17 лютого 2025 рокуСправа №160/32756/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Військової частини у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача та звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із наявністю дружини з інвалідністю II групи, при цьому рішенням відповідача було розглянуто вказаний рапорт позивача та відмовлено у його задоволенні, оскільки відсутні належні документи, що підтверджують дружина потребує стороннього догляду, яка є особою з інвалідністю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
18.12.2024 відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що за наслідками розгляду рапорту від 07.11.2024 не прийнято позитивного рішення на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Відповідач зазначає, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії через виключно високий ступінь здоров'я який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/0, затверджена наказом МОЗ України від 30.07.2012 №577). Ця норма стосується як людей І групи інвалідності категорії А, що фактично не здатні до самообслуговування, так і людей І групи інвалідності категорії В, які частково можуть обслуговувати. У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. їхні рішення повинні бути підтверджені відповідними висновками, зокрема: висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о); висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребуюті надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/0) та висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом на посаді стрільця-снайпера 1 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону у військовій частині НОМЕР_1 .
Дружина позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду висновку МСЕК серії 12 ААД №079715 та висновком ЛКК від 23.07.2024 №43/1.
У зв'язку із чим, не бажаючи продовжувати військову службу за сімейними обставинами, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.3 ч.5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» з долучення документів, які підтверджують право на звільнення.
До рапорту старшого солдата ОСОБА_1 додано копію довідки серії 12 ААД №07915 від 15.07.2024 до акта огляду МСЕК, відповідно до якої ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи з дитинства та не потребує постійного стороннього догляду (довідка має висновок про умови праці: підсобна праця в спеціально створених умовах).
До рапорту старшого солдата ОСОБА_1 додано копію Висновку №43/1 від 23.07.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі для фізичної особи.
Листом від 12.11.2024 №8489 військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено, що за наслідками розгляду вищевказаного рапорту від 07.11.2024 не прийнято позитивного рішення на підставі того, що до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Додатково військова частина НОМЕР_1 зазначила, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії через виключно високий ступінь здоров'я який спричиняє виникнення такої потреби (форма 157-1/0, затверджена наказом МОЗ України від 30.07.2012 №577). Ця норма стосується як людей І групи інвалідності категорії А, що фактично не здатні до самообслуговування, так і людей І групи інвалідності категорії В, які частково можуть обслуговувати. У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії. їхні рішення повинні бути підтверджені відповідними висновками, зокрема: висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о); висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребуюті надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/0) та висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Позивачем 24.06.2024 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з сімейними обставинами (дружина, має статус інваліда ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду).
Відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 24.06.2024) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно з п. 3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Враховуючи вказане вище, слід дійти висновку про те, що положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною, яка має статус інваліда ІІ групи та потребують постійного догляду.
Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 року № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст. 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).
Згідно з п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 п.п. 1 п. 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 року №189, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд приходить висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
До рапорту старшого солдата ОСОБА_1 додано копію Висновку ЛКК від 23.07.2024 №43/1 (Форма 080-4/О) про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі для фізичної особи.
Тому, в розумінні вимог пп.10 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІI, подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби медичний висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 23.07.2024 №43/1 (форма 080-4/о) є належним і достатнім документом для підтвердження того, що дружина позивача таки потребує постійного стороннього догляду.
Враховуючи вищевикладене, під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні пози вача з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи є протиправною.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи, що відповідач у відповідь на поданий рапорт позивача не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, суд вважає за необхідне з метою належного захисту прав позивача зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами - у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю II групи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна