20 березня 2025 р.Справа №160/7038/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 6 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка виховує дитину віком до 18 років з тяжким захворюванням, якій не встановлено інвалідність;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункт 6 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення у порядку та у строки, визначені законодавством України, і з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
19.03.2025 заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, шляхом:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/7038/25 за позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що позивач з метою отримання відстрочки від призову на службу за мобілізацією 19.02.2025 року засобами поштового зв'язку направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки. Заява була одержана відповідачем 20.02.2025 року, проте, у строки встановлені законодавством розглянута не була. Крім цього, в електронному кабінеті додатку "Резерв+", мається інформація про порушення позивачем правил військового обліку. Позивач зазначає, що він, зателефонувавши на гарячу лінію Генерального штабу ЗСУ, дізнався, що 25.02.2025 року позивачу було сформовано повістку, за трек номером 0610233931783. Перевіривши інформацію на сайті ДП «Укрпошта» за трек номером 0610233931783, було виявлено що дана повістка була направлена не за адресою позивача. Тобто, на думку позивача, відповідач вчиняє дії, направленні на протиправне проведення мобілізації позивача, щоб не допустити або ускладнити виконання майбутнього рішення суду в даній справі, через що позивач вимушений просити суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/7038/25. Також позивач зазначив, що з огляду на додані ним документи до заяви про надання відстрочки та перелік документів передбачених Порядком (Додатком 5), можна дійти висновку про очевидність протиправної бездіяльності щодо прийняття рішення про надання відстрочки (або протиправність прийнятого рішення у відмові). Таким чином, у разі підтвердження за результатами розгляду справи факту виховання позивачем дитини до 18 років з тяжким захворюванням, тобто, у разі підтвердження права позивача на відстрочку, невжиття заходів забезпечення позову дійсно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже за час розгляду справи відповідач здійснить дії щодо призову на військового службу, відповідно у позивача зміниться правовий статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця, на якого не поширюється норма пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.
Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено підстав для необхідності виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відтак заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів ч. 1, 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 6 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Дії або рішення відповідача щодо призову та мобілізації позивача, останнім не оскаржуються, тому визначений позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо призову його на військову службу виходить за межі предмету спору.
Тобто, необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд не може погодитись з доводами заявника, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості відновлення порушеного права.
Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Так, предметом спору у цій справі є нерозгляд відповідачем заяви позивача про надання відстрочки.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з викладених у заяві про забезпечення позову мотивів, відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Таким чином, спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не пов'язаний з підставами та предметом адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Крім того, за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації.
З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд враховує, що обов'язок доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала відповідну заяву.
Натомість, позивач не надав доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
До того ж, відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Суддя Н.Є. Калугіна