Справа № 761/1882/23
Провадження № 2/761/968/2025
11 лютого 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.,
за участю представників позивачки Єфімова О.М.,
ОСОБА_1 ,
представника відповідача Горбайчук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська пересувна механізована колона - 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центробуд-трейд», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ», 3-і особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Техбудлізинг», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек Анжеліка Василівна про визнання правочинів недійсними в частині,-
В січні 2021 року позивачка звернулася до Шевченківського райсуду м. Києва з вищевказаним позовом до відповідачів, просила визнати недійсним договір №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на приміщення №62, що знаходиться на 1 поверсі за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним пункт 1.3.20. договору міни від 07.08.2009, укладеного між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та АТ «КПМК-2», посвідченого ПН КМНО Грек А.В., зареєстрованого в реєстрі за №2242.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що ТОВ «Київська пересувна механізована колона -2» звернулося до Шевченківського райсуду м. Києва з позовом, в тому числі до ОСОБА_2 , про визнання правочинів недійсними, зокрема договору дарування будівлі від 05.03.2021, відповідно до якого остання набула право приватної власності на нежилі приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №62) в літ.А, загальною площею 119,6 кв.м, за вказаною адресою, які в подальшому передала в іпотеку. При цьому ТОВ «Київська пересувна механізована колона -2» зазначено, що саме йому належать майнові права на даний об'єкт нерухомості, доказом чого є інвестиційний договір №2 від 21.04.2005, укладений між ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» та ТОВ «Центробуд-трейд», договір №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і ПАТ «АКБ «КИЇВ», договір міни майнових прав від 07.08.2009, укладений між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та ПАТ «КПМК-2».
Між тим, ТОВ «Центробуд-трейд» набуло речове право (майнове право) на нежитлове приміщення №62, що знаходиться на 1 поверсі будинку по АДРЕСА_1 від ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» за інвестиційним договором №2 від 21.04.2005. Отже, ТОВ «Центробуд-трейд» є продавцем зазначеного майна (майнового права) ПАТ «АКБ «КИЇВ» за умовами договору №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007. Натомість жодних доказів на підтвердження належності майнових прав на спірне нежитлове приміщення ТОВ «Центробуд-трейд» в момент укладення договору №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 не існує. Отже, ТОВ «Центробуд-трейд» не виконало у належний спосіб взятих на себе зобов'язань перед ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» згідно умов інвестиційного договору №2 від 21.04.2005, не сплатило коштів за майнові права на нерухомість останньому, а тому і не мало права у подальшому відчужувати майнові права на дане приміщення ПАТ «АКБ «КИЇВ». Однак, не дивлячись на це, ТОВ «Центробуд-трейд», не будучи власником майнових прав за інвестиційним договором №2 від 21.04.2005, відчужило за оспорюваним договором майнові права, які йому не належали, ПАТ «АКБ «КИЇВ».
Таким чином, договір №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і ПАТ «АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на спірний об'єкт нерухомості в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦПК України є недійсним. У зв'язку з цим є недійсним і пункт 1.3.20. договору міни від 07.08.2009, укладеного між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та АТ «КПМК-2», посвідченого ПН КМНО Грек А.В., зареєстрованого в реєстрі за №2242, який стосується саме спірного нежитлового приміщення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2023 справа була розподілена судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.01.2023 справу було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
07.11.2023 до суду представником відповідача ТОВ «КПМК-2» було подано відзив, з якого вбачається, що Шевченківським районним судом м. Києва у рішеннях від 11.09.2019 у справі №761/35475/18 та від 16.05.2016 у справі №761/23860/15 вже були встановлені обставини, а саме, що: - ТОВ «Лізингова компанія «Техбудлізинг» та ТОВ «Центробуд-трейд» підтвердили стовідсоткову оплату майнових прав за інвестиційним договором №2 від 21.04.2005 на спірне нежитлове приміщення та перехід права власності на майнові права до ТОВ «Центробуд-трейд»; - виконання зобов'язань ПАТ «АКБ «Київ» з оплати майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 №1 підтверджено довідкою від 17.07.2007 вих. №35 про оплату 100-відсоткової вартості майнових прав і актом приймання-передачі майнових прав; - після ланцюга правочинів судом визнано право власності на спірні приміщення (майнові права) на нежилі приміщення з №1 по №8 групи приміщень №62 - офіс у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 119,6 кв.м, за ПрАТ «Київська пересувна механізована колона -2», правонаступником якого є ТОВ «КПМК-2». Крім того, зауважено на те, що позивачка в позовній заяві не зазначила в чому полягає порушення її права та, як порушення її права узгоджується з висновками суду, які зроблені під час розгляду вищевказаних справ.
В судовому засіданні представники позивачки підтримали позов, просили його задовольнити.
Представник відповідача - ТОВ «Київська пересувна механізована колона - 2» - позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні.
Інші учасники справи сповіщалися належним чином про місце та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомляли.
Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що 5 березня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування будівлі, згідно п. 1.1. якого ОСОБА_2 набула у власність нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62) в літ. А, заг. площею 119,6 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1.2. договору дарування право власності на об'єкт відчуження переходить до обдарованого з моменту нотаріального посвідчення такого договору та державної реєстрації права власності.
Зазначений договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н.А., зареєстровано в реєстрі за №3311.
У пункті 1.6. договору дарування зазначено, що згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, отриманих приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н.А., 5 березня 2021 року, нерухоме майно, яке відчужується за цим договором, під забороною, арештом, в іпотеці та в податковій заставі не перебуває.
06.09.2022 на підставі наданих ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» документів приватним нотаріусом КМНО Каравай Н.В. прийнято рішення № 64707306 щодо державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2».
Наказом Міністерства юстиції України № 5700/5 від 19 грудня 2022 року задоволено скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення від 6 вересня 2022 року № 64707306, прийняте приватним нотаріусом КМНО Каравай Н. В.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 7 червня 2023 року у справі № 910/2033/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 5700/5 від 19 грудня 2022 року.
Отже, 05.03.2021 ОСОБА_2 набула право приватної власності згідно договору дарування будівлі на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62) в літ. А, заг. площею 119,6 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває справа № 761/4325/22 за позовом ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсним договору дарування будівлі від 05.03.2021 р. Дана обставина підтверджується копією позовної заяви ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» та ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2022 про відкриття загального позовного провадження у цивільній справі № 761/4325/22.
14.09.2022 ОСОБА_2 , ознайомившись з матеріалами справи № 761/4325/22, із позовом ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» та додатками до нього, отримавши нарочно ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2022 р. про відкриття провадження, дізналася про наступне.
Обґрунтовуючи свій позов у межах справи № 761/4325/22, ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» зазначало, що товариству належать майнові права на приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі будинку за адресою: м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. З-А.
Про даний факт, як стверджує ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2», свідчить наступний ланцюг правочинів, зокрема: Інвестиційний договір № 2 від 21.04.2005 р., укладений між ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» та ТОВ «Центробуд-трейд», Договір № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р., укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і ПАТ «АКБ «КИЇВ; Договір міни майнових прав від 07.08.2009 р., укладений між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та АТ «Київська пересувна механізована колона-2» (правонаступник ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2»).
ОСОБА_2 , керуючись ст. 193 ЦПК України, було подано у межах справи № 761/4325/22 зустрічний позов про визнання недійсним Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р., укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р., укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2022 р. № 761/4325/22 у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 в особі представника адвоката Поліщука Р.М. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська пересувна механізована колона -2», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центробуд-трейд», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Техбудлізинг», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек А.В. про визнання правочинів недійсними в частині,- відмовлено.
Роз'яснено представнику ОСОБА_2 за зустрічним позовом право звернутися з вказаним позовом до суду у загальному порядку.
Це стало підставою для наступного звернення ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом у межах загального позовного провадження.
Таким чином, ОСОБА_2 дізналася про оспорювані Договір № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р., укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», та Договір міни від 07.08.2009 року, укладений між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та АТ «КПМК-2», посвідчений ПН КМНО Грек А. В., зареєстрований в реєстрі за № 2242, після ознайомлення з матеріалами справи № 761/4325/22.
При цьому, позивачка не є стороною оспорюваних правочинів.
Суд звертає увагу на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2024 у справі № 761/4325/22 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська пересувна механізована колона - 2» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваша аптека», треті особи: приватний нотаріус КМНО Ченцова Наталія Аркадіївна, приватний нотаріус КМНО Ялова Наталія Олександрівна про визнання договорів недійсними (№ рішення в ЄРСР 124295341) .
За змістом частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно частини 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З огляду на ту обставину, що предметом договору дарування будівлі від 05.03.2021 та договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, договору міни від 07.08.2009, є одне й теж нерухоме майно - нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62) в літ. А, заг. площею 119,6 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає обґрунтованими доводи позивачки про порушення її законних прав та інтересу такими оспорюваними правочинами.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Як визначено Верховним Судом у постанові від 03.06.2020 у справі № 520/12909/15-ц, у розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, якій відповідають положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 01.03.2007 між ТОВ «Центробуд-трейд» та ПАТ «АКБ «КИЇВ» було укладено оспорюваний ОСОБА_2 Договір № 1 купівлі-продажу майнових прав щодо майнових прав на приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно умов Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 ТОВ «Центробуд-трейд» могло набути речове права (майнове право) на нежитлове приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі у будинку по АДРЕСА_1 від ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» за Інвестиційним договором № 2 від 21.04.2005.
Отже, ТОВ «Центробуд-трейд» є продавцем зазначеного майна (майнового права, речового права) ПАТ «АКБ «КИЇВ» за умовами Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р.
ТОВ «Центробуд-трейд» не виконало у належний спосіб взятих на себе зобов'язань перед ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» згідно умов Інвестиційного договору № 2 від 21.04.2005 р., не сплатило коштів за майнові права на нерухомість ТОВ «ЛК «Техбудлізинг». Доказів протилежного відповідач не надав.
