21 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/6836/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), яка полягають у застосуванні при обчисленні в період з 12 грудня 2022 року по 13 лютого 2024 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року в період з 12 грудня 2022 року по 13 лютого 2024 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні із урахуванням раніше виплачених сум.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач установив та виплачував грошове забезпечення у спірний період з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні у значно меншому розмірі.
Ухвалами Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/35573/23.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
01 травня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити, оскільки на момент проведення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704) передбачав використання такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. Оскільки жодних змін після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 до зазначеного пункту Урядом не внесено, правові підстави для проведення розрахунку грошового забезпечення із використанням розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня календарного року, на переконання відповідача, відсутні. Також наголошує на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
До суду надійшли заява про зменшення та уточнення позовних вимог, у якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягають у застосуванні при обчисленні в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання провести перерахунок грошового забезпечення, обчисленого із використанням такої розрахункової величини, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня календарного року в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток із урахуванням раніше виплачених сум.
З огляду на подання позивачем заяв про зменшення та уточнення позовних вимог суд приходить до висновку про те, що обставини, які зумовлювали зупинення провадження у справі відпали, що обумовило постановлення 21 березня 2025 року ухвали про поновлення провадження у справі.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_1 з 12 грудня 2022 року по 13 лютого 2024 року.
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 лютого 2024 року №46 позивач був виключений зі списків особового складу. Також згідно названого наказу позивачу проведено виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 та 2024 роки, відпустку як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 роки та грошової допомоги при звільненні.
Позивач звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про суми виплаченого грошового забезпечення, однак відповідь на запит не отримав.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії довідки щодо додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 12 грудня 2022 року по 13 лютого 2024 року виплата грошової допомоги на оздоровлення проведена у квітні 2023 року та лютому 2024 року, а матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тільки у грудні 2022 року.
Позивач уважає, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, тому звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 5 цієї правової норми передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом позову у цій справі є перерахунок та доплату суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки, грошової допомоги при звільненні.
Суд також зауважує, що правова позиція стосовно необхідності застосування до правовідносин, які виникли з приводу отримання військовослужбовцем при звільненні усіх належних йому сум, положень статті 233 Кодексу законів про працю України, а не частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, як указує відповідач, висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Строки звернення до суду у трудових спорах встановлюються статею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини 2 названої правової норми із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виключений зі списків особового складу 13 лютого 2024 року.
Розглядувана позовна заява надійшла до суду 08 квітня 2024 року.
Наведені обставини свідчать, що позивач звернувся з позовом у межах тримісячного строку, визначеного частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Ураховуючи викладене, суд уважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду із цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Тим часом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає.
Відповідач не заперечує, що після 29 січня 2020 року продовжували нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином за період з 12 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі №240/1857/22, від 20 жовтня 2022 року у справі №240/5983/22.
Як убачається зі змісту прохальної частини позову, позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати йому в заниженому розмірі грошового забезпечення. Проте, бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомог на вирішення соціально-побутових питань, однак у зменшеному розмірі.
Ураховуючи наведене суд уважає, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання протиправними дій відповідача.
При цьому, суд указує, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується проведення нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні після 19 травня 2023 року, дати визначеної позивачем у заяві про зменшення позовних вимог, як такої, до якої спір заявлений до розгляду. Отже правові підстави для задоволення позову у відповідній частині відсутні.
З огляду на наведене, з урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання В/ч НОМЕР_1 здійснити з 12 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року включно перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення у 2023 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум.
Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 12 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення у 2023 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 12 грудня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення у 2023 році, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IХ станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
21.03.25