Справа №461/1070/25
Провадження №2/461/55/25
18 березня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Панасюк А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Бандирський Андрій Стефанович, звернувся до суду з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00724547 від 12.12.2024, винесену інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ковальчуком Р.В.
В обґрунтування позову покликається на те, що постановою інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ковальчука Р.В. серії ЛВ №00724547 від 12.12.2024 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. Позивач зазначив, що його визнано винною у тому, що він 29.10.2024 о 13:23 год., будучи водієм транспортного засобу Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку в 2 і більше ряди за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 8, чим порушив вимоги підпункту пункту 15.4. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП. Позивач стверджує, що 29.10.2024 о 13:23 год. він зупинив автомобіль Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 8, однак транспортний засіб знаходився не на проїзній частині, а на майданчику для паркування транспортних засобів, при цьому жодних перешкод для дорожнього руху та загрозу безпеці руху не створював. Також, позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю, йому протипоказана робота з фізичним, психоемоційним перевантаженням, а також тривалою ходою та стоянням. Просить позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 17.02.2025 розгляд справи відкладено за клопотання представника відповідача.
21.02.2025представник відповідача Шпакова Т. на електронну адресу суду скерувала відзив на позовну заяву, у якому повідомила, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким зареєстровано транспортний засіб RENAULT з державним номерним знаком НОМЕР_2 , який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 8, 29.10.2024 року о 13:23 год, на якому було здійснено зупинку в два і більше ряди та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Представник відповідача стверджує, що постанова містить всі необхідні докази вчинення адміністративного правопорушення, відтак позов задоволенню не підлягає.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05.03.2025 розгляд справи відкладено та надано позивачу та його представнику час на підготовку та скерування відповіді на відзив.
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
За пунктом 1.1 ПДР, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9. ПДР України).
Судом встановлено, що постановою інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ковальчука Р.В. серії ЛВ №00724547 від 12.12.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. /а.с.10-11/.
Згідно зазначеної постанови інспектора, 29.10.2024 о 13:23 год., водій транспортного засобу Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку в 2 і більше ряди за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 8, чим порушив вимоги підпункту пункту 15.4. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП.
Відповідно до п. 15.4 ПДР транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині в два і більше ряди. Велосипеди, мопеди і мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди.
Суд звертає увагу, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі (п. 15.1 ПДР України). За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (п. 15.2 ПДР України).
У свою чергу, за визначенням, яке міститься у п. 1.10 ПДР України зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Суд зазначає, що хоча ПДР України не містять визначення поняття «ставити», яким оперує п. 15.4 вказаних Правил, за своїм змістом така дефініція найбільш наближена до поняття «стоянка», позаяк саме така створює перешкоди у русі транспортних засобів відповідною смугою руху.
Слід зазначити, що законодавцем не ототожнюються поняття «зупинка» та «стоянка», які хоч і схожі за своїм значенням, але вимоги до них є різними. Головна відмінність у часовому факторі: стоянка передбачає тривалість, а зупинка - короткочасний маневр. При цьому, відповідно до Правил дорожнього рух, не завжди зупинка заборонена там, де не можна ставити автомобіль на стоянку, тоді як стоянка завжди буде порушенням в тих місцях, де заборонена зупинка.
Матеріали справи, зокрема, фотокопії, зроблені інспектором на місці події, підтверджують той факт, що транспортний засіб марки Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , знаходить на ділянці (елементі) дороги, на якій знаходились автомобілі припарковані перпендикулярно автомобілю позивача.
Окрім того, з урахуванням наведених вище мотивів, аналіз змісту фотокопій місця події, не дає безумовних підстав стверджувати, що така зупинка тривала більше 5 хвилин і не була пов'язана з висадкою/посадкою пасажирів. Безпосередньо фотокопії фіксують зупинений транспортний засіб, яким керував позивач; на фото №6 водій знаходиться біля автомобіля; на фото №4 та №5 зафіксовано як пасажир вказаного автомобіля сідає до транспортного засобу. Також, на долучених фотокопіях зафіксований час, який триває дві хвилини, а саме 13:23 та 13:24.
Відтак, обставини перебування автомобіля позивача на одному місці протягом 5 і більше хвилин, матеріалами справи не підтверджуються.
Окрім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ділянка дороги, де знаходився транспортний засіб марки Renault Duster, д.н.з. НОМЕР_1 , є проїзною частиною, зокрема не долучено схеми дорожнього руху вказаної ділянки дороги.
Пунктом 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію відеозапису.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Обов'язок же доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ відповідно до ч.2 ст.77 КАС України покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року в справі № 560/751/17, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що всупереч вимогам ч.2 ст.79 КАС України, відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови. Сам факт винесення інспектором оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Європейський суд з прав людини у п.36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відповідач правомірність свого рішення та обставини, які б спростовували доводи позивача, не довів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що доводи позивача та його представника щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам закону, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, що є що є підставою для скасування такої та закриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При поданні позову позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ч.5 ст.139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 77, 139, 141, 205, 229, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, суд -
позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови - задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00724547 від 12.12.2024, винесену інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ковальчуком Р.В про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень - Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, ЄДРПОУ 44448833, адреса: 79000, м. Львів, пл. Ринок, 1, електронна пошта: lawyers.ub@lvivcity.gov.ua.
Суддя Зубачик Н.Б.