20 березня 2025 рокуСправа №160/14607/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
05.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахуванням та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року у сумі 30 182,02 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 11.07.2017 року по день фактичної виплати індексації 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі № 160/15493/23;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 11.07.2017 року по день фактичної виплати індексації 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі №160/15493/23.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що йому не було здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків (звільненні) військової частини НОМЕР_1 за період з 11.07.2019 року по 02.05.2024 року та компенсацію втрати частини доходів за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 11.07.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Вказане слугувало зверненню до суду з цим позовом.
Ухвалою від 10.06.2024 року звільнено позивача по справі № 160/14607/24 від сплати судового збору. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/14607/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.06.2024 року від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог.
02.07.2024 року представником в/ч НОМЕР_2 подано відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення щодо обгрунтованості та підставності позовних вимог. Так, період нарахування середнього заробітку має обмежуватись 6 місяцями згідно з новою редакцією ст. 117 КЗпП України з 12.07.2019 року по 11.01.2020 року (184 к.д.). Водночас звертає увагу, що саме з 09.02.2024 року (наступний день після набрання законної сили рішення суду по справі №160/15493/23) у відповідача виник обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів.
До відзиву в/ч НОМЕР_2 долучено довідку №457 від 21.06.2024 року про розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для ухвали по справі №160/14607/24 за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року та довідку №458 від 21.06.2024 року про розрахунок компенсації втрат частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі №160/15493/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.07.2017 року та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.07.2017 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.07.2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.07.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 в адміністративній справі №160/15493/23 - залишено без змін.
На виконання вищезазначеного рішення відповідачем 02.05.2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення по справі №160/15493/23 у сумі 30 212,61 грн.
Позивач 10.05.2024 року звернувся до відповідачів з заявами, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі списків в/ч НОМЕР_1 за період з 11.07.2017 року по 02.05.2024 року, а також компенсацію втрати частини доходів за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 11.07.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (02.05.2024 року).
В/ч НОМЕР_2 листом №233 від 09.04.2024 року (на заяву від 18.03.2024 року) повідомила позивача про виконання рішення суду по справі №160/15493/23. До листа долучено розрахунок нарахованої для виплати індексації грошового забезпечення та картку особового рахунку військовослужбовця за 2017-2019 роки.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а також компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ)
Так, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено (в редакції до 19.07.2022 року), що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року та від 26.02.2020 року по справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року по справі №816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, від 30.11.2023 року по справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 12.07.2019 року (перший день непроведення остаточного розрахунку) до 18.07.2022 року (переддень набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Такий висновок зробив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 року (справа №400/8493/23).
Проте, період з 19.07.2022 року по 01.05.2024 року (останній день непроведення остаточного розрахунку по індексації перед днем її виплати) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року по справі №460/42448/22, від 22.02.2024 року по справі №560/831/23, від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22.
Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню.
Водночас, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.04.2024 року (справа №400/8493/23), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Обраховуючи середній заробіток за період з 12.07.2019 року до 18.07.2022 року, суд враховує принцип співмірності та виходить з такого.
У матеріалах справи наявна картка особового рахунку ОСОБА_1 за 2019 рік, відповідно до якої грошове забезпечення за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню: травень 2019 року (31 доба) - 15983,07 грн., у червні 2019 року (30 діб) - 15983,07 грн., що у сумі складає 31966,14 грн.
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення - 524,03 грн (31966,14 / 61).
Затримка розрахунку при звільненні (з 12.07.2019 року до 18.07.2022 року) становить 1103 календарних дні, а період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 01.05.2024 року включно (з урахуванням обмеження 6 місячним строком до 19.01.2023 включно) складає 185 днів.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 674 950,64 грн. (середньоденне грошове забезпечення 524,03 грн. х 1288 календарних днів).
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року по справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року по справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 року по справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18.
Як встановлено, на виконання рішення суду позивачу 02.05.2024 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 30 183,02 грн.
Істотність виплаченої частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума виплаченої індексації) 30 183,02 грн / 674 950,64 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку 1288 дня) х 100 = 4,47 %
Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 4,47% становить: 524,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,47% х 1288 (кількість днів затримки виплати) = 30 170,29 грн.
При цьому, суд враховує, що обраний ним засіб захисту прав позивача повинен бути ефективним, а рішення суду таким, що не викликатиме на стадії його виконання нових спорів між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому суд, встановивши несвоєчасну виплату роботодавцем працівнику належних при звільненні сум, повинен стягнути з відповідача на користь позивача конкретну суму, а не зобов'язувати відповідача нараховувати розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 170,29 грн.
Крім того, оскільки грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Вказана правова позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 року у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 року у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 року у справі №803/1565/17.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.
Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі, фактично його отримав лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум.
Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу належного грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024) зробив висновок, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте як суб'єкт виконання цього рішення (відповідач) не здійснив розрахунок та виплату компенсації виду доходу, передбаченого ст. 2 Закону №2050-ІІІ.
Отже, враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, суд робить висновок, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З матеріалів справи судом встановлено, що 02.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі №160/15493/23 відповідачем виплачено на користь позивача перераховане грошове забезпечення за період з 11.07.2017 року по 28.02.2017 у розмірі 30 212,61 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправне ненарахування та невиплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 11.07.2019 року (з дати звільнення) по 02.05.2024 (дата фактичного розрахунку) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
Також представник в/ч НОМЕР_2 у відзиві звернув увагу на наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, так як позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки остаточний розрахунок був здійснений 02.05.2024 року, а звернення до суду - 05.06.2024 року.
Стосовно строків звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку.
За правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року по справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №204/3645/20 (провадження №61-2520св22) на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок проведено 02.5.2024 року, а до суду позивач звернувся 05.06.2024 року, строк звернення до суду ним не пропущено.
Щодо строків звернення до суду з вимогами стосовно компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Судова палата в постанові від 02.04.2024 року відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 року, 17.11.2021 року, 27.07.2022 року, 11.05.2023 року (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
У контексті обставин даної справи, суд доходить висновку, що позивач повинен був дізнатись про порушення свого права наступного дня після здійснення остаточної виплати заборгованості - 02.05.2024 року, та саме з цього дня у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом протягом шести місяців.
Тож, суд констатує, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, судом враховано факт перебування в/ч НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 .
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється, так як позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 року по 01.05.2024 року (включно) у сумі 30 170,29 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.07.2019 року по день фактичної виплати індексації 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі № 160/15493/23.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.07.2019 року по день фактичної виплати індексації 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі № 160/15493/23.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 11.07.2019 року по день фактичної виплати індексації 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року по справі №160/15493/23.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко