Справа №760/3395/25
2-з/760/138/25
іменем України
про повернення заяви про забезпечення позову
21.03.2025 м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Застрожнікова К.С., розглянувши заяву представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович
про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
До суду також надійшла заява представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову, в якій представник позивачки просить суд зупинити стягнення з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем 23 вересня 2021 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО».
Водночас, вказана заява підлягає поверненню представникові позивачки у зв'язку із наступними обставинами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Згідно з ч. 6 ст. 151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Поміж тим, до заяви про забезпечення позову, поданою представником позивачки, не додано квитанцію про сплату судового збору.
Згідно із ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, заява про забезпечення позову підлягає поверненню заявникові.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що представник позивачки у поданій заяві посилається на положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Поміж тим, даний спір, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не є спором про захист прав споживачів, виходячи із наступного.
Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Таким чином, Закон чітко розмежовує, що від оплати судового збору звільняються споживачі - позивачі і лише у поданих ними позовах, що стосуються порушення їхніх прав як споживачів.
В заяві посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №№743/1481/21 представник позивачки стверджує, що позивачка як споживач фінансових послуг звільнена від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, у постанові Верховного Суду №743/1481/21 від 19.10.2022, на яку посилається позивач, Касаційним цивільним судом вказано про постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №643/2870/18 і про те, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, в даній справі Верховний суд зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Ідея Банк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення заборгованості з нього за кредитним договором, укладеним 25.03.2021 між ним та банком, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі потреби в розмірі 57 397 грн.
Водночас в іншій постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №638/6060/18, Касаційним цивільним судом зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі №761/24672/15-ц вказано, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Тобто, приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються у разі звернення до суду з позовом спрямованим на захист прав споживача, а не будь-якого позову пов'язаного з наданням тих чи інших послуг.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» надає визначення поняттю «послуга», закріпленому пунктом 17 статті першої, як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.
Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тобто, споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.
У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору; про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Із системного аналізу положень Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав заявника як споживача послуг.
Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Крім того, після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
Тому, посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №743/1481/21 суд відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах заявником оскаржується виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, а не сам кредитний договір чи його складові частини, жодна із сторін кредитного договору не оскаржила його, а спір виник через дії стягувача при задоволенні своїх прав про стягнення заборгованості.
Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються (тобто позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не пов'язаний із захистом прав споживачів) (позиція Верховного суду викладена в ухвалі від 27.05.2021 року у справі № 320/10834/18) і тому посилання заявника на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, є безпідставними. Оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинений на виконання договору кредиту який не є споживчим договором в розумінні п. 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, позивачка повинна сплатити судовий збір за заявою про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, суд
Заяву представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕРО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - повернути заявнику.
Позивачці надіслати копію ухвали суду разом із заявою.
Роз'яснити позивачці, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя К.С. Застрожнікова