21 березня 2025 рокуСправа №160/24442/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпровської районної ради Дніпропетровської області до Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024р., -
09.09.2024р. через систему «Електронний суд» Дніпровська районна рада Дніпропетровської області звернулася з адміністративним позовом до Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваною постановою на нього було накладено штраф у сумі 24000 грн. за невиконання припису відповідача від 11.09.2023р. за яким було виявлено порушення вимог ст.116 КЗпП України в частині несвоєчасної виплати позивачем заробітної плати 14 звільненим працівникам позивача, заборгованість за якою склала 988 214,04 грн. Представник позивача у позові зазначив, що не погоджується із застосуванням вказаного штрафу, оскільки у ради відсутні кошти для забезпечення виплати заробітної плати вчасно. Позивач вважає, що його вина та умисел у несвоєчасній виплаті працівникам заробітної плати відсутні, так як, починаючи з 2021р. ним постійно вживаються заходи щодо звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Української асоціації районних та обласних рад, обласної ради, облдержадміністрації про допомогу щодо надання субвенцій та дотацій районному бюджету з метою надання позивачеві фінансової підтримки для своєчасної виплати заробітної плати працівникам районної ради, які залишилися не вирішеними, що призвело до виникнення вищезгаданої заборгованості. Також позивач вказує і на те, що оспорювана постанова була надіслана 19.08.2024р., в той час, як складена була 15.08.2024р., тобто, з порушенням строку, визначеного Порядком №509. За викладеного, позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за оспорюваною постановою відбулося за відсутності його умислу та носить характер створення додаткового тягаря і сприятиме лише додатковому фінансовому навантаженню та вчиненню нових правопорушень. У відповіді на відзив від 05.10.2024р. позивач зазначив про ті ж самі обставини та підстави, що і у позові, додатково просив врахувати приписи ч.6 ст.7 КАС України та висновки Верховного Суду, які були викладені у постанові від 21.08.2024р. по справі №462/7300/20 та з урахуванням того, що жодного умислу на вчинення правопорушення вимог законодавства України у позивача не було (а.с.1-5, 133-135).
Ухвалою суду від 18.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України з 17.10.2024р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності застосування штрафу за оспорюваною постановою з урахуванням обставин, викладених у позові, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.45).
Відповідач вищезазначену ухвалу суду та адміністративний позов отримав через систему «Електронний суд» у своєму електронному кабінеті 10.09.2024р. (адміністративний позов), 19.09.2024р. (ухвалу суду), що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа, які наявні у справі (а.с.48-49).
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, 27.09.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив адміністративний позов позивача залишити без задоволення посилаючись на те, що на підставі наказу від 04.09.2023р. №219/ПС-ЗК посадовими особами відповідача було проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки у позивача за результатами якої був складений акт №ПС/ДН/30248/0003 від 08.09.2023р. за яким встановлено, що за даними позивача на 01.09.2023р. у період з листопада-грудень 2021р. виплата заробітної плати працівникам проводилась з порушенням вимог ч.1 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону №108, зокрема, 14 працівникам позивача при звільненні в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України заробітна плата не виплачена при звільненні, заборгованість складає 955,8 тис. грн. Також внаслідок виявленого вище порушення 08.09.2023р. відносно голови Дніпровської районної ради ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення №ПС/ДН/30248/П/ПТ за ч.1 статті 41 КУпАП, під час складання якого від останнього будь-яких зауважень та доповнень не надходило. 11.09.2023р. був складений і припис за яким зобов'язано позивача усунути виявлені порушення у строк до 30.11.2023р. У подальшому, 04.04.2024р. відповідачем було проведено перевірку з питань виконання позивачем припису у період з 08.04.2024р. по 09.04.2024р. у ході якої було встановлено, що станом на 08.04.2024р. заборгованість із виплати заробітної плати перед 14 звільненими працівниками складає 988,2 тис. грн., тобто, вимоги припису від 11.09.2023р. виконані не були про що був складений акт від 09.04.2024р. №ПС/ДН/11740/0383, який був підписаний позивачем без зауважень. Надалі, рішенням відповідача від 22.07.2024р. було призначено розгляд справи про накладення штрафу на 15.08.2024р., позивач отримав лист-повідомлення про розгляд справи 31.07.2024р., проте, на розгляд справи не з'явився. А оскільки Дніпровською районною радою не було надано первинну бухгалтерську документацію, яка б підтверджувала факт виплати заробітної плати працівникам на момент звільнення, прийняття оспорюваної постанови про накладення на позивача штрафу у розмірі 24000 грн. за невиконання позивачем в повному обсязі припису на підставі абзацу 4 пункту 2 Порядку №509 вважає правомірним та обґрунтованим висновком відповідача (а.с.51-56).
