21 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/22649/24
категорія 113070200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Рім-Богдан" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову № 088529 від 08.10.2024 року Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про стягнення з Приватного підприємства «РІМ-БОГДАН» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що акт перевірки № АР 069822 від 02.09.2024, за відсутності на ньому підпису посадової особи, яка зазначена у вступній частині акта як така, що проводила перевірку позивача, є неналежно оформленим, а тому не може вважатись законною підставою для прийняття оскаржуваної у даній справі постанови №088529 від 08.10.2024 р., прийнятої на його основі.
Ухвалою від 22.11.2024 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки під час надання послуг з регулярних пасажирських перевезень за маршрутом «Бердичів-Малин» протяжністю 145 км у водія на момент проведення перевірки був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ, який передбачено статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт»; листом від 13.09.2024 № 80230/26/24-24 позивача було запрошено для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення, на розгляд справи про порушення представник позивача не з'явився
Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити та зазначив, що якщо автобус взагалі не обладнаний тахографом, то постанова тим більше є незаконною; у відзиві відповідач заявляє, що транспортний засіб Volkswagen д.н. НОМЕР_1 , яким здійснювалося перевезення на момент проведення перевірки, не обладнаний тахографом, зважаючи на це, у водія цього транспортного засобу не міг зберігатися протокол перевірки та адаптації тахографа (за здоровим глуздом, не може існувати протокол перевірки неіснуючого тахографа).
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, де вказав, що посилання позивача на наявність індивідуальної контрольної книжки водія є недоречним, оскільки індивідуальна контрольна книжка водія є належним документом виключно у разі відсутності обов'язку встановлення тахографа. До того ж ані на момент перевірки, ані на розгляд справи про порушення законодавства та суду, вказана контрольна книжка надана не була. Таким чином, оскільки в даному випадку транспортний засіб, що належить Позивачу і яким здійснювалося перевезення пасажирів, використовується для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, то останній повинен бути обладнаний контрольним пристроєм - тахографом.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Полтавській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт № 069822 від 02.09.2024 (а.с. 10), яким під час перевірки транспортного засобу Volkswagen ( НОМЕР_1 ), що належить ПП "Рім-Богдан", виявлено порушення ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт, а саме відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Листом від 13.09.2024, отриманого 27.09.2024, ПП "Рім-Богдан" повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про порушення.
За результатами розгляду акту від № 069822 від 02.09.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №088529 від 08.10.2024 у розмірі 17000,00 грн (а.с. 12).
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Частиною 1 статті 18 Закону № 2344-III передбачено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Згідно з частиною другою статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 39 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Отже, перелік документів, наведений у статті 39 Закону № 2344-III не є вичерпним.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення № 340.
Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, який керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Згідно з визначенням, яке міститься у Положенні № 340, тахограф - це контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.
Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
В той же час ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Судом встановлено, що всупереч вимогам пункту 6.3. Положення №340 під час перевірки транспортного засобу у водія була відсутня оформлена індивідуальна контрольна книжка, що не заперечувалось позивачем.
Отже, в спірних правовідносинах перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування відповідно до вимог Положення № 340.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Суд наголошує, що Законом № 2344-ІІІ не передбачено винятків у частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов'язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час запровадження особливого правового режиму воєнного стану.
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи, що позивач як перевізник не дотримався обов'язку забезпечення водія відповідною документацією на перевезення пасажирів, зокрема, індивідуальною контрольною книжкою чи копією графіку змінності водіїв, суд приходить до висновку про правомірність накладення на нього адміністративно-господарського штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 200/7080/23.
Щодо відсутності підпису посадової особи на акті перевірки, суд зазначає наступне.
Виходячи з закріплених у законі вимог до змісту акта, складеного контролюючим органом за результатами проведеного ним заходу державного контролю за дотриманням законодавства у відповідній сфері суспільних відносин, такий документ відображає встановлені під час перевірки обставини, зокрема стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
Закон не передбачає можливості зазначення у акті перевірки яких - небудь вимог до суб'єкта господарювання, у тому числі щодо усунення ним виявлених перевіркою порушень тощо, або застосування інших, обов'язкових до виконання заходів, спрямованих на усунення відповідних порушень чи їх наслідків.
Тож наведене засвідчує, що акт перевірки насамперед слугує засобом (інструментом) фіксації результатів відповідного заходу контролю, офіційного оформлення встановлених перевіркою обставин, виявлених порушень законодавства у відповідній сфері суспільних відносин, їх детального опису. Такий документ безпосередньо не створює для суб'єкта господарювання, відносно якого здійснювався захід державного контролю, жодних юридичних наслідків, додаткових обов'язків, не призводить до зміни чи припинення прав такого суб'єкта тощо. Він використовується контролюючим органом як доказове джерело інформації, зокрема під час складання відповідних розпорядчих документів.
Такий підхід щодо застосування норм права, якими регламентовані питання оформлення результатів заходів державного нагляду (контролю), відповідає правовим позиціям, висловленим Верховним Судом у постанові від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19.
У вищезгаданій постанові Верховного Суду судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду також зазначала про те, що акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання, й не є обов'язковим рішенням суб'єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати, зокрема з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб'єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом.
У цій же постанові містяться правові позиції про те, що обов'язкові рішення суб'єкта владних повноважень мають відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які не можуть поширюватися на акт перевірки.
Окрім цього підкреслено, що чинне законодавство не встановлює такий наслідок відсутності в акті перевірки підпису одного з перевіряючих контролюючого органу, як його нечинність, недійсність. Зазначена вада акта не робить автоматично протиправними рішення контролюючого органу, що прийняті на підставі такого акта.
Звернута увага на те, що акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Верховний Суд також зауважував, що саме собою порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов'язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування відповідного рішення, прийнятого на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.
Тому зроблено висновок про те, що відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.
При цьому в постанові Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19 здійснено відступ від висновку щодо застосування норм права, викладеного раніше у постанові від 3 грудня 2019 року у справі № 1440/1965/18, про те, що акт перевірки, не підписаний хоча б однією із посадових осіб контролюючого органу, що вказана в акті, є нечинним і на його підставі не можуть прийматися рішення (у тій справі про нарахування платнику податків податкових зобов'язань). Відзначено, що здійснений відступ стосується усіх постанов Верховного Суду, у яких застосовані вищенаведені правові позиції.
Незважаючи на те, що висловлені у постанові Верховного Суду від 3 грудня 2019 року у справі № 1440/1965/18 правові позиції стосувались застосування норм податкового законодавства, колегія суддів не вбачає перешкод для поширення цих позицій і на правовідносини, у яких виник спір у справі, що розглядається, оскільки вони не суперечать правовій регламентації цих відносин і охоплюють загальні аспекти здійснення державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності.
З огляду на визначену нормами закону та висновками Верховного Суду щодо їх застосування юридичну природу акту перевірки, характер його спрямування, роль і призначення вказаного документа у процедурі проведення заходів державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності, колегія суддів вважає, що предметом доказування у цій справі, поряд з іншими обставинами, повинні охоплюватись й обставини стосовно доведення і підтвердження або спростування у встановленому процесуальним законом порядку встановлених під час перевірки фактів та відомостей, які відображені в акті перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2024 у справі № 160/9951/21.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову Приватного підприємства "Рім-Богдан" (вул. Транспортна, 8, м. Житомир, 10001, номер 32265413) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, 9, м. Київ, 03150, код 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк