Справа №760/4975/25 2/760/7839/25
20 березня 2025 року м.Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Верещінська І.В., дослідивши матеріали позовної ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників,
До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Позовна заява не відповідає вимогам ст. ст.175,177 ЦПК України та підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про припинення права власності на частку відповідача у спільному майні та визнання права власності на підставі ст. 365 ЦК України.
Положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна домагається позбавлення права власності на частку майна іншого співвласника відповідача у справі. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Частиною 2 статті 365 Цивільного кодексу України визначено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наведене свідчить, що підставою для розгляду позовної заяви про припинення права на частку в спільному майні є внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення про задоволення позову. На підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником. Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем. У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №367/7792/16-ц, зроблено висновок, що суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена статтею 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.
Положення ст. 365 ЦК України не уточнюють, коли саме має бути внесена грошова сума на депозитний рахунок суду, однак оскільки позивачем подано до суду позов в порядку вказаної норми права, попереднє внесення вартості частки у спільному майні на депозитний рахунок суду є обов'язком позивача.
Таким чином, позивачу слід надати суду платіжний документ про зарахування на депозитний рахунок суду вартості 32/100 частки спірного майна.
З матеріалів позову вбачається, що докази про внесення вартості частки спірного майна, належної відповідачам, на депозитний рахунок суду відсутні. Відсутність інформації про зарахування на депозитний рахунок суду вказаної суми коштів може в майбутньому перешкодити суду у прийнятті законного та обґрунтованого рішення.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відтак, позивачем не наведено спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. Не обґрунтовано на які нормами матеріального права посилається позивач.
Згідно з ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Із документів, долучених до позовної заяви, вбачається, що позивачем не визначено ціни позову.
Однак, у розрізі заявлених позовних вимог, суд не погоджується із твердженням позивача про те, що спір має немайновий характер, оскільки характер заявлених вимог носить майновий характер, відтак позивачем має бути визначено ціна позову та виходячи з цього, має бути сплачений судовий збір.
Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) і це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання. До позовних заяв немайнового характеру належать вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.
Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Як роз'яснено в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10.09.2003, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Крім того, у ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Таким чином, позивачу необхідно визначити ціну позову, виходячи з дійсної (ринкової) вартості нерухомого майна на момент звернення до суду, яка повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи, ін.) та сплатити судовий збір за ставками встановленими ЗУ «Про судовий збір». Разом із тим, у матеріалах позовної заяви відсутні належні та достатні докази, що підтверджують реальну вартість спірного майна на момент пред'явлення позову, що підлягає усуненню позивачем.
До позовної заяви, позивачем не долучено квитанцію про сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
У відповідності до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено у 2024 році прожитковий мінімум працездатних осіб: 3028 гривень.
Оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальної вартості майна на момент пред'явлення позову, а також зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають уточненню, суд позбавлений можливості зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
У відповідності до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Таким чином, позивачу слід уточнити позовні вимоги, привівши їх у відповідність до норм чинного законодавства, обрати належний спосіб захисту, а також надати докази на підтвердження реальної вартості майна на момент пред'явлення позову і виходячи з цього сплатити судовий збір, згідно з вимогами наведеного законодавства України, а у випадку, якщо на момент пред'явлення позову встановити точну ціну позову неможливо, судовий збір попередньо визначається судом у сумі 15 140,00 грн., що відповідає 5 розмірам прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Відповідні документи, що підтверджують сплату судового збору, або ж документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачу слід надати суду.
Ч. 5 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Водночас, суддею зазначається, що позивачем до позову долучено лише копію паспорту громадянина України, копію РНОКПП та довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, будь-яких інших документів позивачем не долучено.
Частиною першою статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З врахуванням викладеного та відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених недоліків.
Керуючись ст.ст.177, 185 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених недоліків у мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає, зазначені в ухвалі недоліки, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Верещінська