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 21.03.2025р. у зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період грудень 2024р. - січень 2025р., з 06.03.2025р. по 14.03.2025р. та, як наслідок, об'єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 21.03.2025р. (а.с.199).
Таким чином, дана адміністративна справи вирішується 21.03.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
У період з 07.09.2023р. по 08.09.2023р. на підставі наказу від 04.09.2023р. №219/ПС-ЗК було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю в частині дотримання строків та першочерговості виплати заробітної плати у Дніпровській районній раді за результатами якої був складений акт від 08.09.2023р. №ПС/ДН/30248/0003, копія якого наявна у справі (а.с.58-70).
За змістом згаданого акту встановлено, що у ході проведення перевірки було виявлено, що за даними Дніпровської районної ради станом на 01.09.2023р. заборгованість з виплати заробітної плати перед 14 звільненими працівниками складає 955,8 тис. грн., чим порушено ч.1 ст.116 КЗпП України, ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.68).
У наведеному акті також зазначено, що при наявності заборгованості з виплати заробітної плати у період листопад-грудень 2021р. перед 14 звільненими працівниками роботодавцем вживаються всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, про що свідчать і копії відповідних звернень та відповідей на звернення позивача, наявних у справі (а.с.68-зворот, а.с.88-93).
08.09.2023р. о 15.30 год. посадовою особою відповідача відносно посадової особи позивача - голови Дніпровської районної ради ОСОБА_1 за порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, ч.5 ст.97 КЗпП України ч.3 ст.15 Закону №108 та ч.1 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме: заробітна плата працівникам позивача у період листопад-грудень 2021р. по теперішній час не виплачена, про що був складений Протокол про адміністративне правопорушення №ПС/ДН/30248/0003/П/ПТ згідно до ч.1 ст.41 КУпАП (а.с.106-107).
Також на підставі згаданого вище акту, 11.09.2023р. посадовою особою відповідача був складений Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПС/ДН/30248/0003/П/ОП зобов'язано голову Дніпровської районної ради Дніпровської області ОСОБА_1 усунути виявлені порушення в частині виплати заробітної плати працівникам підприємства у строк до 30.11.2023р., що підтверджується змістом копії наведеного припису(а.с.102-103).
На виконання вимог наведеного Припису, позивачем були направлені листи-звернення щодо виділення субвенцій на погашення заборгованості із заробітної плати, а саме: Прем'єр-Міністра України, головам обласної ради та облдержадміністрації, начальнику управління Державної казначейської служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області про що свідчить зміст копії листа позивача за вих. №16-223/0/2-23 від 29.11.2023р. «Про виконання припису» (а.с.88).
Надалі, у період з 08.04.2024р. по 09.04.2024р. на підставі наказу від 04.04.2024р. №123/ПС-ЗК було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) в частині перевірки виконання позивачем Припису №ПС/ДН/30248/0003/П/ОП від 11.09.2023р. за результатами якого був складений акт №ПС/ДН/11740/0383 від 09.04.2024р. (а.с.71-100).
