пр. № 6/759/130/25
ун. № 759/15671/18
17 березня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву представника заявника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІННОВАЦІЯ», ОСОБА_3 , Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
у березні 2025 р. представник заявника звернувся до суду із зазначеною заявою, просить суд визнати виконавчий лист від 06.08.2021 по справі №759/15671/18 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» 347843 грн. 25 коп. інфляційних втрат та 3% річних, у сумі 84950 грн 36 коп. Стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з кожного, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» судові витрати, в сумі по 3244 грн. 87 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Заяву обґрунтовує тим, що рішенням від 01.07.2021 Київського апеляційного суду стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» 347843 грн 25 коп. інфляційних втрат та 3% річних, у сумі 84950 грн 36 коп., та з кожного, судові витрати, в сумі по 3244 грн 87 коп. 06.08.2021 Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі №759/15671/18. Станом на березень 2025 року ПВ ВО м. Києва Павлюком Н.В. здійснюються активні дії в рамках виконавчого провадження №67093150. Однак, виконавчий лист №759/15671/18 слід визнати таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з припиненням обов'язку боржника щодо виконання основного зобов'язання на підставі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Актів проперті менеджмент» договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.04.2019, реєстровий №157, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., після укладення якого будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання ОСОБА_2 , в тому числі стягнення інфляційних втрат та 3% річних - недійсні.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України, суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, перевіривши наведені заявником підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інновація» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01.07.2021 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26.03.2019 скасовано та постановлено по справі нове судове рішення, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» 347843 грн 25 коп. інфляційних втрат та 3% річних, у сумі 84950 грн 36 коп., та з кожного, судові витрати, в сумі по 3244 грн 87 коп. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
06.08.2021 по справі №759/15671/18 видано виконавчий лист за рішенням Київського апеляційного суду від 01.07.2021.
08.10.2021 постановою приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Павлюка Н.В. відкрито виконавче провадження №67093150 з примусового виконання виконавчого листа у справі №759/15671/18.
11.10.2021 приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову про стягнення з боржника винагороди у розмірі 43603 грн 85 коп. та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 200 грн 00 коп.
21.10.2021 ПВВО міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову про арешт майна боржника та постанову про арешт коштів боржника.
22.10.2021 прийнято постанову про зняття арешту з коштів.
15.09.2022 ПВВО міста Києва Павлюком Н.В. прийнято постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення, яка становить 479842 грн 33 коп.
05.06.2023 приватним виконавцем Виконавчого округу міста Києва Павлюком Назаром Васильовичем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
31.03.2008 між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/10615/2/12423.
31.03.2008 між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором було укладено договір іпотеки №14/10615/2/12423/1, відповідно до п. 1.2. Договору «предметом іпотеки є майнові права на 2-х кімнатну квартиру, робочий /будівельний АДРЕСА_1 .
02.06.2009 ВАТ «ЕРСТЕ БАНК» та ОСОБА_2 уклали Договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки №14/10615/2/12423/1 від 31.03.2008, відповідно до якого Сторони домовилися викласти п. 1.2. договору іпотеки №14/10615/2/12423/1 в новій редакції: «1.2. Предметом іпотеки за цим договором є двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , жилою площею 39, 7 кв.м., загальною площею 64,4 кв.м. та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності від 12.03.2009».
23.04.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Актів проперті менеджмент» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, реєстровий №157, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., відповідно до якого «Продавець діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» продав, а Покупець купив наступне нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , жилою площею 39, 70 кв.м., загальною площею 64, 40 кв.м.
Приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46607770 від 23.04.2019 року та внесено запис про власника квартири (предмета іпотеки) Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», код ЄДРПОУ 42966788, а в подальшому квартира була відчужена ОСОБА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №416066035 від 03.03.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Тобто, виконавчий лист, є похідним від судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до змісту вказаної вище норми ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 винесеній у справі № 2-4671/11.
Також Верховним Судом у постанові від 19.01.2023 по справі № 824/2/22 викладено висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Найпоширенішою підставою припинення зобов'язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином.
Разом з тим, ч. 1 ст. 598 ЦК України визначає, що зобов'язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов'язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов'язання, а й основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору.
Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов'язання в розмірі, який перевищує визначену суб'єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).
У той же час виходячи з розуміння зобов'язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов'язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов'язку, відсутність кореспондуючого праву обов'язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов'язання в цілому, тобто до припинення зобов'язання з підстав, визначених законом.
Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі.
Водночас ч. 3 ст. 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі №761/36873/18 та у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі №756/10266/15-ц.
З урахуванням зазначеного, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку, що виконавчий лист від 06.08.2021 №759/15671/18 слід визнати таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з припиненням обов'язку боржника щодо виконання основного зобов'язання на підставі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Враховуючи, викладені обставини, суд дійшов висновку, що є усі законні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 17, 18, 260, 261, 353, 432 ЦПК України,-
заяву представника заявника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІННОВАЦІЯ», ОСОБА_3 , Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Назар Васильович про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Визнати виконавчий лист від 06.08.2021 по справі №759/15671/18 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» 347843 грн. 25 коп. інфляційних втрат та 3% річних, у сумі 84950 грн 36 коп. Стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з кожного, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» судові витрати, в сумі по 3244 грн. 87 коп. таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя: О.В. Ул'яновська