Належних та допустимих доказів на підтвердження належності ТОВ «Центробуд-трейд» майнових прав на нежитлове приміщення № 62 в момент укладення Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р. ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» до матеріалів справи не надано.
Відповідно до норм статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У частинах 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями, зокрема, можуть бути кошти.
Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).
Об'єктами інвестиційної діяльності у відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави (ч. 1 ст. 5 Закону).
У відповідності до ч. 1, 3, 5 ст. 7 Закону, розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
У відповідності до ст. 9 Закону, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Таким чином, ТОВ «Центробуд-трейд» не виконало у належний спосіб взятих на себе зобов'язань перед ТОВ «ЛК «Техбудлізинг» згідно умов Інвестиційного договору № 2 від 21.04.2005 р., не сплатило коштів за майнові права на нерухомість останньому, а тому і не мало права в подальшому відчужувати майнові права на нежитлове приміщення № 62 ПАТ «АКБ «КИЇВ».
Отже, ТОВ «Центрбуд-трейд» не стало власником майнових прав за Інвестиційним договором № 2 від 21.04.2005 р., не сплативши вартість об'єкта будівництва, тобто не вчинивши дій, спрямованих на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладеного між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на спірне нежитлове приміщення обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
Судом також встановлено, що 7 серпня 2009 року між АКБ «Київ» та АТ «Київська пересувна механізована колона-2», правонаступником якого є ТОВ «Київська пересувна механізована колона - 2», укладено договір міни, за умовами якого у власність товариства перейшли майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під номером 62 на першому поверсі у будинку по АДРЕСА_1 .
Отже, ТОВ «Центробуд-трейд» відчужило за оспорюваним договором № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 майнові права на нежитлове приміщення, які йому не належали, ПАТ «АКБ «КИЇВ», який в подальшому, не маючи також прав власника, уклав з АТ «Київська пересувна механізована колона-2» (правонаступник ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2») договір міни щодо спірного об'єкту нерухомого майна.
Таким чином, наслідком визнання недійсним Договору № 1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007 р., укладеного між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на приміщення № 62, що знаходиться на 1 поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є задоволення похідної вимоги позивача про визнання недійсним пункт 1.3.20. Договору міни від 07.08.2009 року, укладеного між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та АТ «Київська пересувна механізована колона-2», посвідченого ПН КМНО Грек А. В., зареєстровано в реєстрі за № 2242, адже даний пункт оспорюваного правочину стосується саме відчуження майнових прав на спірний об'єкт нерухомості.
Щодо посилання ТОВ «Київська пересувна механізована колона-2» на судові рішення (постанови) по справі № 761/35475/18, суд зазначає наступне.
ОСОБА_2 набула права приватної власності на нежилі приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 62) в літ. А, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 тільки 05.03.2021, при цьому вона не брала участі у справі 761/35475/18, не була учасником вказаної справи.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в ухвалі від 07.04.2020 р. по справі № 504/2457/15-ц, зокрема: «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Зазначений висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19).
Тому судове рішення про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов'язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі. Тому судове рішення про задоволення позову в цій частині не вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння, зокрема у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Тому аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про скасування розпорядження про затвердження проекту землеустрою судове рішення про визнання недійсним державного акта є правовою оцінкою суду, сформульованою судом при розгляді цієї справи за участі відповідача, і така оцінка не є обов'язковою для судів при розгляді іншої справи, в тому числі за участі скаржника - особи, яка не брала участі у цій справі. Слід також мати на увазі, що державні акти на право власності або користування землею втратили значення документа, що посвідчує право власності або користування, оскільки речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Тому судове рішення про задоволення позову в цій частині також не вирішує питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що судове рішення про задоволення позову стосується особи щодо якої ухвалено це рішення і не визначає права чи обов'язки інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Такі ж правила застосовуються і в разі виникнення спору щодо земельної ділянки, яка належить до водного фонду. За висновком Великої Палати Верховного Суду, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовна вимога зобов'язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18). Відповідно рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».
Тому судові рішення (постанови) по справі № 761/35475/18 не вирішують питання про права та обов'язки ОСОБА_2 .
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст. ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення.
Керуючись ст. ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська пересувна механізована колона - 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центробуд-трейд», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ», 3-і особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Техбудлізинг», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек Анжеліка Василівна про визнання правочинів недійсними в частині задовольнити.
Визнати недійсним договір №1 купівлі-продажу майнових прав від 01.03.2007, укладений між ТОВ «Центробуд-трейд» і АКБ «КИЇВ», в частині майнових прав на приміщення №62, що знаходиться на першому поверсі за адресою: м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд.3-А.
Визнати недійсним пункт 1.3.20. Договору міни від 07.08.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ» та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона -2», посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек Анжелікою Василівною, зареєстрованого в реєстрі за №2242.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко