Справа № 535/20/25 Номер провадження 22-ц/814/1555/25Головуючий у 1-й інстанції Гуляєва Г. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
20 березня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.
секретар Ванда А.М.,
з участю позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Чехової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Чеховою Ольгою Олександрівною,
на ухвалу Котелевського районного суду Полтавської області від 10 січня 2025 року, постановлену суддею Гуляєвою Г.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком,
08.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити місце проживання їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком та встановити факт одноосібного виховання й утримання дитини батьком.
Ухвалою Котляревського районного суду Полтавської області від 10.01.2025 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком.
Ухвала вмотивована тим, що зазначена вимога не може бути самостійно заявленою та встановлення факту самостійного виховання дитини має відбуватися в ході розгляду сімейного спору сторін з приводу виконання ними обов'язків з виховання дитини та шляхом зазначення про доведеність чи ні означеного факту, як обґрунтування позову, у мотивувальній частині відповідного судового рішення, а не у його резолютивній частин, як фактично просить позивач. При цьому районний суд послався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22 та п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Не погоджуючись із ухвалою районного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чехова О.О., подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду в частині відмови у відкритті провадження.
Зазначає, що при поданні позову він дотримався висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22, для дотримання інтересів дитини та його матері зазначив останню відповідачем, яка фактично не виховує дитину, а також орган опіки, за висновком якого її необхідно позбавити батьківських прав.
Звертає увагу, що дана позовна вимога заявлена для того, щоб уникнути будь-яких провокацій з боку відповідачки, які можуть порушити права дитини й спричинити їй шкоду, а також для забезпечення права батька на одноособовий захист дитини й представництво її інтересів, захисту прав на виховання в родині, отримання належної освіти, розвитку та виховання у випадку складних життєвих обставин пов'язаних із війною та мобілізацією.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14.02.2025 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі; закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 24.02.2025.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В суді апеляційної інстанції позивач та його адвокат апеляційну скаргу підтримали, наполягаючи на її задоволенні.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини, як вид суспільних відносин, складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене позивачем у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.
Із позовної заяви ОСОБА_1 та доданих до неї матеріалів убачається, що між сторонами наявний спір про право, зокрема, щодо його одноосібної участі у вихованні малолітньої дитини та ухилення відповідачки від участі у вихованні, тому такий спір може розглядатися в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні з обов'язковою участю органу піки та піклування.
Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на викладені обставини та норми права, а також невірно витлумачив правові висновки суду касаційної інстанції, хибно відмовивши у відкритті провадження з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо неможливості встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком у даній справі, оскільки заявлений спір стосується сімейних правовідносин та належить до цивільної юрисдикції, а його доведеність та оцінка ефективності такого способу захисту, обраного позивачем разом з вимогами про визначенні місця проживання неповнолітнього сина, за відсутності позовних вимог щодо позбавлення відповідачки батьківських прав - підлягають вирішенню при ухваленні рішення по суті спору.
За таких обставин апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує ухвалу районного суду про відмову у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст.367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Чеховою Ольгою Олександрівною - задовольнити.
Ухвалу Котелевського районного суду Полтавської області від 10 січня 2025 року в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 21.03.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак