Справа №461/1767/25
17 березня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді Кітова О.В.,
з участю секретаря судового засідання Петрушки І.С.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивача Павелчака Я.О.,
представника відповідача Шпакової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (адреса: 79009, м. Львів, пл. Ринок, 1) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати Постанову Головного спеціаліста - інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури ДММ та ВІ ЛМР Ніколайчука Григорія Олександровича про накладання адміністративного стягнення ЛВ00712866 до повідомлення серії ЛВ00712866 від 10.10.2024 року за ст.122 ч.3 КУпАП, а справу закрити.;
-стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (код ЄДРПОУ44448833) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Свої вимоги мотивує тим, що 27.02.2025 року з її банківського рахунку відкритого в АТ КБ «Приватбанк» було списано 1233,38 грн у рамках виконавчого провадження. Зателефонувавши до оператора АТ КБ «Приватбанк», позивачкою було з'ясовано, що гроші були списані згідно виконавчого провадження відкритого приватним виконавцем Маковепьким З.В. В той же день позивачка звернулась до приватного виконавця Маковецького З.В. для з'ясування причин відкриття виконавчого провадження. На що їй було надано копію Постанови про накладання адміністративного стягнення ЛВ00712866 до повідомлення серії ЛВ00712866 від 10.10.2024.
Позивачка зазначає, що постанова винесена відносно неї є незаконною, безпідставною, винесена з порушенням вимог КУпАП. Зокрема, в постанові інспектором не вказані наслідки розташування, як і не вказано про наявність перешкод дорожньому руху чи загрозу безпеці руху внаслідок розташування автомобіля, а також в чому такі полягали в розумінні цих понять, які наведені у диспозиції ч. 3 ст. 122 КупАП. Матеріали справи взагалі не містять жодних доказів які б про це вказували. У складених інспектором матеріалах відсутні документи, передбачені ст. 251 КУпАП якими б підтверджувались наявність перешкод дорожньому руху чи загрозу безпеці руху внаслідок розташування автомобіля. Окрім того, будь-які належні та допустимі докази, на підтвердження існування підстав для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП відсутні.
Вказує, що у винесеній постанові про накладання адміністративного стягнення ЛВ00712866 зазначено, що мною порушено вимоги підпункту (и) пункту 15.9 розділу 15 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території.
Таким чином, вважає, що відносно неї було неправомірно застосовано ч. 3 ст.122 КУпАП, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки та стоянки передбачено вимогами ч. 1 ст.122 КУпАП: «Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками».
Звертає увагу суду, що інспектором не зазначено кому конкретно саме з учасників дорожнього руху було створено перешкоду чи небезпеку. Тим більше, що при наявності у працівників засобів фото фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, така можливість у них була. Виходячи з наявних даних, така інформація відсутня. Відповідно, припаркований позивачкою автомобіль SUZUKI GRAND VITARA, реєстраційний номер НОМЕР_2 нікому не створював перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Таким чином, на думку позивачки, Головний спеціаліст - інспектор з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури ДММ та ВІЛМР Ніколайчук Григорій Олександрович, під час винесення оскаржуваної постанови невірно з'ясував зміст ч. 3 ст.122 КУпАП, що стало причиною винесення оскаржуваної постанови, оскільки ним не вказано належним чином у фабулі, яким чином перешкоджав руху автомобіль позивачки SUZUKI GRAND VITARA, реєстраційний номер НОМЕР_2 та не наведено жодних доказів допустимих у справах про адміністративних правопорушеннях. Інспектором не вказано в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності наслідки розташування автомобіля в зазначеному в постанові місці, не вказано про наявність перешкод дорожньому руху чи загрозу безпеці руху внаслідок розташування автомобіля. У складених інспектором матеріалах відсутні документи, які підтверджують наявність перешкод дорожньому русі чи загрозу безпеці руху внаслідок розташування автомобіля.
З урахуванням вищенаведеного просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.03.2025 року поновити ОСОБА_1 десятиденний строк оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення ЛВ00712866 від 22.11.2024 року та відкрито провадження у справі.
12 березня 2025 року від представника відповідача Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх безпідставністю.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Павелчак Я.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради - Шпакова Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги заперечила. Пояснила, що позивачку правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення постанови, зареєстровано транспортний засіб SUZUKI з державним номерним знаком НОМЕР_2 , на якому 10.10.2024 року о 14:04 год. було здійснено стоянку в межах виїзду з прилеглої території за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська - 170, створюючи при цьому перешкоду дорожньому руху, та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, керуючись принципами верховенства права та законності, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів в їх сукупності, які є у справі, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що постановою Головного спеціаліста - інспектора з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ніколайчука Григорія Олександровича ЛВ00712866 від 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Як слідує із вказаної постанови, 10 жовтня 2024 року о 14:04 год водієм транспортного засобу марки «Suzuki Grand Vitara», номерний знак НОМЕР_2 , здійснено зупинку за адресою м. Львів, вул. Замарстинівська, 170М, безпосередньо у місці виїзду з прилеглої території, чим порушено вимоги пункту 15.9 (и) ПДР та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП.
Вказаний транспортний засіб належить позивачці ОСОБА_1 , що нею не заперечується.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Закон України “Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до частини 2 статті 27 цього Закону організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті.
Частиною 1 статті 6 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, у тому числі, організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.
Відповідно до пунктів 15.1 та 15.2 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Пунктом 15.9 (и) ПДР встановлено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Як визначено пунктом 1.10 ПДР, прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Окрім цього, відповідно до пп. «з» п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП: «Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:
2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:
з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як слідує з оскаржуваної постанови, позивачку притягнуто до відповідальності за порушення вимог пункту 15.9 (и) ПДР.
Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідачем надано суду фотоматеріали, відповідно до яких транспортним засобом марки «Suzuki Grand Vitara», номерний знак НОМЕР_2 , 10.10.2024 о 14 год 04 хв здійснено зупинку за адресою м. Львів, вул. Замарстинівська, 170М безпосередньо у місці виїзду з прилеглої території.
Фіксація правопорушення здійснена програмно-апаратним комплексом LOGIC INSTRUMENT Fieldbook K80V2, справність та відповідність якого встановленим нормам у ході розгляду позивачкою не заперечувалися.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відтак суд вважає доведеним те, що відповідачем зафіксовано зупинку автомобіля позивачки на виїзді з прилеглої території, оскільки таке видно із карти м. Львова, яка перебуває у відкритому доступі у мережі Інтернет.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи позивачки не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеними висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.
У випадку відмови у задоволенні позову, витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 241-246, 286 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 21.03.2025 року.
Суддя Олександр КІТОВ