За змістом акту від 09.04.2024р. згідно опису виявлених порушень перевіркою встановлено, що за даними Дніпровської районної ради станом на 08.04.2024р. заборгованість із виплати заробітної плати перед 14 звільненими працівниками складає 988,2 тис. грн., внаслідок чого порушено ч.1 ст.116 КЗпП України, ч.1 ст.10 Закону України №2136, а відповідно, посадовою особою відповідача зроблено висновок про те, що вимоги п.1 Припису від 11.09.2023р. не були виконані (а.с.80-81).
22.07.2024р. посадовою особою відповідача було прийнято Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ПС/ДН/11740/0383/СВ за яким розгляд справи про накладення штрафу за актом від 09.04.2024р. було призначено на 15.08.2024р. (а.с.108).
Зазначена копія Рішення від 22.07.2024р. засобами поштового зв'язку відповідачем була надіслана на адресу позивача листом «Про надання інформації» за №ПС/3.1/13262-24 від 23.07.2024р., які були отримані позивачем 31.07.2024р. згідно змісту копії поштового повідомлення (а.с.104-105-зворот).
На розгляд справи позивач свого представника не направив.
15.08.2024р. за результатами розгляду справи, уповноваженою особою відповідача була прийнята Постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС за змістом якої за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплату їх не в повному обсязі, на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 24000 грн. про що свідчить зміст копії наведеної постанови, наявної у справі (а.с.11-13,98-100).
Не погоджуючись із правомірністю прийняття згаданої вище Постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024р., позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 Державна служба з питань праці (далі - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сфері, зокрема, охорони праці, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Основними завданнями Держпраці є реалізація державної політики у сфері, зокрема, охорони праці, здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю.
У відповідності до вимог ст.ст.6,7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» здійснення державного нагляду (контролю) посадовими особами територіальних органів Держпраці проводиться у формі планових та позапланових перевірок суб'єктів господарювання на підставі відповідних наказів.
Посадові особи, які проводять такі перевірки, мають право складати акти про виявлені порушення, приписи та/або розпорядження, які є обов'язковими для виконання.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
А згідно з вимогами абзацу 4 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
В той же час, у відповідності до вимог приписів частин 1,2,3 та 4 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено наступне.
Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди, тощо) обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами - ч.1 ст.617 ЦК України.
Обставини непереборної сили (форс-мажору) мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Сертифікат ТПП не є єдиним доказом форс-мажорних обставин (постанова Верховного Суду від 07.06.2023р. у справі №906/540/22, постанова Верховного Суду від 13.09.2023р. у справі №910/7679/22.
Так, факти невиплати позивачем 14 звільненим працівникам за період листопад- грудень 2021р. станом на 08.04.2024р. заробітної плати у встановлені трудовим законодавством строки підтверджено матеріалами справи та не оспорюється позивачем.
Разом з тим, позивачем у позові та до позову додані копії документів, які свідчать про те, що те, що обставинами, які слугували порушенню строків виплати заробітної плати позивачем, були такі непереборні обставини як відсутність бюджетних коштів на рахунках позивача для виплати заробітної плати працівникам районної ради, у зв'язку із чим позивачем вживалися заходи по зверненню до Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування з метою виділення відповідних субвенцій для погашення заборгованості по заробітній платі перед працівниками позивача (а.с.16-зворот-39).
А отже, досліджуючи у даних правовідносинах обставини (причини) порушення позивачем та його посадовою особою - головою Дніпровської районної ради ОСОБА_1 строків виплати заробітної плати станом на 08.04.2024р. 14 звільненим працівникам позивача за період - листопад-грудень 2021р., суд виходить з наступного.
