25 лютого 2025 рокуСправа №160/30898/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей, що містяться у військово-обліковому документі ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (реєстр Оберіг), з урахуванням інформації, яка вказана у Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_3 ОСОБА_1 від 22 березня 2022 року, а саме пунктів:
1) № 7 «Придатність до проходження військової служби за станом здоров'я»: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 13а графи III Розкладу хвороб, графи 402-08р.;
2) № 9 «Підлягає повторному медичному пересвідченню»: не військовозобов'язаний;
3) № 13 «Відмітки про військовий облік»: знято з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 22.03.2022 року за станом здоров'я;
4) № 14 - 22.03.2022 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за станом здоров'я на підставі статті 13а графи 3 розкладу хвороб, графи 402-08р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за висновком ВЛК позивача визнано непридатним до військової служби з виключення з військового обліку за станом зоровя, разом з тим, після стоврення застосунку РЕЗЕРВ+, а оновлення облікових даних, подібна інформація в системі військового обліку не вказується. Неодноразові запити та звернення позивача до РТЦК залишені без відповіді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також зобов'язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов: - належним чином завірену копію військово-облікової справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
12.02.2025 відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивача визнано непридатним до військової служби з переоглядом через 12 місяців. На виклик районного ТЦК для проходження ВЛК позивач не з'явився. Крім того, відповідач вказує, що виключення з військового обліку у воєнний час можливо лише на підставі висновку регіонального ВЛК, який позивачем не проходив.
14.02.2025 на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 року відповідач надав особову справу стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з грифом «Для службового користування», яка була досліджена судом.
18.02.2025 позивачем до суду надіслано відповідь на відзив, в якому останній заперечує доводи відзиву та вказує, що довідка надана йому ВЛК не містить позначки про свою терміновість «переогляд через 12 місяців».
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має захворювання на цукровий діабет, 1 тип, важка форма, інсулінозалежний, а також супутні захворювання, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 6968 від 01.10.2021 року.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК № 116920 від 16.11.2021 року ОСОБА_1 повторно було призначено III групу інвалідності за загальним захворюванням.
21.03.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , на підставі протоколу № 7 від
21.03.2022 (26/262) військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , було видано довідку військово-лікарської комісії № 21/2241 про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 13а графи З розкладу хвороб, графи 402-08р.
Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного 5/649/3-19 від 22.03.2022 року, військова спеціальність 706100 категорія І, непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 13а графи III Розкладу хвороб, графи 402-08р. Не військовозобов'язаний (пункт 9). Згідно п. 13 (відмітки про військовий облік) - 22.03.2022 року ОСОБА_1 знято з військового обліку (за станом здоров'я). 22.03.2022 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за станом здоров'я на підставі статті 13а графи 3 розкладу хвороб, графи 402-08р.
08.07.2024 року ОСОБА_1 в застосунку РЕЗЕРВ+ було уточнено свої персональні дані, при цьому, ним виявлено недостовірність інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Так, в реєстрі наявна інформація, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, а згідно постанови ВЛК від 21.03.2022 року є непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, що не відповідає дійсності.
15.07.2024 року ОСОБА_1 подав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву, яка отримана ним 16.07.2024 року, з проханням забезпечити внесення відповідної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з метою коректного відображення інформації, а саме щодо його виключення з військового обліку та зазначення коректної інформації щодо рішення ВЛК.
Заява залишилась без належного реагування, зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 не внесено, що є порушенням Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та Закону України «Про захист персональних даних».
22.08.2024 року представником позивача на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено адвокатський запит стосовно внесення змін до персональних даних військово-облікового документу ОСОБА_1 , які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно непридатності його до військової служби з виключенням з військового обліку, який отримано останнім 03.09.2024 року.
Також відповідні запити направлялись представником позивача і на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 та Міністерства оборони України.
Проте, відповіді на адвокатські запити від ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , Міністерства оборони України до теперішнього часу представником позивача не отримані.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені в Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі Закон № 1951-VIII).
Статтею 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Так, ч. 1 ст. 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
28.03.2022 відповідно до статті 5 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" та з метою встановлення процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів Міністерство оборони України видало наказ №94 Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено Порядком ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 № 94 (далі Порядок №94) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктами 2-4, 6 розділу І Порядку № 94, реєстр - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: - ведення військового обліку громадян України; - забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; - інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Основними засадами ведення Реєстру є: - обов'язковість внесення до Реєстру передбачених Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; - повнота та актуалізація відомостей Реєстру; - захищеність Реєстру та внесення до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу, зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного та програмного забезпечення відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Дані Реєстру використовуються для реалізації завдань військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також для інформаційного забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Відповідно до 1, 2, 16, 18 розділу ІІ Порядку № 94, суб'єктами Реєстру є володілець Реєстру, розпорядник Реєстру, органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Володільцем Реєстру є Міністерство оборони України.
Органами ведення Реєстру є ТЦК та СП, Центральне управління СБУ та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи СЗРУ.
Призначена відповідальна особа за ведення Реєстру відповідно до покладених на неї обов'язків здійснює:
внесення відомостей до електронних форм облікових карток призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до нормативно-правових актів з питань ведення військового обліку, взяття (зняття) на військовий облік з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів з існуючими обліковими даними;
внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, ТЦК та СП, військових частин, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
верифікацію персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних або резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію;
перегляд та друк облікових документів, звітів та статистичних відомостей Реєстру відповідного ТЦК та СП, Центрального управління СБУ та відповідного регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗРУ;
знищення повторного запису з Реєстру.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 94, передбачено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.
У відповідності до п.12 Порядку № 94, отримання призовником, військовозобов'язаним та резервістом інформації про своє включення (не включення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, здійснюється після особистого звернення та письмового запиту (в якому вказується прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує особу, яка подає запит) до органу ведення Реєстру або в електронному вигляді через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації.
Письмовий запит задовольняється протягом десяти календарних днів з дня його надходження.
Згідно з п.2 розділу IV Поряду № 94, актуалізація (внесення змін) відомостей Реєстру здійснюється: в електронному режимі - шляхом інформаційної взаємодії між Реєстром та інформаційно-телекомунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи; у ручному режимі - шляхом внесення призначеною відповідальною особою за ведення Реєстру відомостей до електронних форм облікових карток призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до нормативно-правових актів з питань ведення військового обліку.
Відповідно до п.8 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (далі Порядок № 559), військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за наявності): 1) прізвище; 2) власне ім'я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); 6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 8) відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів; 9) військове звання (для військовозобов'язаних та резервістів); 10) військово-облікова спеціальність; 11) відомості про виконання військового обов'язку (категорія обліку); 12) відомості про військовий облік (вид обліку та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебуває на обліку); 13) відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення; 14) адреса місця проживання; 15) номери засобів зв'язку; 16) адреси електронної пошти (за наявності); 17) дата і час оновлення облікових даних призовником, військовозобов'язаним та резервістом; 18) дата і час формування військово-облікового документа в електронній формі.
Згідно з абз. 5 п. 7 Порядку № 559, у разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.
Пунктом 4 Порядку № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов'язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов'язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов'язаними.
З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивачу, на підставі протоколу № 7 від 21.03.2022 (26/262) військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , було видано довідку військово-лікарської комісії № 21/2241 про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 13а графи 3 розкладу хвороб, графи 402-08р.
Амур-Нижньодніировським районним ТЦК йому було видано тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 від 22.03.2022, де зазначено, що Позивач, військова спеціальність 706100 категорія І, непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 13а графи ПІ Розкладу хвороб, графи 402-08р. Не військовозобов'язаний (пункт 9). Згідно п. 13 (відмітки про військовий облік) - 22.03.2022 його знято з військового обліку (за станом здоров'я). 22.03.2022 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за станом здоров'я на підставі статті 13а графи 3 розкладу хвороб, графи 402-08р.
У відповідності до вищенаведених приписів Порядку №94 та Порядку №559 позивач звернувся з відповідною заявою до органу уповноваженого на внесення змін, але останній всупереч вимог законодавства відмовив у внесенні змін та запропонував ще раз пройти військово-лікарську комісію для встановлення придатності до військової служби, та скористатися правом на відстрочку від призову за мобілізацією, як особа з інвалідністю.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції та обов'язків якого належить внесення змін до персональних та службових даних військовозобов'язаних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, після отримання від позивача заяви та документів, повинен був внести зміни до Реєстру.
Натомість, за наслідком розгляду заяви позивача запропонував особисто прибути до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як визначено пунктом 9 Порядку №94 та пунктом 4 Порядку № 559 виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру військовозобов'язаних, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.
У разі невідповідності відомостей, зазначених у військовому квитку відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку у паперовій формі або в електронній формі.
Таким чином, з аналізу положень Порядку №94 та Порядку № 559 вбачається, що у разі виявлення розбіжностей у військово-облікових документах з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, така особа повинна звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку із відповідною заявою та всіма необхідними документами, або у паперовій формі або в електронній формі.
Отже, ані Порядком №94, ані Порядком № 559 не передбачено вимоги повторного проходження військово-лікарської комісії задля перегляду придатності до військової служби, яка раніше була встановлена відповідною ВЛК.
У свою чергу, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
За таких обставин, у зв'язку з визнанням військово-лікарською комісією ОСОБА_1 в 2022 році непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку позивач підлягав виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах на підставі п.3 ч.6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб'єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов'язку взагалі чи протягом установленого строку.
У постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки, установлені правовою нормою для прийняття зобов'язаним суб'єктом рішення (вчинення певної дії/дій), поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Аналогічний підхід застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №П/9901/137/18, від 27 лютого 2020 року у справі №800/304/17 та від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що судом задоволено вимогу немайнового характеру, тому судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.12.2012 (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України № 5076-VI).
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Степаненко Галиною Олександрівною на підставі договору про надання правничої допомоги № 21/24 від 07.11.2024 та ордеру серії АА № 1506546 від 12.11.2024.
Згідно з розрахунком витрат на правничу допомогу адвокатом надано позивачу послуги щодо судового представництва у Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справі щодо оскарження бездіяльності РТЦК.
Загальна вартість наданої правової допомоги становить 15000,00 грн.
Суд зазначає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи № 160/30898/24 не є належним чином обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, суд вважає, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення уточнених даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно документі ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей, що містяться у військово-обліковому документі ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (реєстр Оберіг), з урахуванням інформації, яка вказана у Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_3 ОСОБА_1 від 22 березня 2022 року, а саме пунктів:
1) № 7 «Придатність до проходження військової служби за станом здоров'я»: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 13а графи III Розкладу хвороб, графи 402-08р.;
2) № 9 «Підлягає повторному медичному пересвідченню»: не військовозобов'язаний;
3) № 13 «Відмітки про військовий облік»: знято з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 22.03.2022 року за станом здоров'я;
4) № 14 - 22.03.2022 року виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за станом здоров'я на підставі статті 13а графи 3 розкладу хвороб, графи 402-08р.
Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна