Справа №760/6077/24
Провадження №2/760/2053/25
21 березня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Омельян Я.С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Сіщук Володимир Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеній Михайлович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Сіщук В.В.,приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., в якому просить суд визнати виконавчий напис нотаріуса, зареєстрований у реєстрі за №130709 від 10 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що позивачу стало відомо про те, що приватним виконавцем Сіщуком В.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» боргу на підставі виконавчого напису, виданим приватним нотаріусом Остапенком Є.М. №130709 від 10 червня 2021 року.
Позивач вважає, що даний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис був виданий на підставі кредитного договору, який не укладався між сторонами, в силу того, що позивач не підписував вказаний договір, в той час сам договір не передбачав умов електронного підпису та інформацію про одноразовий електронний підпис або інший спосіб укладання Крім цього, на момент видачі виконавчого напису нотаріусу, нотаріус не мав права видавати виконавчі написи за кредитними договорами, які не були нотаріально посвідчені.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 березня 2024 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали про відкриття провадження в справі направлена відповідачу в його електронний кабінет та доставлено 25 березня 2024 року. Однак, у встановлений строк, відповідач своїм правом не скористався та не подав до суду відзиву на позовну заяву.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пояснень щодо позову в порядку, передбаченому ст.181 ЦПК України, не подавали.
Оскільки на день ухвалення рішення відповідач відзиву на позовну заяву не подав, на підставі ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.
Судом встановлено, що 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис з реєстровим №130709 про стягнення зі ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», якому ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №250521-ФК від 25 травня 2021 року, якому ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №250121ФК від 25 січня 2021 року, якому ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу №25/01/21 від 25 січня 2021 року, якому ТОВ «Інфінанс» на підставі договору факторингу №13062019 від 13 червня 2019 року, відступлено право вимоги за кредитним договором №0631968455 від 30 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 за період з 25 травня 2021 року по 03 червня 2021 року у розмірі 1200 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3486 грн - заборгованість за відсотками та комісією, 9556,54 - заборгованість за штрафними санкціями, 50 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 14292,54 грн.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження №67188304 від 20 жовтня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Сіщуком В.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №130709, виданого 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» грошових коштів у розмірі 14292,54 грн.
Позивач вважає вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був вчинений з порушенням вимог законодавства.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595).
Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 рішення суду залишено без змін.
Суд враховує в якості рекомендаційного/консультаційного роз'яснення, викладене у п.10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 від 29 червня 1999 року (в редакції постанови КМУ від 29 листопада 2001 року).
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 10 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Необхідно зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано та не наведено.
Отже, оскільки, судом не встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з зазначеним.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п.93-95 постанови від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження №14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного у вищевказаній постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження №14-84цс19).
При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості взагалі існувала, а якщо так, то була саме такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.
Також суд враховує, що у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За змістом ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 ст.141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи викладене, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн - за подання позовної заяви.
Позивачем у позовній заяві також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на надання правничої допомоги - 4000 грн.
Відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст.30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу додано копії наступних доказів:
- копію договору про надання правничої допомоги №05/03/2024-ЦС від 05 березня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою О.Г.
- копію додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №05/03/2024/ЦС від 05 березня 2024 року;
- копію довідки про обсяг виконаної роботи від 13 березня 2024 року.
Відповідно до п.4.3 Договору про надання правничої допомоги №05/03/2024-ЦС від 05 березня 2024 року, за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги і її вартість.
Разом з тим, позивачем не надано до суду копії такого акту, а надана довідка про обсяг виконаної роботи від 13 березня 2024 року має односторонній характер та не підписана позивачем, а тому не є належним доказом розміру понесених витрат на правничу допомогу.
До того ж, позивачем не надано до суду документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Відтак підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката немає.
Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 138, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Сіщук Володимир Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеній Михайлович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 10 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за номером №130709 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості в розмірі 14292,54 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, буд. 2;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Сіщук Володимир Васильович, місцезнаходження за адресою: 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, оф. 115.
Суддя Солом'янського районного
суду міста Києва Н.М. Аксьонова