Як встановлено судом із матеріалів справи про дефіцит коштів, необхідних для функціонування Дніпровської районної ради, про необхідність виділення коштів на оплату праці з обласного бюджету, про надання субвенцій для погашення заборгованості з виплати заробітної плати перед працівниками районного ради, голова даної ради ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з 2021р. та у продовж 2022-2023 років, звертався до Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської обласної державної (військової) адміністрації, Президента України, Прем'єр-Міністра України, Верховної Ради України, Міністерства фінансів України, з відкритим листом до вказаних посадових осіб Держави, що підтверджується копіями таких звернень від 07.10.2021р. №01-22/680, №01-22/679,, від 05.11.2021р. №01-22/760, №01-22/761, №01-22/762, №01-22/758, №01-22/759, вих. №23-74/0/2-22 від 09.02.2022р., вих. №16-300/0/2-22 від 16.11.2022р., вих. №17-302/0/2-22 від 17.11.2022р., вих. №22-303/0/2-22 від 21.11.2022р., вих. №17-304/0/2-22 від 21.11.2022р., вих. №24-184/0/2-23 від 21.09.2023р., вих. №42-183/0/2-23 від 21.09.2023р., вих. №42-185/0/21-23 від 21.09.2023р., звернення до Дніпровської обласної ради, облдежрадміністрації б/н від 08.11.2023р., вих. №42-213/0/2-23 від 08.11.2023р., вих. №42-214/0/2-23 від 10.11.2023р., вих. №24-231/0/2-23 від 05.12.2023р. (а.с.16-21,29-39).
Зазначені звернення посадової особи позивача - голови Дніпровської районної ради Лещенка М.О. з боку наведених посадових осіб були скеровані до інших відомств, що підтверджується копіями відповідей на звернення позивача Офісу Президента України, Міністерства фінансів України та інших органів місцевого самоврядування (а.с.21-28,33).
Дане питання про виділення коштів Дніпровській районній раді для погашення заборгованості по заробітній платі фактично залишилося без належного реагування і станом на 08.04.2024р. (день проведення перевірки) не вирішене, оскільки на вказану дату у позивача існує заборгованість по виплаті заробітної плати, загальна сума якої складає 988214,04 грн. про що свідчить зміст оспорюваної постанови (а.с.98-100).
Наведені обставини щодо невиплати заробітної плати 14 звільненим працівникам позивачем з причин відсутності фінансування та дефіциту коштів у позивача на оплату праці, що спричинило виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати у позивача, вжиття посадовою особою позивача - головою районної ради ОСОБА_1 всіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушень вимог трудового законодавства, були встановлені і у ході перевірки посадовими особами відповідача у вересні 2023 року та у квітні 2024р. про що свідчать акти від 08.09.2023р. та від 09.04.2024р. (а.с.58-83).
Отже, із аналізу встановлених вище наведених обставин, слідує, що несвоєчасна виплата 14 звільненим працівникам позивача заробітної плати, мала місце через обставини непереборної сили, які не залежали ні від волі позивача, ні його керівника - голови районної ради ОСОБА_1 , а саме: через дефіцит та недостатність коштів (бюджетних асигнувань) на рахунках позивача для виплати заробітної плати працівникам позивача.
Зазначене безпідставно не було враховано відповідачем при прийнятті спірної постанови.
Виходячи із наведених встановлених судом обставин непереборної сили (дефіциту бюджетних асигнувань для виплати заробітної плати), суд приходить до висновку, що позивач та його посадова особа - голова Дніпровської районної ради ОСОБА_2 як роботодавець вжив всіх належних від нього заходів щодо недопущення порушення строків виплати заробітної плати 14 звільненим працівникам позивача, а відповідно, позивач має бути звільнений від відповідальності за порушення строків оплати праці виходячи з вимог ч.3 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Тому накладення посадовою особою відповідача за оспорюваною постановою на позивача штрафу у розмірі 24000 грн. за порушення строків виплати заробітної плати 14 звільненим працівникам на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України слід визнати протиправним, що є одною з підстав для скасування спірної постанови у судовому порядку.
Окрім того, при розгляді даної справи судом також було встановлено, що позивача фактично було притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, а саме: за не виплату 14 звільненим працівникам заробітної плати, позивача було притягнуто до відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 24000 грн. на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України; за невиплату 14 звільненим працівникам заробітної плати посадову особу позивача - голову районної ради ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності згідно до ст.41 КУпАП про що свідчить зміст оспорюваної постанови №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024р. та зміст Протоколу про адміністративне правопорушення №ПС/ДН/30248/0003/П/ПТ від 08.09.2023р. (а.с.98-100,106-107).
Так, за змістом ч.1 ст.41 КУпАП передбачено, що порушення встановлених термінів, зокрема, виплати заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із абзацом 4 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Тобто, із аналізу встановлених вище судом обставин та наведених приписів законодавства у їх сукупності слідує, що за змістом оспорюваної постанови та протоколу про адміністративне правопорушення, позивача (у тому числі, позивача в особі його керівника) було притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те ж саме правопорушення двічі.
Разом з тим, статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулось за часом пізніше.
Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв'язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
При цьому, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У зазначеному рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
«1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
За наведених підстав, можна дійти висновку, що притягнення позивача в особі голови районної ради ОСОБА_1 до юридичної відповідальності за статтею 41 КУпАП слід пов'язувати саме із складанням відповідачем відносно нього протоколу від 08 вересня 2023 року.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем до позивача застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені частиною 2 статті 265КЗпП України шляхом прийняття постанови від 15.08.2024р. №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто, оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які його вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.
Такі правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 04 травня 2022 року по справі №697/2237/18, від 22 лютого 2022 року по справі №260/511/19 та від 01 червня 2022 року по справі №440/698/20, а також і від 26.06.2023р. у справі №200/4342/19-а, від 04.07.2023р. у справі №1140/2765/18.
Окрім того, і Об'єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи.
Така ж позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016р. у справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що статті 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дюблюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення.
Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ) покараний.».
Наведений висновок узгоджується і з правовим висновком Верховного Суду, який міститься у його постанові №200/4342/9-а від 26.06.2023р.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що, у даних правовідносинах, мало місце застосування відповідачем юридичної відповідальності до позивача у вигляді накладення штрафу за оспорюваною постановою за одне й те саме правопорушення (не виплату 14 звільненим працівникам позивача заробітної плати у строки, встановлені чинним трудовим законодавством у період листопад-грудень 2021р. станом на 08.09.2023р. та станом на 08.04.2024р.), двічі, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України та є обґрунтованими підставами для визнання такої постанови протиправною та її скасування.
У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем у відзиві на позов та доданими до нього копіями документів не доведено належними, достатніми і допустимими доказами правомірність і законність прийняття оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом обставин щодо не виплати заробітної плати 14 звільненим працівникам не з вини позивача та його керівника (голови ради), а з причин, які не залежали від волі позивача - непереборних обставин, а саме: через дефіцит та недостатність бюджетних коштів на зазначені цілі, які, за зверненнями позивача, були залишені без належного реагування державними органами згідно відповідей на звернення позивача, аналізу вищенаведених чинних норм законодавства, які не спростовані відповідачем будь-якими іншими доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови, суд приходить до висновку, що відповідачем вказана оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу прийнята не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вимог вищенаведеного законодавства, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто, без дотримання критеріїв, визначених ч.2 ст.2 наведеного Кодексу.
Отже, відповідачем при прийнятті оскаржуваної вищенаведеної постанови про накладення штрафу були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання її протиправною та скасування.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз вказаної норми свідчить про те, що у разі задоволення позову судом, всі судові витрати понесені позивачем відшкодовуються позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суб'єкта владних повноважень.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. понесені позивачем згідно платіжної квитанції №2406-9905-2299-2814 від 09.09.2024р. (а.с.6).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Дніпровської районної ради Дніпропетровської області до Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ПС/ДН/11740/0383/СВ-ФС від 15.08.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (49064, м. Дніпро, вул. Коксохімічна, буд.1, код ЄДРПОУ 44729283) на користь Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (49038, м. Дніпро, вул. Князі Ярослава Мудрого, 42, ЄДРПОУ 25019325) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 00 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва