Рішення від 21.03.2025 по справі 240/30541/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/30541/23

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області щодо відмови у наданні статусу інваліда війни;

- зобов'язати відповідача надати статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що є особою з інвалідністю 2 групи, внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС. У період з 01.08.1987 по 31.12.1988 приймав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Управління будівництвом № 605, та у подальшому з 01.01.1988 року по 31.03.1990 року у складі комплексної експедиції ім. Курчатова, отримав захворювання, пов'язане з виконанням відповідних робіт, та інвалідність. З метою отримання статусу «інваліда війни», у відповідності до вимог ч.2 ст. 7 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звернувся із відповідною заявою до відповідача. Проте відповідач відмовив у встановленні вказаного статусу і видачі відповідного посвідчення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позов відповідач просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що позивачем не представлено належних документів, підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни немає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 22.08.2019.

З довідки МСЕК серії 12 ААА за № 919904 вбачається, ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності з 07.09.2017, причина інвалідності захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Наказом заступника начальника Управління будівництвом №605 від 31.07.1987 №795-лс прийнято ОСОБА_1 водієм автомобіля 3 класу.

Наказом Управління будівництвом №605 від 31.12.1987 №1564-лс ОСОБА_1 переведено до Комплексної експедиції ім. Курчатова.

Наказом Комплексної експедиції ім. Курчатова від 04.01.1988 №14 лс ОСОБА_1 прийнято в порядку переводу до Комплексної експедиції ім. Курчатова.

Вказане підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Відповідно до довідки Інституту проблем безпеки атомних електростанцій №137 від 21.08.2013 ОСОБА_1 брав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії в період з 01.08.1987 по 31.03.1990.

Вказане підтверджується також відповіддю Інституту проблем безпеки атомних електростанцій від 14.06.2021 №09.06/346, де зазначено, що ОСОБА_1 дійсно приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 01.08.1987 по 31.12.1987 в складі Управління будівництвом №605, та з 01.01.1987 по 31.03.1990 в складі Комплексної експедиції ім. Курчатова.

З метою отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», у відповідності до вимог ч.2 ст. 7 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 08.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Житомирської районної військової адміністрації.

У подальшому 12.06.2023 року та 28.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Житомирської районної військової адміністрації із заявою про отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни».

Житомирська районна військова адміністрація листами від 10.0.2023 №К-977/14, від 08.08.2023 №К/1210/14, від 09.10.2023 №К/1517/14 зазначила, що не представлено належних документів, підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни немає.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

При цьому, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни поширено на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №1770-IV від 15.06.2004 року.

З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до такої категорії осіб законодавець запропонував віднести малочисельну категорію ліквідаторів (1300 осіб), які з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС разом з особами, мобілізованими військоматами, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Цими загонами проводилися такі роботи: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивація доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробка техніки на пунктах дезактивації, доставка дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань.

Слід також наголосити, що Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 01.08.1987 року по 31.12.1988 року я перебував приймав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Управління будівництвом № 605, та у подальшому з 01.01.1988 року по 31.03.1990 року у складі комплексної експедиції ім. Курчатова. Наведені обставини підтверджуються довідкою Інституту проблем безпеки атомних електростанцій №137 від 21.08.2013, листом Інституту проблем безпеки атомних електростанцій від 14.06.2021 №09.06/346, наказами про призначення та перевід ОСОБА_1 , запсами трудової книжки, маршрутним листом учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довідками про отримані дози опромінення від 05.12.2001 №344, №136 від 21.08.2013.

Також встановлено, що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №919904.

Тобто, з матеріалів справи встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд звертає увагу, що вище зазначені довідки не є належним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки така інформація в них не відображена.

Суд оцінюючи доводи позивача про те, що цивільна оборона організовувалася в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувалися громадяни СРСР, зокрема чоловіки у віці від 16 до 60 років, а отже позивач був залучений до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, виходить з наступного.

Створення цивільної оборони для виконання заходів по ліквідації аварії не означає, що до її складу автоматично залучалися усі працівники підприємств, оскільки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь також й інші формування, які створювалися в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони.

Суд зазначає, що факт безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони є істотним, оскільки у іншому випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Надані позивачем документи, не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №810/4287/18.

Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Зважаючи, що судом не встановлено підстав для задоволення основної вимоги про визнання протиправними дій Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області щодо відмови у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то і вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, як похідна, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та вимог позову позивачем до суду не надано.

Отже, позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач був звільненим від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Житомирської районної військової адміністрації Житомирської області (вул. Лесі Українки, 1,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04053476) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

21.03.25

Попередній документ
126029719
Наступний документ
126029721
Інформація про рішення:
№ рішення: 126029720
№ справи: 240/30541/23
Дата рішення: 21.03.2025
Дата публікації: 24.03.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто у апеляційній інстанції (28.11.2025)
Дата надходження: 25.10.2023
Предмет позову: визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії