБА_2 , копію Довідки про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні (довідка про склад сім'ї) №43 від 10 червня 2024 року; копії нотаріальних заяв ОСОБА_2 від 26 червня 2024 року (зареєстрованої за №723), від 26 червня 2024 року (зареєстрованої за №725), від 01 серпня 2024 року (зареєстрованої за №1102); копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 03 липня 2024 року №00045798949; копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 03 липня 2024 року №00045814374; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 03 липня 2024 року №00045798543, листа - відповіді з адміністрації Салтівського району Харківської міської ради №1573/0/161-24 від 08 жовтня 2024 року.
Військовою частиною НОМЕР_2 передано погоджений рапорт з підтверджуючими документами солдата ОСОБА_1 для подальшої реалізації права на звільнення до Військової частини НОМЕР_4 .
26 жовтня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_4 одержано рапорт позивача, щодо його звільнення з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
28 жовтня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_4 командиру Військової частини НОМЕР_2 надано лист № 1559/9078 з питань звільнення ОСОБА_1 повідомлено, що позитивного рішення не прийнято, у зв'язку з відсутністю повного комплекту документів віизначеного пунктом 26 додатку 19 наказу МО України № 170 від 10 квітня 2009 року.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, №341/2022 від 17 травня 2022 року, №573/2022 від 12 серпня 2022 року, №757/2022 від 07 листопада 2022 року, №58/2023 від 06 лютого 2023 року, №254/2023 від 01 травня 2023 року, №451/2023 від 26 липня 2023 року, №734/2023 від 06 липня 2023 року, №49/2024 від 05 липня 2024 року, №271/2024 від 06 травня 2024 року, №469/2024 від 23 липня 2024 року, №740/2024 від 28 жовтня 2024 року строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
При цьому суд враховує, що, як свідчать обставини справи, позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність у члена сім'ї першого ступеня споріднення, статусу особи з інвалідністю I або II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, і при цьому, як зазначено у доданих документах до рапорту про звільнення з військової служби та у позовній заяві, позивач вказує, що є єдиним членом сім'ї першого ступеня споріднення з ОСОБА_2 .
Водночас відповідач - 2 відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки ним не подано акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, що свідчить про недоведеність того факту, що у ОСОБА_2 (особи, яка потребує постійного догляду) відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення (окрім позивача).
Суд зазначає, що у даній адміністративній справі не є спірними ті обставини, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є родичами першого ступеня споріднення (матір та син), а також те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, оскільки з 19 липня 2024 року є інвалідом першої групи довічно (загальне захворювання), що підтверджується довідкою до Акта МСЕК Серії 12 ААГ №308382, виданою 22 липня 2024 року (а.с. 77 зворотній бік).
Спірним питанням у даній справі є доведення (не доведення) позивачем відсутності в особи з інвалідністю І групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею, або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Перелік осіб які відносяться до членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення зокрема визначений у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 ПК України членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
На підтвердження відсутності родичів першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , позивач до рапорту додав: копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 , копію Довідки про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні(довідка про склад сім'ї) №43 від 10 червня 2024 року; копії Нотаріальних заяв ОСОБА_2 від 26 червня 2024 року (зареєстрованої за №723), від 26 червня 2024 року (зареєстрованої за №725), від 01 серпня 2024 року (зареєстрованої за №1102); Копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 03 липня 2024 року №00045798949; копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 03 липня 2024 року №00045814374; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 03 липня 2024 року №00045798543, листа - відповіді з адміністрації Салтівського району Харківської міської ради №1573/0/161-24 від 08 жовтня 2024 року.
Однак, на переконання суду, вищевказані документи посвідчують певні юридичні факти, однак не в повній мірі підтверджують відсутність в особи з інвалідністю І групи ( ОСОБА_2 ) інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею, або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Cтаттею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Зокрема, позивачем до рапорту не додано документів на підтвердження наявності (або відсутності) в особи, яка потребує постійного стороннього догляду ОСОБА_2 батьків, інших дітей, рідних братів та сестер, онуків, які згідно з законодавством є членами сім'ї першого та другого ступеня споріднення і також (за їх наявності) могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Відомості про те, що ОСОБА_1 є єдиним сином ОСОБА_2 також не підтверджені належними та допустимими доказами і базуються лише на свідченнях позивача та його матері.
У вказаному контексті, суд критично оцінює нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 , про відсутність у неї інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, оскільки відповідно до частини 3 статті 78 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
У пункті 6.2. глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5 також зазначається, що нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
Відповідно до частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до 1.3 розділу I Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 24 липня 2008 року № 1269/5 на запити фізичних осіб та державних органів, органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб), а також шляхом безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, нотаріусів до Реєстру у випадках, передбачених законом, з Реєстру видаються (отримуються) такі форми витягів:
а) витяг з Реєстру, що містить окремі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису;
б) повний витяг з Реєстру, що містить усі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису.
Зважаючи на вищевикладене, посилання представника позивача на нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 про відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення заявниці як на доказ - є помилковим та неналежним у розумінні статті 74 КАС України.
Окрім того, Додатком 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Відповідно до статті 26 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я: один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З аналізу вказаної норми вбачається, що необхідний перелік документів повинен бути повним та достатнім для встановлення наявності чи відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості з метою вирішення питання наявності правових підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд також вказує на те, що для звільнення з військової служби за вищевказаною підставою військовослужбовцю до рапорту в обов'язковому порядку необхідно надати акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Представниками сторін не заперечується та обставина, що акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за ОСОБА_2 , затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивачем до рапорту про звільнення не долучено.
Отже, дослідивши додані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що його мати ОСОБА_2 (як особа з інвалідністю І групи, яка потребує постійного догляду) не має інших, окрім позивача, членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею, або ж що такі інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на встановлені обставини справи та вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідача - 2 у звільненні позивача з військової служби.
У даних спірних відносинах Військова частина НОМЕР_2 та Військова частина НОМЕР_4 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів підставності заявлених вимог. Натомість відповідачами доведено, що у спірних відносинах вони діяли обґрунтовано та правомірно, тому позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи що суд відмовив у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 74 -76, 139, 243 - 246, 262 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 березня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов